Арюмор - Аліна Скінтей

Роріксон все уважніше дивився на смертну жінку, яка з кожною секундою його дратувала все більше і більше, але при цьому він не міг заперечувати, що її запал йому подобався. Щось було в смертній жінці таке, чого Роріксон ще не зустрічав в жодній ні жінці, ні істоті, які траплялися в його житті.

— Навіщо тобі моя підвіска?

— Коротко – я щось подібне до сутінкового мисливця, який зберігає баланс між людьми та істотами. Коли істоти порушують правила, мій обов’язок їх карати.

— Як?

— Ти що хочеш все знати? — погляд Яни був йому відповіддю. — Моя магія здатна запечатати душу. Той хто вчинив неправильно, того я караю, після певно часу в заточені, істота здатна знову переродитися, якщо я її не звільню. Твоя підвіска дає змогу бачити істот коли вони ховаються за людською подобою.

— Ти не можеш їх бачити?

— Коли вони маскуються – ні, тільки в момент повного розкриття.

— Чому решті істот я так цікава?

— В тобі незвичний магічний резерв, поглянувши його, істота довше зможе зберігати своє життя.

— Істоти не безсмертні?  

— Є виключення. Ти за кожну деталь будеш запитувати?

Яна проігнорувала питання Владислава.

— Що дасть ця підвіска істотам?

— Вона не всіх цікавить. Є дехто, кому ця підвіска потрібна для інших речей. Поганих речей.

— Наскільки мені стало зрозуміло, цю підвіску забрати в мене не можуть, — подив який відобразився на обличчі Роріксона потішив Яну. — Я права, — вона ледь схилила голову на бік. — Значить тобі потрібна не лише підвіска, а і я, разом з нею?

— Частково.

— Це як?

— За певних обставин, ти можеш її позбутися.

— І звісно лише ти один можеш мені з цим допомогти, — вона демонстративно розвела руками.

— Альв якого ти зустрічала раніше, він також може це зробити. Різниця тільки в тому, що буде з тобою після того, як ми отримає жадане.

Слова Владислава, він чітко сказав, що на неї може очікувати, якщо вона віддасть підвіску.

— Пропоную навідати мій будинок, і я відповім на всі твої запитання. Включно із тим, чому я потурбувався про твою тривалу відсутність на роботі. Звісно до поки ти не владнаєш справи із моїм світом, після ти повернешся до свого звичного життя.

— Гаразд, — Левіна погодилась, не убачивши іншого шляху для себе. Є одне прохання, перш ніж ми вирушимо до твого будинку я б хотіла зустрітися із тіткою.

Роріксон  спритно клацнув пальцями опинившись поруч з нею, однією рукою він обережно взяв Яну за лікоть, вивчаюче дивлячись на неї. Його губи кривляться в усмішці, а потім він низьким голосом заговорив:

— Чітко сконцентруйся на місці, куди нам потрібно прибути. Не забувай, що для світу людей не звично бачити переміщення. Затямила?

— Так.

— Тоді тримайся міцніше, може трішки знудити, але це швидко пройде.