Панські жарти - Франко І. Я.
Ваш топрий, щирий, тихий лют,
Та поки путе вутку пити,
Vergeblich 11 путе всякий трут».
З попом комісар зговорився,
Коли, і як, і що зробить,
І на почесне розщедрився,
А тайком, певно, рад був досить,
Що пана добре се підкосить,
Як хлоп покине «вутку» пить.
33. Комісар-агітатор
От раз в неділю по відправі
Люд з церкви рушив виходить,
А господарі по звичаю
На цвинтарі стояли скраю,
Новин громадських всі цікаві.
Аж зирк, близ церкви, на зарінку
Враз комісарську однокінку
Пізнали всі. Він сам сидить,
До нас у мундурі, при шпаді
Прийшов, вклонився всій громаді.
«Ну, як ся маєте? Сторово?» -
«Спасибі, пане!» -
«Но, но, но!
Я маю сльово вам отно,
Отно таке маленьке сльово
Сказати. Тут єкомосць ваш,
Як чую, вам ховорить тутки,
Шоп ви зарікся пити вутки.
То є барс пєкно. 12 Лиш кураш!
Лиш смільо! Чую, ви поялас,
Що пан наропить крик і халас?
Nix draus! 13 Най спропує ропить!
Ви тумала, що пан вас моше
Присилувать горілку пить?
Nix draus! Не пійтеся! Хрань поше!
Я вам кашу: цісарська воля
Така, шоп кльоп товолен пув,
Шоп тосить мав хутопи, поля
І шоп то школи ся хорнув!
Наш цісар - слухайте лише! -
Вас хоче вільними сропити!
А як путете вутку пити,
То скаше: «Ей, той лют іше
Не варт свопота!» Сросуміла?
Ну, йтіть тепер то свого тіла!
Ропіть, як снаєте! Ade!» 14
34. Враження комісарських слів
Сказати вам не маю сили,
Яке вражіння ізробили
Оті слова на всіх селян.
«Сам цісар нам не каже пити!
Нас хоче вільними зробити!
Що нам тепер шинок і пан?»
Мов грім прогоготів селом.
Ніхто не йшов обіду їсти,
Мов оп’яніли всі від вісти,
Що воля близька. Всі валом
Враз на попівство повалили,
Убогу хату панотця,
Мов рій шумливий обступили.
І вже не чуть було слівця,
Що хто казав, лиш клекотіло
Гуртом: «Панотче! Воля! Воля!
Ми будем вільні! Проч, недоля!
Проч, панщина! І душу й тіло
За цісаря,- він волю нам
Дає! Кажіть у дзвони бити!
Ходіть присягу проводити!
Ми всі, старі й малі, віднині
Присягнем господу і вам:
Довіку ні цяти не пити!
На волю хочем заслужити!
Ходіть, панотчику, єдині!»
35. Піп-миротворець
Зблід панотець. Злякався, бідний,
Не знав, що сталося з людьми.
Та радість, крик той однозгідний
Свідчив, що вже направду ми
Йдем не по «жартовій дорозі».
Про жадну волю він не знав,
Натомість пан йому нагнав
Чимало страху, а в погрозі -
В губерні, в цісаря самого
Шукати права проти нього -
Він бачив справді щось страшного,
Бо, бідолаха, добре знав,
Що перед паном він збрехав,
Що з консисторії не було
Такого наказу, щоб вчить
Хлопів тверезості і навіть
Їх до присяги приводить.
Старече серце добре чуло,
Що якби добре пан завзявся,
То міг його біди набавить,
І що там в Юрі б не озвався
За ним ніхто, противно - власть
Духовна перша кине камінь
На «незаконную» його
Роботу і сама віддасть
Його на глум. Так ось чого
Злякавсь старий. Нехай ще нині
Щось справді лучиться в народі,
Пан не питатиме, чи винні
Такі причини або інні,
Що вибух непорядків пламінь,
А скаже: «Винен піп, та й годі!»
І бідному попові амінь.
Опершись обома руками
На паличку, мовчав він. Довга
Була та хвиля, поки втих
Безладний гамір юрб сільських.
Вкінці промовив він: «Що з вами?
Гей, діти, діти, бійтесь бога!
Що се ви робите? Яка,
Де, відки воля вам приснилась?»
«Ні, не приснилась,- відклика
Народ,- а справді об’явилась.
От півгодини ще нема,
Як пан комісар власним словом
Сказав нам! Людям урядовим
А чей же не брехать?» -
«Ага!
А що ж таке сказав вам? А?» -
«Сказав нам те, що й ви, панотче,
Аби горілки нам не пить;
А ще додав, що цісар хоче
Нас,- каже,- вільними зробить».-
«Ну, і що більш?» -
«І більш нічого».
36. Надія на цісаря
«Дурні, дурні! І ви так з того
Утішились? От барани!
Що цісар хоче - милий боже! -
Се ж певно! Але чи він може?
Чи зараз може? Жди, небоже!
Та ви ж подумайте самі:
Хто має в хаті три сини,
Всім трьом рад долю запевнити,
То годі враз всіх трьох женити,
Бо всіх не міг би обділити
І сам лишився б ще взимі
Без хліба. Так-то і в державі
Цар-батько. В нього три сини:
Хлопи, і військо, і пани,
Усі цареві рівно милі,
Бо всі однако царській славі
Допомічні й державній силі.
Тож робить цар для них, що може,
Та всього годі враз зробить.
Вам волю дати було б гоже,
Та хто там зна, пани би, може,
Тоді схотіли бунт вчинить».
«Що? Бунт? Нехай лише рухнуться,
То й чорт не взнає, де дінуться
Торішніх мало їм запуст?» 15
«Ну, бачите, які ви діти,
Як мало вміли б ще цінити
Ту волю, коли з ваших уст
Такі погрози йдуть. Ні, милі,
Ви не дуфайте своїй
