Панські жарти - Франко І. Я.

Було в нас більш таких хвилин,

Такого духу і вподоби,

Ох, то не так в нас днесь було би,

І блуд, недогляд не один

Запізні б не будив жалоби.

Прийшли під церкву. Що за диво?

Заперті двері! Тут мороз,

Надворі видержать не мож.

«Гей, паламарю! Ну лиш, живо

Церковні двері відімкніть!» -

Кричить народ. Затихли дзвони,

Зліз паламар. «Кладіть поклони,

Хрестіться та додому йдіть!

Дверей не відімкну, й не ждіть!»

«Що? Як? Чому?» - мир закричав,

А паламар і одвічав:

«Лиш тільки я дзвонить почав,

Прилетів зо двора отаман,

Ключі від церкви відібрав».

Народ лиш ахнув. «Ох, нам горе!

Яка се ще нова біда нам

Від пана грозить? Що се він

Гада, що так нас переборе?

Він з богом хоче воювати?

Він церков сміє замикати?

Гей, на дзвіницю! Бийте в дзвін!

Дзвоніть тривогу! Най збігаєсь

Усе, що лиш живе в селі!

Гуртом до пана! Най смиряєсь,

Бо будуть кості не цілі!»

І разом дзвони застогнали,

Товпились люди та кричали,

І, мов пожежа, бухав гнів

З їх рухів, і очей, і слів.

Клянуть і грозять, кличуть: «Гей,

Бігай по молоти, ковалю!

Відіб’єм замок від дверей!»

Баби ридають, наче з жалю

За вмерлим. Стогін, галас, крик

На цвинтарі несповідимий!

Отак-то, діти, почали ми

Той славний сорок восьмий рік.

Аж ось на скруті показалась

Ватага панських посіпак

Із нагайками, гордо так,

Бундючно ‘д церкві наближалась.

І стих на хвилю крик і галас,

Всі ждуть, чого то хоче пан.

Аж ось отаман-палюган

Говорить: «Люди, що се з вами?

Чого ви стали тут юрбами?

Чого ревете так завзято?»

«Пустіть до церкви! Де ключі? -

У відповідь ревнули всі.-

Пустіть до церкви, нині свято!» -

«Що ви, сказились? Хто се вам

Наплів? Сьогодні будня днина!

Піп вам сказав? Ваш піп - дитина!

Він і читать не вміє сам.

Пан ліпше знає! Розходіться!

На панське зараз лагодіться!

Усякий ладь сокиру й віз -

Поїдемо рубати ліс!»

Мир остовпів. Що за причина?

Невже се справді будня днина?

Невже ж усі здуріли ми?

Та ні, кепкує зла личина!

І враз, мов вихор той крильми

Залопотить, бори могучі

Застогнуть з градової тучі,

Так мир, що з остраху мовчав,

Увесь загрюкав, закричав:

«Бреши ти сам зарівно з псами,

Поганий панський блюдолиз,

Не нас роби всіх дураками!

Наш піп з тобою враз не гриз

Кісток під панськими лавками!

Он що він видумав, падлюка!

На панщину на Новий рік!

Чи, може, панова се штука?

Най стережесь! На тім кони

Поїде на короткий вік!

Тут з богом справа, не з людьми!»

«А я кажу вам: розходіться! -

Прислужник панський знов візвав.-

Ключі у пана. Пан сказав,

Що, хоч кричіть, хоч вередіться,

Не буде в церкві днесь відправ.

А в разі бунту пан покличе

Команду війська у село.

Кажу вам: розходіться швидше,

Щоб вам ще гірше не було!»

«А най тут котить і гармати!

Хоч голови всі покладем,

А кроком відси не підем.

Се що, день у день працювати,

І навіть стільки свят не мати,

Щоб богу помолиться? Гей!

Ламаймо двері! Най трібують,

Най нас у церкві всіх мордують!

Геть, посіпаки, від дверей!»

Та панські слуги добре дбали,

Густим рядом при дверях стали.

Довкола них зробився стиск.

Обмахувались нагайками,

А далі штовхать кулаками

Взялись… Люд тиснеться, писк, виск!

Вже понад голови людей

Почали задні до дверей

Метать великі снігу груди,

І гнів кипів чимраз страшніш.

Де-де в руках заблиснув ніж,

І чувся крик: «Най гинуть юди!»

І може б, сорок восьмий рік

Були ми кров’ю охрестили,

Коли б у тій рішучій хвили

Піп свого слова не прорік.

За шумом, галасом та криком

Ніхто й не бачив, як між нас

Він увійшов,- коли нараз

З придверним розп’яттям великим

В руках перед людьми він став

І хрест високо підійняв,

І голосним озвався кликом:

«Бог з вами, діти! Що се, ви

Опутані злим духом нині?

Що ви, татари чи туркині,

Що коло божої святині

Такий гармидер завели?

Чи місце тут на колотнечу?»

«Не ми її розпочали! -

Гукає мир.- Адіть, панотче,

Пан ключ від церкви взяв, ще й хоче,

Щоб ми на панське нині йшли».

«Зле робить пан, то не перечу,

На душу гріх бере важкий!

Та чи ж то рац’я, щоб для того

І ви гріха не менш тяжкого

Тут допускалися й святий

Дім божий бійкою сквернили?

Ні, діти, богу гнів не милий».

«Та ми ж для божої хвали

Лиш голос правди підняли!

Хіба ж і се зносить терпливо?

Як так, то пан почне нам живо

На тім’ю кілля ще тесать!

Ні, сього не діжде дводушний!

Кажіть їм ви ключі віддать!

Як пан не буде вам послушний,

То двері будемо ламать!»

«Дурні, дурні! Прости вам боже

Отсю великую хулу!

Невже ви божую хвалу

Оберегти хотіли, може,

Тим криком, бійкою? Чи ж ті

Незвісні вам слова святі:

Як бог хотів би оборони,

То він би в хвилі легіони