Дежавю (deja vu) - The goddess Aphrodite

Сонце ледве визирало з-за обрію, коли Роза сиділа на терасі, вкрита теплим пледом. Місто навколо неї прокидалося від сну — повітря свіже і холодне, але вже відчувався аромат ранкового кави з найближчого кафе. Вулиці потроху наповнювались людьми, які поспішали на роботу, а Роза лише дивилася на це з висоти свого світу, де все було вже настільки знайомим і усталеним. Вона пила гарячу каву, насолоджуючись тишею перед початком дня.

З її вікна відкривався прекрасний вигляд на парк. Там, серед золотих листя, діти гралися, а старші пари прогулювались, обговорюючи якісь дрібниці. Довгі тіні від дерев падали на землю, створюючи відчуття спокою і незмінності. І хоча сама Роза вже давно звикла до цього краєвиду, сьогодні це вид здався їй особливо тихим, як осінній день, який вже йде до кінця.

Вона вдивлялася в цей пейзаж, але її думки були далеко — у тому минулому, яке вона вже не могла повернути. Вони з Максимом гуляли в тому самому парку, розмовляли на лавці біля ставку, поки вода відображала блакитне небо. Зараз все виглядало так само, але вона вже не могла відчути того зв'язку, який їх колись поєднував.

Тепер у її житті було багато іншого: кар'єра, яка прогресувала, нові можливості та люди. Вона була успішною, її цінували на роботі. Але, навіть досягнувши професійних вершин, вона не могла забути Максима. Він залишався у її серці, як якесь недосяжне, болюче «непотрібне», яке вона не змогла викинути. Що ж, може, це був просто спогад про перше справжнє кохання. Та навіть за ці п’ять років її серце ще не було готове до іншого.