У всьому винне Різдво - Тіна Волф

-  Єво, це я? – почула голос Назара.

-  Та, що ж це таке? І цей туди ж? – говорила сама з собою, а потім гукнула, - Назаре, чого тобі?

-  Відкрий, будь ласка? Я скучив за тобою, хочеться з тобою поговорити, – не відступав від своїх намірів Назар.

Єва розуміла, що якщо зараз не відчинить, то їхню розмову почує весь під’їзд. Вона відкрила  і впустила Назара, не запрошуючи його зняти куртку і пройти далі.

-  Привіт, Єво! Я так скучив! – одразу лагідно промовив хлопець, як тільки двері за ним прихилилися і гучно хлопнули замком.

-  Назаре, я з дороги, хочу відпочити, втомилася. Зрозумій мене?!

А про себе подумала: «Що ж це відбувається? То нікого, а то всі і одразу!»

-  Євочко, кохана, не жени мене, будь ласка! Мені так без тебе сумно і погано! – благав Назар, обхопивши Єву за плечі.

«Та, що ж це таке? – в думках обурювалась Єва, - Чого ви всі від мене хочете? Дайте мені спокій!»

-  Назаре, я впустила тебе, не для того, щоб ти зараз розпускав свої руки. Щось хочеш сказати, то кажи? – починала сердитись на нього.

-  Єво, ось! – витягнув з кишені невеличку червону коробочку, відкрив її, в ній лежала обручка,  – Я… Єво! Я кохаю тебе! Виходь за мене?! – і простягнув коробочку з обручкою Єві.

Дівчина не зводила очей з обручки, вона була дивовижної краси. Але потім зиркнула на Назара і впевнено сказала:

-  Я не вийду за тебе, Назаре!

-  Чому, Єво? – не відступав Назар.

-  Я не кохаю тебе. Як ти цього не розумієш?

Назар раптом впав перед Євою на коліна, одхопив її стан руками і почав благати:

-  Єво, пробач мені, кохана! Чому ти не можеш мені пробачити?! Нам же було добре разом?! Невже ти забула? Єво! Дай мені другий шанс, благаю! Єво!

-  Ти зрадив мені, Назаре! Зраду я не пробачаю, - тихо мовила. – В нас немає майбутнього. Зрозумій нарешті мене!

-  Та куди там мені зрозуміти? - почав злитись Назар, підводячись з колін, - Якщо у ти собі завела такого ведмедя, який любого готовий вкласти на лопатки заради тебе. Я гадав, що між нами ще хоча б крапля кохання лишилась?

-  А воно хіба було у нас, те кохання? – запитала Єва, з сумом дивлячись на хлопця, - Ти і зараз мене не любиш, тобі лише здається, що любиш? Швидше за все у тебе спортивний інтерес з’явився. Коли я належала лише тобі, цікавість до мене пропала, ти шукав кохання десь на стороні. А тепер, коли ти мені байдужий, а ще бачиш, що інші чоловіки залицяються до мене, то одразу у тебе прокинувся інстинкт мисливця – уполювати свою здобич, чого б це тобі не вартувало. Назаре, все – це кінець! Я в черговий раз тобі це повторюю! Коханих не залишають! Коханим не зраджують.

-  Пробач, Єво! Я справді тебе втратив… Я піду.