Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

Мій телефон вібрує на столі, і я вже знаю, хто це. Олена. Вона весь тиждень телефонує мені по кілька разів на день, запрошуючи кудись і пропонуючи зустрітися.

Але в мене немає взагалі ніякого настрою.

Я посилалася на те, що мені потрібно завершити дипломну роботу і в мене зовсім немає вільного часу.

Але ігнорувати її постійно теж негарно.

Учора вона прийшла до мене додому з кавою та десертами, пропонуючи посидіти і поговорити про життя.

Насправді ми зі школи були близькими подругами, але останніми роками часу на розмови і зустрічі майже не було і ми дещо віддалилися. Лєнка займається своїм салоном краси у нас у місті, а я вчуся в столиці. Перетинаємося ми нечасто.

- Привіт, - беру слухавку і закриваю ноут.

- Таню, слухай, сьогодні вечірка у Малова. Ти зі мною? - її голос звучить схвильовано, і я можу уявити, як вона стрибає на місці від нетерпіння. Подруга шалено любить гучні тусовки.

- Це що, син мера? - запитую, мимоволі насупившись. Мене завжди відштовхували тусовки, де збирається "золота молодь".

- Так, саме він! - підтверджує Олена. - Уявляєш, як там буде? Купа крутих хлопців! Нам обов'язково потрібно туди!

- Лєн, ти знаєш, я не люблю такі вечірки, - зітхаю я. Не моє це. І взагалі, коли вона встигла здружитися з Маловим, що її туди запросили?

- Та годі тобі, Тетяно. Буде весело! До того ж, ти не можеш сидіти вдома щовечора. Так і молодість мине. Насолоджуйся останніми вільними днями перед тим як отримаєш диплом і вступиш у доросле життя. Та й я не хочу туди сама йти, - подруга звучить переконливо, як завжди.

- Я просто не бачу сенсу в цих тусовках. Усі ці понти, п'яні розмови... - починаю я, але Олена перебиває.

- Таню, ну будь ласка! Нудно не буде, обіцяю. Та й відволічешся трохи. - Її голос стає м'якшим, і я відчуваю, як моя воля поступово слабшає. - Познайомлю тебе з хлопцями, може хтось і сподобається.

З хлопцями знайомиться я не хочу.

Але розвіятися не завадило б. Скоро Новий рік, а потім я поїду і невідомо коли побачимося знову.

- Гаразд, - зітхаю зрештою. - Але якщо мені не сподобається, ми йдемо. Згодна?

- Домовилися! - Олена радісно скрикує, а я посміхаюся в слухавку, попри власні сумніви.

- До вечора тоді, - прощаюся я, відключаючись.

Уже передчуваю, що вечір буде довгим. Але, може, Лєна має рацію, і мені справді потрібно трохи відволіктися, замість того щоб думати про Артура і кола намотувати навколо території заводу.