Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

Підходить до мене, стає ззаду, повторюючи мою позу. Його тіло торкається мого і мені раптово стає нічим дихати. Я вся зосереджена не на грі, а на чоловікові. Він вдаряє києм по кулі й заганяє в лузу п'ятірку.

Мені терміново потрібно випити.

Він відсторонюється від мене, відпускає кий і той ледь не вивалюється з моїх рук. Я тягнуся до келиха, осушую його враз. Відходжу вбік, забувши про те, що далі знову б'ю я.

Артур сміється, киває бармену, щоб той повторив.

У підсумку очікувано я програю йому всі партії.

- На цьому закінчимо? - запитує, дивлячись на свій годинник.

Киваю, трохи хвилююся, бо програла бажання. Раптом він вимагатиме від мене чогось жахливого? Не хочу зганьбитися перед людьми.

- Тоді бажання... - він мружиться, дивлячись на мене.

Спостерігаю за тим, як він повільно йде до мене. Хапає мене за талію, піднімає в повітря й опускає на більярдний стіл. Я дивлюся на нього величезними очима. Що він задумав?

- Затисни в зубах, - каже і я моргаю часто-часто, не розуміючи, про що він. - Лайм, - підносить до моїх губ шматочок лайма.

Я відкриваю рот, не дихаю. Затискаю шматочок між зубами. Завмираю, спостерігаючи за тим, як Золотарьов бере стопку текіли, випиває залпом, а потім тягнеться до мене. Його губи вкривають мої, лайм опиняється в роті Золотарьова, але на цьому нічого не закінчується.

Його язик ковзає в мій рот і це схоже на справжній поцілунок.

Так.

Це і є поцілунок.

З присмаком лайма, солі й текіли.