Не можна вбити - Велена Солнцева

Несподівано з'явилася Кастілья, налякавши до нестями мою відьму. Яка ж вона все-таки боязка. Як можна боятися розвтілених, вони ж ніякої шкоди завдати не можуть. Усміхнувся, ну звідки їй знати, вона виросла на фільмах на кшталт "Полтергейст". Спробував відволікти розмовою, начебто вийшло, але варто було мені відволіктися всього на секунду як дівчинка зникла. Просто випарувалася в хитросплетіннях підвальних коридорів.

-Твою ж мати.

Вона може бути будь-де, старий замок наповнений таємницями. Ми використовували тільки південну частину, в той час, як решта будинку поступово руйнувалася.

-Настя. - покликав голосно, але так і не дочекався відповіді.

-Кастілія.

Вона відразу з'явилася переді мною. Дух прекрасної колись дівчини, яка померла в день свого весілля, наскільки знаю Кастілія, доводилася двоюрідною бабусею моєму батькові.

-Знайди мою гостю, швидко. - вона як завжди меланхолійно розвела руками, показуючи, що не розуміє про що я. - Шукай незнайому живу енергію.

Я встиг дійти до мертвої, тож швидко левітував у кімнату кокон і опустив на прозекторський стіл.

-Я знайшла, пане.

-Де? - зволікати не можна, коридор може завести її куди завгодно.

-Біля кімнати вашої сестри.

Якого біса вона там забула? Швидко побіг коридорами. Їй не можна відчиняти двері, не можна бачити що там усередині. Сестра надто довго спить, і може шокувати своїм виглядом непідготовлену людину.

Встиг вчасно, вона збиралася увійти. Гнів застилав очі, як вона посміла не послухатися і на самоті блукати підземними лабіринтами. Вона хоча б усвідомлює, наскільки це небезпечно?

Зміг полегшено видихнути тільки коли взяв її за руку, живу та теплу.