Не можна вбити - Велена Солнцева

Настя

Зворотний шлях зайняв набагато більше часу. Можливо, мені так просто здалося через неприємне сусідство. Весь цей час поряд з нами плив сумний привид дівчини в пошарпаній весільній сукні, я мала можливість її більш детально розглянути. Напрочуд гарне обличчя за життя, зараз було лише блідим відображенням колишньої краси, на ньому зберігся лише відбиток безвиході та смутку. Мені стало її дійсно шкода, через витівку малолітнього некроманта вона втратила нехай навіть посмертний, але бажаний спокій.

Захар був злий і зосереджений. Він з маніакальною впевненістю тягнув мене сходами все вище і вище. І на біса їм взагалі потрібен такий глибокий підвал? Людям яким нема чого приховувати подібне без потреби, хоча його сімейку складно назвати людьми.

Вже ледве дихаючи, намагалася встигнути слідом за хлопцем, який ніби забув про мою присутність. Він пригальмував лише у великому похмурому холі, щоб сказати не менш похмурому ніж навколишнє оточення чоловікові:

-Норлане, ми розташуємося в моїх старих кімнатах, нічого не потрібно.

І відразу ж потяг до наступних сходів, правда до них ми дійти не встигли, цього разу нас зупинив мелодійний, навіть трохи співучий голос.

-Ти кудись поспішаєш, сину? Так що навіть з матір'ю не привітаєшся?

Спина хлопця стала настільки прямою, що здавалося ще трохи і я почую хрускіт кісток, то як вони насилу намагаються випростатися ще більше. Він повернувся з зовсім нечитаним виразом обличчя, змушуючи зробити те саме і мене.

-Радий бачити вас у повному здоров'ї, мамо.

Мама у Захара виглядала чудово. Якби він її так не назвав, я б ніколи не подумала, що це вона. Швидше вона була схожа на його старшу сестру. Чорне, як смоль волосся спадало водоспадом, огортаючи точену фігурку жінки, бліда шкіра могла змагатися по гладкості з найбездоганнішим фарфором, на обличчі різко виділялися чорні, як у сина очі, і яскраві червоні губи.

-Твоїми молитвами син, тільки твоїми молитвами.

-Якби вони були почуті мама, ми б з вами зустрілися в дещо інших умовах.

Тонкий заливистий сміх відскочив від стін і помчав до високої стелі, луною заповнюючи весь простір. Мені здається чи в її сміху прозирало божевілля?

-Ти як завжди незрівнянний. Найчесніший із усіх моїх синів. - На цей раз її погляд перемістився на мене. - Познайом мене з цією чарівною юною відьмою.

Захар міцніше стиснув мою руку заводячи за спину, немов ховаючи від матері.

-Це ні до чого. Вранці ми підемо.

Жінка ходою, що танцює, рушила в наш бік.

-Можливо підете, може бути ні. Як знати, ночі зараз довгі, набагато довші, ніж раніше.

Вона однозначно божевільна, і вона до тремтіння лякає мене. Вже з власної волі сховалася за спину Захара притулившись до нього всім тілом, забувши про його огидну поведінку. Краще з ним, ніж залишитися наодинці з кимось із мешканців цього дивного житла, оскільки будинком це назвати язик не повертався.

-Ми підемо, це не обговорюється. Дівчина гостя, її чіпати не можна, можеш так і передати братам. Знаю вони вже облизуються, але перегонів не буде.

Він різко розвернувся, цього разу підхопивши мене на руки, почав стрімко підійматися сходами. Навздогін нам понеслося.

-Чекаємо на вечерю, тебе і твою гостю.

Запрошення залишилося без відповіді.

-Твоя мама мене лякає.

Губ Захара торкнулася легка посмішка.

-Вона багатьох лякає, ти не перша.

-Про які перегони ти говорив?

Він одразу ж закрився.

-Тебе це не стосується.

-А мені здається навпаки.

-Просто здається.

Він уникав відповіді і мені це не подобалося. Я розраховувала опинитися у світі повному чаклунства і врятувати подругу з маму, а за підсумком ледь подолавши перехід опинилась у ворожому середовищі, без будь-якої можливості діяти самостійно. Вирішила зробити ще одну спробу розговорити хлопця.

-Захаре, я думаю ти повинен мені розповісти. Якщо я знатиму чого чекати, тоді зможу усвідомлено цього уникати, а не тикатися як сліпе кошеня по кутках.

-Настя, я хочу щоб ти зараз замовкла. - його голос був холодний та впевнений. - І якщо ти цього не зробиш, я із задоволенням покажу що таке перегони, тільки наздоганятиму я один.

По шкірі пройшов мороз.

-Ти мене знову залякуєш?

Хлопець різко зупинився і повільно, дуже повільно поставив мене на підлогу. Після чого я змогла спостерігати як різко на його обличчі позначилися вилиці, як очі набувають глибини, що затягує.

-Біжи.

Було досить одного короткого слова, сказаного замогильним голосом, щоб я зірвалася на біг. Благо ми вже минули сходи і я бігла по прямому коридору, застеленому червоним м'яким килимом. Поруч не відстаючи пливла примара.

-Швидше, міс.

-Це нікуди не годиться.

-Ви дуже повільні, міс.

Хотілося послати її кудись подалі і щоб більше не сміла повертатися, але ніби підтверджуючи її слова прямо переді мною виріс Захар. Але ж його не було попереду, я в цьому абсолютно впевнена.

-Ось ти і попалася.

На його губах грала злегка шалена посмішка, в цей момент він був на диво схожий на матір, таке ж чорне волосся, бліда шкіра, яскраві  очі і губи, і таке ж божевілля.

Відступила назад і вперлася спиною у двері.

-Все вірно. Нам сюди.

Він відкрив її, при цьому не давши мені впасти.

-Тепер я покажу тобі що роблять із спійманою солодкою здобиччю.