т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пішла від машини. Дехто гукнув їй услід погану лайку, дехто мовчки вткнувся в роботу, а Карпо тільки зціпив зуби й навіть не подивився на неї.

Замовкло коло машини, як замовкає, бува, серед бурі й негоди.

Робили тихо, не співаючи, без сміху й жартів, немов чекаючи чого. Навіть Ґудзик не ходив за паровик, а понуро й суворо сидів на лантухах, з-під лоба позираючи іноді по робітниках.

Чути було тільки ревіння й гудіння машини, вигуки хлопчиків-погоничів та тарахкотіння млинків.

Пройшов іще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з’явилася рум’яна, здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з діловитим, поважним виглядом підійшла до нього.

- Казали панич, щоб ви ввечорі зайшли до них, щось мають казати вам,- вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнений у папір.

- Не казав про що? - не дивлячись на неї, спитав Ґудзик, беручи пакуночок і ховаючи його в кишеню.

- Ні, казали тільки, щоб зайшли.

- Добре.

Хима повернулась і так само діловито почала шукати своїх грабель.

- Ось! - хитнула головою Федоська на землю біля себе, де лежали Химчині граблі. Хима підняла й зайняла своє місце, маючи все таки такий вигляд, ніби нічого не трапилось і все йде, як слід йому йти. Дівчата мовчали.

Карпо зразу ж побачив по її лиці, по знайомім йому дуже виразі в очах і в куточках губ, навіть по тому, як вона ступала, що не дурно «Янек» приїздив...

Він іще міцніше стулив губи, нахмурився й ще з більшим запалом замахав вилами. Солома далеко летіла через голови товаришів, які іноді поглядали на нього, теж похмурі й суворі.

- Кидайте за мене! - вмить зупинивсь він і, кинувши вила, пішов повз машину до діжки з водою. Напившись, він утерся, підняв окуляри на лоба й тихо пішов побіля дівчат, іноді зупиняючись коло декого з них. Ґудзик пильно стежив за ним, не встаючи з лантухів і похльоскуючи нагаєм себе по чоботі. Всі скоса поглядали на них крізь порох і полову. Машина ревла.

- Федосько! - гукнув Карпо, зупиняючись між Федоською й Химою, і скоса подивився на Химу; Федоська підвелась і озирнулась на нього.

- Тобі Ґудзя не дарував хусток?

- Ні... А що?

- А от нашій Химі не накупишся ніяк...

Хима, зачувши своє ім’я, озирнулась до них, але, не розібравши за галасом, незрозуміло подивилась на Карпа й Федоську. Карпо, ніби ухиляючись від воза, що саме під’їжджав до машини, підійшов зовсім близько до неї.

- Бідна Хима вже й не знає, куди їх ховати. То має хустку за Ґудзю, то за панича Янека, то за панича Станика... Клопіт!

Федоська засміялась і посунула полову до волока.

- Бреши-и-и! - з погордою кинула Хима, засовуючи граблі під машину.

- А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?

- І сережки й хустку! Ну, то що? Боюся тебе, чи що? - повернулась вона раптом до нього й прямо подивилася в очі.- Пхи! Злякалася!..

Карпо трохи змішався, не чекавши цього, але злість зараз же ще дужче закипіла і здавила йому груди.

- Авжеж! Поганому виду не буває стиду!

- Увва! Ти хороший!.. Знаємо!

- Що ж ти знаєш?

- Нічого... Знаємо...

- Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! - злісно штовхнув він її ногою і повернувся йти.

- Ну, ти! Халамидро!.. Чого б’єшся? - скрикнула Хима.- Бо зараз скажу панові, як ти підмовляєш...

Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її ногою.

- Па-а-ане! - жалібно закричала Хима, одсовуючись від нього.- Халамидро!

- Ой, Химко, гляди! - ледве здержуючись, проскрипів зубами Карпо, ненависно дивлячись на неї,- бо й твоєму панові буде, й тобі перепаде.

- А чого б’єшся?.. Я тебе зачіпала?

- Ти чого чіпляєшся до дівки? - вмить почувся за ним голос Ґудзика.- Іди на місце!

- Я не подивлюся ні на твого батька, ні на паршивого Ґудзика, а так дам, що знатимеш! - не зважаючи на Ґудзика й не повертаючись, промовив Карпо.- Я тобі покажу, який я халамидро, ляцька помийнице.

- Карпе, ступай до соломотрясу! - І між Химою й Карпом з’явилась постать Ґудзика. Всі покинули роботу і, то посхилявшись, то виступивши з-за машини, пильно дивились на них. Тільки машина ревла й торохкотіла порожнім барабаном.

Карпо мовчки подивився на Ґудзика і, повертаючись іти, кинув до Хими:

- Я тобі покажу, паскудо, підожди!

- Сам ти паскуда... Халамидро!

Карпо вмить скажено сіпнувся й кинувся до Хими.

- Па-ане! - заверещала та перелякано і, як опечена, зірвалася з місця.

- Карпе! - погрозливо крикнув Ґудзик, перепиняючи йому дорогу.- Не смій її бити!

- А тобі яке діло? - раптом спиняючись, люто повернувся до нього Карпо.- Ти якого біса лізеш? Тобі яке діло? Га?

- Я тут хазяїн!

- Плювать я на тебе хотів!

- Я тебе плюну!

- Ти? - змірив його з погордою з ніг до голови Карпо й зареготався.- Ану, попробуй!

- Попробуєш!

- Ануж-ну, попробуй! - насуваючись на нього, підставляв йому бік Карпо.- Ну, бий же, бий!..

- Забирайся до чорта, мурло! Чого лізеш?..

- Та чого ти дивишся на нього, Карпе? - почулось десь із купи робітників, що почали збігатись звідусюди.- Бий його, мироїда проклятого!.. Гроші хай дає... Бий його!..

Ґудзик зблід і, як, буває, маленький, завзятий цуцик, що попав на чужу вулицю, між чужих псів, озирнувся на всі боки. І побачив: у той саме час, манірно підтримуючи поділ ситцевої, білої сукні жахливо, мов по багнюці, ступаючи по розкиданій полові, з-за паровика наближалась «модиска».

- Гу-у-у! гу-у-у! го-о-о! тю-у-у! тю-ю! Моди-с-с-ка! моди-и-с-с-ка! - умить заревли, зашипіли, засичали в валці.- Тю-у-у! тю! Учга-а! тю!

Модиска здивовано-перелякано зупинилась і незрозуміло стала дивитись в їх бік. З-за скирт, від возів, од волоків, зачувши крик і галас, збігались дівчата, хлопці й