Випадковість - Ольга Бовкун

Зрештою від усвідомлення безсилля вона заплакала. Аліні виповнилося 13, але в глибині душі вона лишалася ще такою маленькою.

— Знаєш що, дитинко. Я тобі так скажу. Не шукай цього хлопця, не варто. Тільки гірше буде. Колись ти мене зрозумієш, упевнишся, що я була права. Можливо, не відразу. Але... я бачу, що не треба тобі про нього думати. Не гідний він тебе. Повір, серденько. Життєвий досвід — він такий. Забудь про нього.

Звісно, Аліна навіть і не думала про те, аби забути. Вона з дитинства звикла отримувати бажане, і не хотіла здаватися і на цей раз. Хоча Іван і не був поїздкою на курорт або новенькою сукнею. Позбавлена повноти батьківської любові, якої їй бракувало через зайнятість дорослих, вона несвідомо тяжіла до таких хлопців — надійних, але явно відсторонених. Ніби — «крижаних» за характером.

Взірцем чоловічої фігури, звичайно, для неї був батько. Він багато працював цілими днями, був сухим трохи і не надто балакучим і відкритим у почуттях. Зате Аліна знала, що на ньому, переважно, тримається вся їх родина. Батько видавався дещо суворим, байдужим навіть, рідко міг пожартувати. В основному, вона бачила його таким: завжди зайнятим і мовчазним. Але так і повинно бути, думала Аліна. Вона відчувала, що батькову любов треба заслужити. Він ніби тікав від неї, ховався — за щоденними справами. Але встигав все тримати на контролі, особливо, успішність дівчинки у навчанні.

Іван водночас здавався і міцною опорою, і тим самим душевним другом, якого не вистачало. Не дивно, що Аліна так сильно прикипіла до нього. Втрата Івана болісно на неї вплинула, і вона не полишала думку, що потрібно у будь-якому разі шукати коханого скрізь, де можливо.

Тому вдома в себе у Тернополі вона зробила оголошення на форумі пошуку людей в Києві, що хоче знайти хлопця. Довго не було ніякої відповіді, аж раптом з’явилася надія.

Аліні в приватні повідомлення написав якийсь добродій на ім’я Анонімус. Чоловік приховував свою особистість, однак обіцяв допомогти. Він представився детективом і згодився сприяти знаходженню Івана. Аліна не могла втратити такий шанс. Тож пропозиція незнайомця її зацікавила.

Анонімус прохав за свою послугу невеличку суму. Дівчинка скористалась кишеньковими заощадженнями. Батькам вона нічого не розповіла: вони були проти контактів з загадковим підлітком, тим паче їх би не порадувала ідея їхати в інше місто шукати Івана. Тому вона вирішила приховати це, але не від старшої подруги Ліди.

Ліда вже була повнолітня, 18 років, хоча вони все одно перетинались в спільних компаніях. А головне: Ліда щиро прониклась задумом Аліни. Вона співчувала дівчині. Юнацький авантюризм взяв верх над міркуваннями безпеки, і дівчата вирішили разом шукати зниклого парубка.

Анонімус не зміг дістати телефонний номер Івана, але дав нібито домашню адресу того в Києві. Було узгоджено на осінніх канікулах таємно поїхати разом у столицю.

Потай від батьків Аліна домовилась із Лідою про купівлю білетів. За легендою, для всіх сторонніх вона — молодша сестра Ліди, дальня родичка. Ліда придбала проїзні документи, і у встановлений час дівчата поїхали в Київ з великими сподіваннями знайти безвісти зниклого Івана.