Туманний Острів - Таня Толчин
Наступний день Сессіл вирішила присвятити приготуванню зілля. Як завжди, вона прокинулася із першими променями світила, умилась водою з відерця, яку заздалегідь набрала з джерела і вбралася у доволі простеньку та зручну туніку, підперезавшись тонким шкіряним паском.
Приготувавши улюблений ранковий бадьорий напій, дівчина влаштувалася на порозі своєї оселі із горнятком в руках, споглядаючи красу дикої природи.
Сессіл вже встигла познайомитися із деякими мешканцями поселення, яких налічувалось близько ста. В кожного була своя окрема історія потрапляння на цей острів. Як виявилося, дітей тут ще поки не було, хоча деякі люди вже встигли створити пари і оселитися в своїх власних хатинках.
Вдалині виблискувала в світлі променів гладь кришталевого озера, де мешканці в теплу пору року купались. Сессіл спіймала себе на думці, що мимоволі шукає поглядом постать капітана, який обіцяв навідатися і скоштувати її улюблений ранковий напій. Дівчина навіть ще одне горнятко взяла з кухні, але Рассел так і не завітав. Трохи почекавши на нього, цілителька розчаровано зітхнула, а потім зрештою зібралась з думками і взялася до роботи.
Зібрані рослини вже висохли на печі, тепер необхідно їх подрібнити та розтерти на порошок. Також бажано ще і до кухні навідатися, допомогти із приготуванням їжі.
– Енн, а повідайте мені, будь ласка, про нашого капітана, - тихо запитала цілителька в старої, вибравши слушний момент, коли вони стояли біля чана і помішували кашу.
– Так, він красень… - Енн загадково посміхнулася і похитала головою. – Невже до серця припав, дівчинко?
– Та не в тому справа… - Сессіл зашарілася, опускаючи погляд. – Просто цікавість мучить, хто ж він такий…
– Я би назвала його легендарною особистістю… Раніше Рассел був капітаном піратського судна з доволі потужною командою… В гніві він страшний… - Енн задумливо примружила очі, наче щось пригадуючи. – Мене наш капітан звільнив випадково, коли я була в полоні в інших піратів. Два судна зіштовхнулися в водах океану і відбулася бійка… - стара зітхнула, помішуючи кашу. - Знаєш, дівчино, моїх батьків рано не стало, ще з дитинства доводилося важко працювати, щоб з голоду не померти… Коли в юності краса моя розквітла, син місцевого коваля запропонував створити пару, а я, дурепа, повірила йому… Він скористався мною і кинув, селищем поширив чутки, що я доступна і до чоловіків охоча… Якось ввечері мене підстерегли місцеві парубки в темряві, їх там десь шестеро було… Далі й годі розповідати, сама розумієш, що вони зі мною зробили… Звичайно, заступитись за сироту було нікому і після того, як вони вдосталь зі мною побавилися, то зв’язали і притягли до берега острова, до портового ринку, де продали в рабство піратам… Отже, мої тортури тривали, доводилося готувати їм їжу, прати одяг, а також і усі охочі користувались мною, як того воліли… - голос Енн був пронизаний гіркотою, а в очах співчутливої Сессіл застигли сльози. – Але згодом в просторах океану ми зіштовхнулись із судном Рассела… Капітан бився відчайдушно, мов дикий звір… Отже, усіх моїх мучителів було вбито, а в трюмі ще знайшли зв’язану Гізер, яку викрали з метою продати в рабство. Нас обох звільнили… З того дня ми вірно служимо капітану Расселу, який ніколи нас не ображав та іншим не дозволяв. Ми з Гізер опинилися під його захистом і стали частиною команди. А далі плавали в просторах океану, періодично здійснюючи напади на здебільшого піратські кораблі, а іноді і на торгівельні судна… Рассел не був безжальним щодо людей, лише відбирав здобич… Але останній напад виявився для нас фатальним… Не пощастило зіштовхнутися із кораблем самого Уордема, головнокомандуючого ельгертанської армії… Нам би тоді варто було їх обминути, але Рассел раптом чомусь оскаженів і віддав наказ нападати! Ми їх тоді добряче пошматували, та й самі постраждали… Хтось із доволі сильних ельгертанців шпурнув в нас декілька вогняних куль, пошкодивши корабель… Звичайно, і Рассел в боргу не залишився… - стара замовкла раптом, пригадуючи ті події. – Рештки нашої команди рятувалися на невеликій шлюпці, яку прибило до берегів Туманного Острова. Ось так ми і вижили… А що трапилося із кораблем Уордема, то я і гадки не маю… Знаю лише, що дісталось їм добряче…
Сессіл із відкритим ротом слухала розповідь жінки, намагаючись проаналізувати почуте. Запашна каша в чані була вже майже готова, залишилося лише у миски покласти та додати спецій.
– А чому Рассел став піратом? – поцікавилася цілителька.
– Його історію я достеменно не знаю, капітан ніколи про це не розповідав… Якось Джо лише сказав, що в житті капітана трапилась якась трагедія і лардонці об’явили його поза законом… Що він накоїв, одним богам відомо, але чула, що наче вбив когось із лардонської знаті… - останню фразу Енн з острахом прошепотіла дівчині на вухо.
– Я не вірю в те, що наш капітан холоднокровний вбивця невинних… - пробурмотіла заціпеніла цілителька, округлюючи темно-сині очі.
– Ось і я в це не вірю, - стара лише задумливо знизила плечами та почала накладати гарячу кашу в миски. – Але репутація в нього грізна… На Рассела полюють усі, як лардонці, так і ельгертанці… Видно, багатьом став поперек горла…
Цілителька лише зітхнула, обмірковуючи сказане. Наразі цікавість не була вгамована. Навпаки, виникало ще більше запитань…
Другий день перебування на острові промайнув у Сессіл доволі швидко, адже роботи було багато. Ніч видалась відносно спокійною навіть не зважаючи на те, що Джо в сусідній майстерні душився від сухого кашлю. Але втомленій дівчині це не завадило провалитися у глибокий сон.
Із першими променями висхідного світила хтось постукав у двері.
– Доброго ранку! Підеш з нами Стража годувати? – на порозі стояла Джинна із порожнім казаном. – Рагг і Ноел йдуть з нами.
– Звісно, ось лише зберусь… - сонно пробурмотіла цілителька відчуваючи щось на кшталт розчарування, адже гадала, що і Рассел піде з ними, але наразі його не було.
Сессіл, Джинна, Рагг та Ноел прямували крізь гущавину лісу по стежині, що вела до тієї самої печери біля берега, де цілителька вже встигла побувати, коли лише прибула на острів. Саме там і готували їжу для Стража, а також була можливість заночувати і зігрітися біля багаття.
