Дежавю (deja vu) - The goddess Aphrodite

Максим теж не міг забути Розу. Весь цей час, поки він шукав себе в інших країнах, шукав щастя в інших жінках, він намагався побудувати своє життя без неї, але кожен новий день нагадував йому про те, чого він не зміг знайти з жодною іншою.

Він ходив на побачення з іншими дівчатами, знайомився з ними, намагаючись відкрити нові горизонти. Вони були красивими, цікавими, навіть привабливими, але чим більше він знаходив у них якісь схожі риси, тим більше йому ставало зрозуміло — це не та глибина, яку він шукав.

Його нові знайомства починали виглядати як порожні розмови, ніби він намагався компенсувати те, що втратив. Він відчував, що ці жінки намагалися заповнити місце, яке Роза залишила в його серці. Вони не могли вразити його так, як це робила вона, з її дивовижним внутрішнім світом і складними емоціями, які він так любив і поважав. Але все це було вже минуле.

Максим розумів, що він не зможе знайти когось, хто б хоча б наблизився до Рози. Він пробував відволікатися, пробував прийняти свою самотність, але не міг. Кожен раз, коли він був на побаченні, коли слухав чергову дівчину, його думки все одно поверталися до неї.

Іноді, після розмов з іншими, він згадував, як вони з Розою довго сиділи в кафе, обговорюючи дрібниці, сміялися над дурницями, які траплялись з ними. Він пам’ятав її сміх, який завжди звучав таким чистим і веселим, як дзвін капель дощу, що падали на бруківку після дощу.

Ті моменти знову і знову поверталися в його свідомість. «Чому я не зміг тоді залишити все, як є?» — запитував він себе, намагаючись відповісти на це питання.

Він знову пішов на побачення з черговою дівчиною, але його серце вже знало відповідь. Ні, це не те, що він шукає. Він не міг заповнити порожнечу, що залишила Роза, навіть коли був оточений іншими людьми. І хоч він намагався переконати себе, що це нормально, всередині він відчував глибоке незадоволення і смуток.