Арюмор - Аліна Скінтей

Молодий чоловік років тридцяти, ліниво зіперся на темно-синю спортивну машину, засунувши руки в кишені, показуючи всім своїм виглядом, що він чекає саме на неї. Варто було Яні підійти ближче і розглянути таємничого незнайомця, як вона відразу ж зупинилася як укопана.

Біля машини її чекала чергова порція жаху від людиноподібної істоти з червоними очима і чорно-свинцевим відтінком шкіри. Кров застигла в жилах, волосся, здавалося, ось-ось посивіє, а серце зупиниться від шоку. Немов по кліку, в очах дівчини все попливло, картинка розмилася, темрява перед очима повністю поглинула її. Врешті-решт Яна втратила свідомість.

— Не таку реакцію я очікував, — буквально підхоплюючи на ходу падаюче крихке жіноче тіло, сказав Артур. — Навіть представитися не встиг. Що ж так бідолаху вимотало?!

Альвгред тримав дівчину на руках, уважно розглядаючи її ніжні риси обличчя, шию, на якій вільно звисала срібна підвіска з таким бажаним кулоном, а злегка забруднене плаття було свідченням її нічної подорожі. Лише на мить розум чоловіка затуманився, йому здалося, що він тримає в руках свою дорогоцінну Маргарет.

— Маргарет…

Серце альва пропустило кілька електричних ударів, очі стали ніби скляними, на яких навернулися кілька солоних крапель. Альв понад усе чекав у своєму житті цієї зустрічі, з володаркою артефакту, котрий так йому потрібен. Натомість Альвгред не лише знаходить втрачений ключ, але смертну оболонку, практично копію своєї мертвої дружини.

Ейвіс, яка весь цей час сиділа на передньому сидінні машини, спостерігала за тим, що відбувалося, міцно стиснула кермо. Її кісточки на руках зблідли, очі налилися неймовірною ярістю, а серце готове було розірватися від ревнощів.

— Так як сміє, нікчемна смертна, торкатися до Артура! — люто засичала Ейвіс. — Я її точно уб'ю, власноруч!