У всьому винне Різдво - Тіна Волф

- І чого мені так не щастить? Всі нормальні люди до Різдва готуються, а я вимушена їхати в таку негоду, хтозна куди. – думала Єва, з сумом дивлячись у вікно позашляховика, який мчав щодуху, бо  Віталій Всеволодович – це директор фірми, в якій працювала Єва бухгалтером, не може, щоб не зіпсувати свято.

Хоча до Різдва ще цілих три дні, але катастрофічно не вистачає часу, щоб нормально підготуватись – купити щось із продуктів до Різдвяного столу, чи підібрати для рідних та друзів подарунки. Єва любила це робити заздалегідь. Але цього року все йшло шкереберть. Сьогодні повинна була зустрітися з Назаром, так – ні, треба їхати.

Назар – Євин хлопець, з яким вона зустрічалася вже майже півроку. Здавалося їй, що закохалася та і він наче теж, але якоїсь іскри між ними не було, швидше стосунки перетворились на звичку бачити один одного.

-  От як тепер встигнути до Різдва? Якщо навіть завтра повернусь додому, то поки доїду, вже нічого не захочеться. А тоді на наступний день лети стрімголов по магазинам. Не люблю я так… - хвилювалась Єва.

Водій Віталія Всеволодовича  - Ігор сповістив, що ще хвилин двадцять і будуть на місці. Єва раптом уявила, як її директор почне виїдати мозок чайною ложкою, а він це вміє! Від цього їй стало дурно.

І хоча в авто працював кондиціонер і було не холодно, а навіть жарко, але Єва куталась в свою куртку і натягла шапку, аж на очі. Вона нервувала і хвилювалась, не скільки за роботу, бо начальник заплатить їй за додатковий клопіт, а скільки за те, що якось не зовсім нормально поговорила про свій раптовий від’їзд з Назаром. Їй здалося, що він на неї розсердився.

-  Що мені було робити? Відмовити директору, то перед Різдвом могла б опинитись без роботи. – не переставала мусолити в голові різні думки і шукати версії у своє виправдання Єва.

-  Приїхали! – оголосив Ігор, від чого Єва наїжачилась і в неї пропало всяке бажання виходити з автомобіля.

Невеличке містечко, в яке приїхала Єва, було досить гарним і якимось казковим. Всі будиночки по вулиці яскраво вигравали різнобарвними вогниками. Біля офісу стояла прикрашена ялинка, яка виблискувала і переливалась. В самому офісі теж була створена неперевершена різдвяна атмосфера.

Але от настрою святкового не було зовсім. Офіс був темним і безлюдним, лише де-не-де увімкнено підсвічування. Єва йшла з Ігорем пустим коридором і їй навіть трохи стало моторошно. «Тільки дурень попреться на роботу в такий пізній час» - думала вона. Ігор показав, куди потрібно йти, і вона сходинками піднялась на другий поверх до кабінету директора. Підійшла до дверей, там ледь жевріло світло. Прислухалась. Почула, як начальник на когось сварився, швидше за все, по телефону. Одразу зайти не наважилась, бо розуміла, що зараз потрапить під гарячу руку і вся лайка виллється їй на голову. «Не дарма Назар сварився на мене. От куди я приїхала вже на ніч глядячи?» - обурювалась на саму себе Єва. Врешті постукала.

-  Єво, це ти? Заходь. – одразу погукав директор.

Єва відкрила двері і трохи нерішуче зайшла до кабінету.

-  Нарешті, Єво, а то я тебе вже зачекався, - сказав бос і швидко підхопився з крісла за яким сидів, прямуючи до Єви.

Єва навіть насторожилась трохи. Вона ніколи не була з стороннім чоловіком наодинці та ще і так пізно, у зовсім пустому приміщенні. «Буде чіплятись, стукну, що під руки попаде і втечу. Нехай тільки спробує», - думала і вже очима почала шукати те, чим стукне боса.

Віталій Всеволодович спокійнісінько підійшов до Єви, щоб допомогти їй зняти куртку, і запросив сісти ближче до столу, розкладаючи перед нею якісь папери. «От дурепа ж я, чоловік підійшов мені допомогти, а я про нього так погано думаю», - обурювалась на саму себе Єва.

Взагалі-то, Віталій Всеволодович, чоловік досить інтелігентний, ніколи не славився тим, що чіплявся до когось. Не був замішаний в якихось любовних інтригах і сварках. Та і зараз мав вигляд якийсь зовсім домашній, не схожий на того боса у строгому та дорогому костюмі. Найдивніше видавалося те, що замість костюма на ньому був досить кумедний светр з величезною мордою оленя попереду. Єва здивовано глянула на боса, а той одразу це помітив і почав неначе виправдовуватись:

-  Це Ірина, дружина моя, змусила вдягнути цей светр. Не звертай уваги. – погладив рукою по голові оленя і посміхнувся, а далі продовжив, -  Єво, я мушу вибачитись, що вирвав тебе з дому і не дав можливості відпочити. Я все компенсую тобі, не хвилюйся. Вибач і за те, що наполіг на тому, щоб ти приїхала сюди та ще в таку негоду. Але я довіряю лише тобі, я знаю, що ти розберешся, як ніхто в усіх цих махінаціях, які, я сподіваюсь, вдасться розкрутити. І так до справи! – розгорнув перед Євою папери.

Єва уважно почала роздивлятися і вчитуватись у зміст представлених документів, а потім сказала:

-  Щоб з цим усім розібратися потрібен час, день, а то і два. Віталій Всеволодович, я все обов’язково перегляну і добре вивчу, але зараз мені потрібен відпочинок, бо я можу наробити купу помилок.

-  Що ти пропонуєш, Єво? – с тривогою спитав, насупивши брови, бо був дуже нетерплячим, йому потрібно все зробити зараз і сьогодні ж.

-  Я пропоную почекати до ранку. – впевнено сказала і закрила папери, поклавши на них зверху свою долоню.

- Добре, Єво! Я сподіваюсь на тебе. Тоді давай зранку, десь о восьмій розпочнемо. Встигнеш виспатися? – вирішив піти на поступки бос.