Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

– І це вони так і будуть нас проїжджати? – Йовіла підняла брови і незадоволено висунулася з вікна. Лакей, що сидів на містках позаду карети, тільки насмішкувато помахав їм рукою. Проте він не проїхав далеко – карета зупинилася одразу за ще більш розкішним диліжансом і так-сяк вписалася в чергу. – Господи, та це ж вічно триватиме! 

 – Ну не те щоб прямо вічно… Всього чотири дюжини кандидаток, пройшли всередину вже близько тридцяти, тож… до вечора маємо потрапити у палац. 

Диліжанс ще трохи прокотився бруківкою і став прямо у тіні розлогого каштану. З цим вже можна було миритися. 

 – Отож, давай заново пройдемося по плану, – Йовіла дістала з прихованої кишені у спідниці маленького блокнотика і згризеного олівця. – По-перше, до вечора я дам замітку про найбільш вдалі образи дебюту, а ти писатимеш про кухню і кімнати учасниць. Але я кажу тобі ще раз – я не буду красти для тебе ключі, це незаконно і я можу вилетіти через це. 

Сара відмахнулася: 

 – Люба, я вже якось знайду спосіб пробратися всередину, за мене не хвилюйся. А ось що ти будеш робити з Сореном – це інше питання. До речі, він знає тебе в обличчя? Чи тільки на ім’я? І всі інші придворні, – Сара зітхнула, потираючи шкіру між бровами. – Твій план конспірації дурний, і тебе розкусять за хвилину. 

Йовіла зневажливо махнула рукою. Якщо Сорен її ще хвилював – він, звісно, мав можливості (а після нещодавньої статті, скоріш за все, ще й бажання) насолити Йовілі, то придворні взагалі не були проблемою.

 – Ти колись взагалі чула про барона фон Літтена? 

 – Ні, – відізвалася Сара, задумливо хитаючи ногою. – Але як ти тоді потрапила на відбір, якщо твоя родина настільки невідома? 

 – Давні рахунки з одним лендлордом, – скривилася Йовіла. – Батько колись допоміг йому, і тепер він віддячив. 

Допомога, яку зазвичай її батько надавав кому б то не було, виявлялася на практиці хабарями, відмиванням грошей, криміналом і ще купою підступних речей, про які Йовіла воліла би вік не знати. Тим не менш, саме ці фінансові махінації дозволили Йовілі провести дитинство в достатку, а юність – без жодної думки про гроші. Втім, барон так чи інакше збанкрутував, здебільшого через любов до розкоші, несумісної з розміром його гаманця. Сама Йовіла могла, хоча й не любила, обходитися меншим – щонайменше, їй подобалося так думати.  

 Врешті черга просунулася знову – від воріт їх відділяла всього якась сотня метрів та дві карети попереду. З нудьги Йовіла висунула голову з вікна та почала роздивлятися ту територію палацу, що виднілася за кованою загорожею. Ті претендентки, яким пощастило ввійти до палацу, не поспішали розходитися по покоях, а гуртувалися на подвір’ї.

Втім, хоч Йовіла і була досить далеко, вона була впевнена, що ті не розмовляли між собою – кожна стояла сама-одна, тільки іноді поряд були ще якісь няньки, гувернантки чи компаньйонки. Йовіла запримітила одну дівчину, що застигла у самому центрі королівського ґанку – вона виглядала досить розгублено і все намагалася сховатися за спину своєї кремезної служниці. Та й одяг в неї був напрочуд старомодний – такі сукні Йовіла бачила хіба у скрині з одежами своєї бабусі. 

Інша претендентка всілася прямо на траві – правда, зробила це досить елегантно, розкинувши навколо себе пишну спідницю. Вона була красивою – це було помітно навіть за сотню метрів; її шкіра ледь не сяяла, а світле волосся переливалося у сонячних променях. Служки, що носили багажі конкурсанток, постійно кидали на неї зацікавлені погляди, проте дівчина не зважала. Вона злегка посміхалася і виглядала так, наче приїхала на відпочинок, а не на відбір наречених. 

 – Почекай, зажди, Саро… – почала Йовіла, смикаючи подругу за спідницю. – Це часом не Акулина Сар? 

Йовілі ніколи не доводилося бачити дівчину вживу, але чуток навколо її краси і ймовірного ельфійського коріння ходило достатньо, щоб Йовіла могла припустити. Поряд з нею Сара висунулася у вікно, намагаючись роздивитися дівчину так, щоб та не помітила, і після кількох секунд спостережень з примруженими очима повільно кивнула. 

 – Схоже на те. Чесно, не думала, що вона приїде – ти глянь на її вуха, вони справді ніби видовжені, чи мені тільки здається? 

Ельфи в Сентрі не жили. Ні на сході, ні на заході, ні будь-де ще. Вони покинули країну з сотню років тому, коли до влади прийшов Едгар Кривавий і почав таємно винищувати етнічні меншини королівства. Та шила в мішку втаїти не вийшло, і тоді величезна кількість ельфів і гномів почали покидати Сентру. І якщо гноми ще деякі лишилися - вони були набагато сильніше прив’язані до своєї землі – то ельфи одного дня щезли безслідно. І вигулькнули через кілька років у сусідньому королівстві. Жоден з них, попри революцію та зміну династії, назад не повернувся. 

Йовіла стиснула олівчик у пальцях і записала у зошиті ім’я Акулини. Ось і очевидна претендентка на перемогу. 

Повернутися до споглядання конкурсанток Йовіла не встигла – карета знову зрушила з місця і зупинилася перед розлогим кущем жасмину, закриваючи увесь вид. Решту часу Йовіла займалася тим, що вкотре перебирала в голові можливі назви для майбутнього репортажу – це мало звучати інтригуюче, але не так, щоб стало очевидно, що текст писала котрась з конкурсанток – інакше її досить швидко вирахують і попруть з відбору, а їй цього не треба. Це була чудова можливість, з якого боку не глянь – корисні знайомства, цікаве дозвілля, і пані Мей обіцяла їй премію, якщо репортажі піднімуть їм продажі, в чому Йовіла не сумнівалася ані на мить.