Гра в кохання - Ліра Куміра

Цікаво. Я, недовго думаючи, набрала відповідь:

«Привіт. Вже непогано. Їм морозиво і набираюся позитивних емоцій»

Палець завис над клавішею «Відправити». Все це виглядало трохи нерозумно - спілкуватися з ігровим персонажем, як із реальною людиною. Але мені хотілося поговорити хоч з кимось, і навіть якщо цей «хтось» був усього лише просунутим кодом, нічого страшного.

Повідомлення полетіло, і через кілька секунд з'явилася нова відповідь.

«Я радий. Хоча після проливного дощу краще пити гарячий чай». - Я напружилася.

Звідки...?

Але майже відразу знайшла логічне пояснення. Найімовірніше, програма зав'язана на прогноз погоди, відстежує його й адаптує відповіді. Технології ж. Чого дивуватися?

«Ти маєш рацію, але хотілося себе чимось потішити». - Швидко надрукувавши, я відкинулася на спинку крісла і витріщилася на екран.

Кумедно. До біса кумедно. Але чому мені раптом здалося, що я не просто листуюся з ботом?

«Які квіти ти любиш?» - несподівано змінив тему мій співрозмовник, і я, моргнувши, перечитала повідомлення ще раз, намагаючись вловити логіку в цьому раптовому переході. Ми щойно обговорювали чай і морозиво, а тепер мова про квіти? Але, дивна річ, мені це сподобалося. Дівчині завжди приємно, коли її інтереси важливі для співрозмовника, навіть якщо цей співрозмовник - лише просунутий ігровий NPC, якому, по факту, має бути байдуже, які в мене вподобання.

Я на мить задумалася, але вирішила не мудрувати і просто відповісти чесно: «Білі лілії».

Щойно повідомлення пішло, системний конвертик раптом засвітився синім, і на екрані спливло нове повідомлення: «У вас новий подарунок».

Зацікавившись, я тут же відкрила інформацію персонажа, щоб подивитися, що ж це означає, і завмерла - в інвентарі з'явився букет білих лілій. Віртуальних, звісно, але від цього чомусь стало тепло на душі.

«Дякую», - швидко набрала і, посміхнувшись екрану, одразу ж вийшла з гри, розуміючи, що вже пізно і пора нарешті вирушати спати.

Закривши кришку ноутбука, я прибрала морозиво, що залишилося, до холодильника і, важко зітхнувши, звалилася на ліжко, ліниво перебираючи в пам'яті події сьогоднішнього вечора, знову і знову повертаючись до того дивного хлопця з даху, який так несподівано з'явився і так само несподівано зник. Невже мені просто здалося? А може, я настільки втомилася, що вже починаю бачити галюцинації? Хоча ні, дурниці, просто в темряві та під дощем він нагадав мені персонажа з нашої гри - ось і все.

З цими думками я непомітно провалилася в сон.

Прокинулася я від несподіваного, але напрочуд легкого і приємного аромату, який витав у повітрі, наповнюючи кімнату тонкими квітковими нотками. Все ще трохи сонна, я повільно повернула голову й одразу ж різко завмерла, коли погляд натрапив на столик, що стояв біля ліжка. На ньому, серед звичних мені дрібниць, лежала біла лілія. Справжня.