Панські жарти - Франко І. Я.

Не месті, не різні від вас

Жадає цісар! Вашу долю

Йому довірте! Він вам волю

Дасть певно, як настане час.

А криком, шумом - вірте, любі! -

Ви ворогів своїх лиш днесь

Укріпите і попретесь

Самі навстрічу власній згубі».

Похнюпились і посумніли

Хлопи, нелюбо, знать, дзвеніли

Слова ті в їх ухах, та що ж

Робить? Правдиве, хоч не гоже

Те слово: цісар дав би, може,

Їм волю, та хтозна, чи може?

Похнюпились і посумніли,

А многих таки ще свербіли

На тілі панські канчуки,

І власна шкіра, знай, шептала:

«Не будь ти, брате, надто смілим,

Поки ще чорного на білім

Нема, що ми не кріпаки!»

І вся громада застогнала:

«Так що ж, панотче, нам робить?» -

«Що ж, діти! Господа молить

І тихо бути, смирно ждати,

Чей-то, недовго вже прийдесь!

Нікому й слова не казати

Про те, що вам комісар днесь

Сказав».-

«Ну, добре, най так буде!

Але горілки вже ні в рот!

Рад цісар знать, що ми за люде,

То ми йому й покажем! От!

Ще нині, зараз ми готові

Тверезість вічну присягти!» -

«Дай бог вам встатчитися в слові,

Покуси всі перемогти!

Та все не так-то легко, діти!

Присяга, діти, то не жарт!

А знаєте ви, що зробіте?

Отсе Пилипів піст надходить.

Шлюбуйте кождий сам собі

Не пити, в згоді і любві

З усіми жити, кривди й шкоди

Не пам’ятать і не робить,

Перемагать покуси вражі

І терпеливо все зносить,

Що бог нашле за блуди наші.

А там перед різдвом святим,

Хто чутиме охоту й силу,

Відбуде сповідь, а за тим

Присягу зложить, богу милу.

Так, дітоньки, отсе ще вам

Два місяці тяжкої проби.

Перенесіть її так, щоби

Готовим, чистим можна нам

Вступити в новий рік. Хто знає,

Що той рік новий приведе?

Тож хто присяги з вас бажає,

Най в Новий рік у церкву йде!»

Громада хвилю помовчала,

Потім, вклонившися, сказала:

«Най буде й так! Ми пристаєм!

І ще терпітимем злу долю,

Але нехай нас ріжуть, колють,

Горілки більше вже не п’єм!»

Кінчився сорок сьомий рік

Погідно, ясно. Сніг глибокий

Замерз, стояв твердий, як тік;

Підгірські річки і потоки

Мороз стяв льодом аж до дна;

Тріщали дерева з морозу,

І знаходилося щодня

В снігу замерзлу пташку божу.

Кінчився сорок сьомий рік

Твердим віщуванням: здавалось,

Що твердо, непохитно вік

Стоятиме той лад поганий,

Що нам до крові вже допік.

За гори сонечко ховалось,

Коли почувся в нас дзвінок,

І з-за горбочка на місток

Мов вродилися панські сані.

Завиті в коцах та футрах,

В село вертали пан і пані.

Дзвінок і вид той по хатах

Розніс якийсь невільний страх,

Мов курят страх при виді кані.

Селом скрізь чутка розійшлася.

«Що то за вісті він привіз?

Де був так довго? Чи заніс

Направду скаргу він на нас

До губернатора? Що згодом

Пан губернатор відказав

Йому?» - Так шепотом неслася

Глуха тривога між народом,

І кождий гнувсь і лиха ждав.

І в панському дворі в тій хвили

Усі серця тривогу били,

Йшла суєтня та біготня.

Бліда, задихана двірня

Металась, мов в окропі муха,

Бо кождий чув в покорі духа

Гріхів немало за собою

І нишком всіх святих благав:

«Загородіть йому лускою

І очі й уші, щоб не взнав!

Ще лиш сей раз, сей раз послідній!

Буду наймав служби й обідні,

Щоб лиш сей раз я не пропав!»

А пан понурий і похмурий

Приїхав, якось, наче вовк,

Глядів, змарнів щось і пожовк.

Чи то його так міські мури

Зіссали, чи грижа яка?

Роздягся, хвилю по покою

Ходив, по привичці рукою

Помахуючи, мовби в ній

Держав рукоять канчука.

А далі дзвоником в покій

Покликав він лакейчука:

«Най тут пан ржондца зараз стане!

Бігай! Та стій, чекай, болване!

Як пана ржондцу сповістиш,

Біжи орендаря приклич!»

Прийшов пан ржондца. «Що чувати?»

«Вельможний пане, все гаразд!

Пшеницю й жито, як бог дасть,

За тиждень будем чисто мати

В засіках. З двадцяти телят,

Що вродилися сими днями…»

«Ну, гарно, гарно, мій коханий!

Про се і завтра ще оба ми

Помовимо. Тепер я рад

Дізнаться, що в селі чувать,

Як ви мирились тут з хлопами?»

«Бог милував, не було лиха.

Громада стала смирна, тиха,

Робили добре. Гріх би був

Жалітись».

Губи пан віддув,

Неначе був не рад тій вісти,

І по покою походжав.

Тим часом ржондца продовжав:

«От лиш з тим вирубом ніяк

Не можем до кінця долізти».-

«З яким се вирубом?» -

«Черв’як

Зачав часть лісу літом їсти,

То пан казали вирубать».

«Що ж? Ви хіба ще не скінчили?» -

«Та ні. Тут много ще занять

Було при домі, многі люди,

Що були винні, відробили,

А іншим тра було за труди

Платить, щоб молотьбу кінчать,

Та й годі було в ліс післать

Нараз багато рук. Ще перше

Рубали дещо там, тепер же