Обираю тебе - Вікторія Франко

«Пробач мені, любий, за все…» — подумки благала я Адама, стираючи з очей пекучі сльози. Серце шматував всепоглинальний біль, а душа звивалася від щемливої туги за коханим, не витримуючи цих тортур. 

Піднявшись в орендовану квартиру, я знесилено впала на ліжко, й підігнула коліна. Захлинаючись в риданнях, благала Господа, Янгола смерті та всіх кого тільки можна, щоб вони забрали моє життя прямо зараз, бо я божеволіла від цих катувань. Якщо вже мені судилося померти найближчим часом, то хай би це сталося прямо в цю мить. Залишатися в цьому світі мені більше не було жодного сенсу. Власноруч я знищила те, що було найдорожчим в моєму житті.

Не знаю скільки я пробула у своєму коматозному стані. Виплакавши усі сльози, мовчки лежала, й безсенсово вдивлялася в стелю. Почувалася безпорадним овочем, покинутим на дальній полиці холодильника. В голові майоріла лише одна єдина думка — цікаво, скільки мені ще було відведено часу?

— Тиждень, — несподівано пролунав знайомий чоловічий голос, даючи зрозуміти, що до мене знову прийшов той самий Янгол. Повільно підвівшись, я обперлася спиною об подушку й змучено вдивлялася туди, де лунав його голос.

— Тиждень?.. — перепитала ледь чутно, розчаровано звівши брови на переніссі. Немов божевільна, я мотала головою, не бажаючи приймати його відповідь. — Благаю, забери мене зараз. Я не хочу більше тут бути. 

— Єво, твоє бажання немає жодного значення, — вмить розвіяв мої сподівання юнак, діловито розсівшись у кріслі. — Я не можу зробити те, про що ти просиш. Як і всі люди, ти пробудеш в цьому світі рівно стільки, скільки тобі відведено. Ні секундою більше, ні менше.

— Тоді навіщо ти прийшов? — запитала розгублено. В голові не було анінайменшої здогадки, чому цей Янгол знову з’явився переді мною, раз поки що не збирався забирати моє життя.

— Мав вільну хвилинку і вирішив перевірити, як ти тут. Така відповідь тебе влаштує? 

— Навряд...