Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

Зачинивши за собою двері кімнати в гуртожитку, я бачу, що моя сусідка ще не повернулася після свят. У кімнаті незвично тихо і спокійно, що рідкість для нас. Вирішивши скористатися моментом, я дістаю телефон і набираю номер Артура. Після кількох гудків він бере слухавку.

- Привіт, Артуре! Що ти робиш? - починаю я, посміхаючись, щойно чую його голос.

- Привіт, кошенятко. Я все ще в офісі. Працюємо над закриттям деяких термінових проєктів, навіть незважаючи на пізню годину і вихідний, - його голос звучить втомлено, але водночас радісно.

Я відчуваю, як по спині пробігає приємне тремтіння. Нас розділяють лише кілька вулиць, і це відчуття близькості так хвилює.

- Ого, звучить серйозно. Упевнена, ти справляєшся на відмінно. Я вже повернулася в місто, - ділюся я своїми новинами.

- Чому мені нічого не сказала? Я б зустрів, або водія прислав.

- Не потрібно турбуватися, я вже доросла дівчинка. Та й не хотіла тебе відволікати.

- Щойно звільнюся, давай зустрінемося. Сумую за тобою, - його голос звучить щиро, і мені стає тепло на душі.

- Я теж сумую, - зізнаюся. - Сподіваюся, у тебе скоро з'явиться вільний час.

- Обіцяю, це буде зовсім скоро. Як пройшла дорога? Усе гаразд із кімнатою та гуртожитком? - його інтерес здається мені милим і зворушливим.

- Так, усе добре. Доведеться щоправда трохи побігати, ненавиджу ці поліклініки, - розповідаю я, розуміючи, що він слухає кожне моє слово.

- Хочеш, домовлюся, щоб тобі все швидко зробили? - раптово пропонує він.

- Ні-ні. Не турбуйся, я все зроблю сама.

- Таню, я просто хочу, щоб тобі було комфортно. Якщо тобі щось знадобиться, ти знаєш, я завжди поруч, - Артур каже це з таким переконливим тоном, що мені знову стає тепло на душі.

- Дякую, Артуре, це справді багато значить для мене, - кажу я, відчуваючи, як зміцнюється моя впевненість у його підтримці.

- А поки не думай про поліклініку. Думай про те, що ми скоро побачимося, - усміхається він. - Я так сумував за тобою. За тим як муркочеш мені ночами на вушко.

Я зніяковіло червонію, добре що Артур цього не бачить. Я прекрасно розумію за чим саме він сумував.

- Я теж тебе хочу. Дуже, - жартую в трубку.

- Вирішила спокусити мене коли я просто в офісі?

- Все-все не відволікаю більше. Іди працюй. Я чекатиму нашої зустрічі, - кажу я, вже передчуваючи, як приємно буде знову опинитися поруч із ним.

- До побачення, кошенятко. Бережи себе, - прощається він, і я посміхаюся у відповідь, уже відчуваючи його ніжну ласку.

Поклавши телефон, я опускаюся на ліжко, думаючи про майбутню зустріч і те, як мені пощастило зустріти таку людину, як Артур.

Через годину після розмови з Артуром у мої двері стукає першокурсник. Його обличчя мені знайоме, але ім'я вислизає з пам'яті.

- Привіт, Тетяно, спустишся, будь ласка, на перший поверх? Там кур'єр, прийшов до тебе, - каже він, виглядаючи трохи збентеженим.

Я дивуюся, бо нічого не замовляла. У голові миготять думки про можливу помилку, але цікавість бере гору. Я швидко одягаюся і спускаюся вниз. У фойє мене зустрічає хлопець із величезним букетом троянд.

- Ви Тетяна? - запитує він з посмішкою.

Я киваю, не відриваючи погляду від букета. Він простягає мені квіти і паперовий пакет із логотипом дорогої кондитерської.

- Вау, дякую, - кажу я, відчуваючи, як щоки палають від уваги і захоплення оточуючих.

Навколо мене проходять кілька дівчат, їхні погляди сповнені заздрості.

Я повертаюся до своєї кімнати, ледь утримуючи посмішку на обличчі. Щойно я зачиняю за собою двері, одразу дістаю телефон і пишу Артуру:

"Артуре, дякую за чудовий сюрприз! Я у захопленні від цих троянд! ❤️"

Дістаю з пакета милі тістечка і помічаю всередині листівку.

"Для моєї солодкої дівчинки. Нехай цей вечір без мене не буде таким сумним. З любов'ю, Артур."

Моє серце наповнюється теплом. Це так мило! Ніхто раніше не робив для мене такого. Квіти, подарунки, увага - все це так підкуповує. Змушує мене почуватися найщасливішою на світі!