Випадковість - Ольга Бовкун

Довгий час дівчина не могла дозволити собі знову почуття до когось. Аліна почала боятися кохання, пристрастей. В голові заклалась думка, що всі такі історії ведуть до чогось поганого, а не щасливого фіналу.

Тому коли багато років потому в Чехії вона зустріла Богдана, з ним вже не відбулося втрати розуму чи якогось особливо яскравого роману. Зате він був надійним і простим, без усього зайвого і незрозумілого. Він був схожий на її батька. Такий самий відсторонений, дещо суворий, небагатослівний, але в усіх питаннях вона могла на нього розраховувати.

Аліна знала, що він не підведе. Він був в міру романтичний, досить прагматичний, відповідальний, люблячий, але не ревнивий. Терплячий, однак не «підкаблучник», як звикли називати занадто поступливих чоловіків. Їх енергії співпали (так вважала дівчина), а метелики в животі — необов’язкові для щасливої жіночої долі.

Вона не була схильна до зрад, а він не був аж надто прискіпливим. Лише одержимість Аліни роботою час від часу нервувала. Ця фанатична відданість позбавляла надії на спільних нащадків у найближчому майбутньому. Батьки Аліни, консервативні і турботливі, натякали на бажання мати онуків. Богдан не те щоб терміново хотів, але все ж бачив свою родину саме великою, а не тільки вони удвох з дружиною.

Останнім часом їх стосунки зайшли в глухий кут, і Аліна це відчувала. Вона розуміла, що це і її провина також, може, навіть, більшою мірою — її. Вона давно вже змогла відпустити Івана. Просто усвідомила, що він був помилкою в її житті. Швидкоплинним підлітковим дурним коханням до юнака, якого взагалі не знала. Але емоції брали гору, і їй довелося чимало працювати над собою — аби відпустити його з думок. Коханню вона більше не довіряла і в нього не вірила. Досить. Їй коштувало чималих зусиль забути про нього, вона виривала його з корінням від себе і крізь себе. Що спричинило жахливий біль.

Чергова поїздка до бабусі Зоряни Кирилівни мала відбутися восени.  Аліні було вже біля тридцяти, треба подумати про дитину — так вказував здоровий глузд і необхідність зберегти шлюб. Але й кар’єрні здобутки (написання дисертації) для неї значили багато і входили до першочергових пріоритетів.

Тож з цими міркуваннями вона вирішила відверто звернутися до бабусі, аби та щось порадила або хоча би вислухала із емпатією. У вересні Аліна вирушила на Закарпаття.