Сонячна машина - Винниченко Володимир

ші лаври всім нам дають спокійно спати, бо вони спочивають на гідній голові. Але дайте ж і нам спокійно спочити тут, у цьому милому ку точку, від усяких подій. Кажіть просто й ясно, що там діється, і не топіть нашого настрою в морях Гомперса та інших невинних забавках. Дуже вас просимо, Вінкельмане!

Вінкельман глибоко зітхає й приплющує маленькі дукаті очі.

— Дорогі мої спокійні конкуренти моїх бідних лаврів! Скажу вам так: коли б моє помешкання було в Берліні, я тепер, в оцю хвилину, не мав би щастя бути тут із вами. Я стояв би на порозі моєї хати з револьвером у руках. На жаль, моє помешкання в Гамбурзі. Коли я туди прилечу, то хтось інший зустріне мене з револьвером у руках. Тому я тут, мої панове! Ясно? Ні? Добре. В такому разі, панове, скажу ясніше: наш прекрасний пролетаріат, почуваючи себе паном становища, хоче жити відповідно до свого стану, цебто в палацах. Через те він вибирає найкращі будинки, привозить у колисочках своїх нащадків і оселяється, як у себе дома. Тільки-но я мав приємність рятувати одного мого хорошого приятеля від такої навали синів сонця. До його вілли з'явилося декілька родин робітників із його власної фабрики й заявили, що вони хочуть житії в палаці так само, як живе хазяїн, що цей палац, мовляв, збудований за гроші, зароблені ними, а через те вони мають цілковите право мешкати в ньому. Вони, правда, були "справедливі": в палаці двадцять шість покоїв, вони лишили фабрикантові три, а собі взяли решту — двадцять три.

У храмі вибухає безладний, бурний, розкудовчений вихор голосів:

— Яке нахабство!

— Але ж це грабіж, розбій!

— Це неможливої Та що ж це таке?!

— А що ж поліція?

— Ах, яка там тепер поліція!

— Панове, так що ж це діється?!

— Ну, і що ж? І що? Врятували?

— Ви покликали поліцію? Вінкельман загадково посміхається.

— Поліцію? Ви знаєте, панове, що найпотішніше в цій милій забавці номер два синів сонця те. що в найближчому відділі в поліції ми знайшли тільки двох урядовців, які зайняті були розбиванням урядової каси. Поліції, панове, вже немає, або ж вона вже разом із синами сонця вдирається до наших помешкань (якщо не зайнята розбиванням урядових кас).

— Чекайте! Так це ж... це ж . Панове, так що ж це таке виходить? А що ж уряд? Що знаменитий Каесем? Звертались туди?

На тонких, як у глині тупим ножем прорізаних устах Вінкельмана знову розтягуьться загадковий усміх.

— Каесем! Це іакож досигь пікантний номер Ці люди випустили з зоологічного саду вовків і тепер хочуть їх прокламаціями загнати назад. Вони обіцяють звернутися з відозвою до пролетаріату не робити самовільних, неорганізованих учинків. Вони, мовляв, виробляють план і за тим планом пороздають наші помешкання, сорочки, черевики, пальта, щітки, зубо-шпички. Я думаю, панове, що ми можемо цілком заспокоїтися від цього мудрого вирішення Правда?

Сузанна раптом озирається до Макса й мовчки, без посмішки, без насмішкуватої лукавої вогкості дивиться йому просто в очі.

— Ну, що ж? Нова ера? Ви задоволені?

Макс грається ножем, а в очах граються п'яні сміхотливі іскорки.

— Задоволений. Мого палацу ніхто не займе. Сузанна круто повертає до нього матово обточену спину. А в храмі гасає вихор голосів, рук, облич, криків. Дами шукають по гротах свої капелюхи, рукавички — вони мусять летіти додому, ставати з револьвером у руках на порозі своїх помешкань. Мужчини то грізно вимахують кулаками, то розгублено хапають один одного за одвороти шовкових смокінгів і домагаються відповіді: що ж це діється?! Адже ж учора ще нічого такого не було чути. Може, це тільки Вінкельманове пpибiльшeння? Може, два три вибрики якихсь шалапутів?

Фіміам перед Красою теж гасає безладними клубками ю в один бік, то в другий. Тільки сама Краса стоїть у тій самій жагучій, чистій непорушності, чужа й далека цим живим пороз'ятрюваним тілам.

Вінкельмана шарпають, смикають, вимагають відповіді, грізно наступають на нього. Вінкельман нарешті виривається й стрибає на стілець.

— Та дайте ж, панове, слово сказати! Що за чорт такий! Ви на мене так напали, наче я самий організатор цього переселення синів сонця Я зовсім не кажу, що це охопило вже весь Берлін. Ваші помешкання ще цілі, цілі, цілі! Заспокойтеся! Було кілька випадків! Я вам більше скажу... Тихо, панове! Послухайте!.. Прошу, тихо! . Я вам більше скажу: в Каесемі товпляться десятків зо три власників розгромлених за сьогодні магазинів Пролетаріат одбирає в буржуазії зроблені ним товари Найкращі магазини вщент розграбовано. І Каесем так само обіцяє видати відозву. Отже ж, не хвилюй? ся й не...

— Вінкельмане, не час для жартів!

— Ні, панове, якраз час для жарив. Прошу трошки уваги. Прошу, кажу, уваги! Панове, оповіщаю вам, що ху-іко ми будемо навіть дуже весело жартувати! Чуєте? З найповніших джерел годину тому я довідався, що через тиждень Берлін, Німеччина, Франція, Англія, — одне слово, вся Європа буде окупована Союзом Східних Держав. Договір уже підписали всі уряди. Мільйонова повітряна армія Союзу Східних Держав, озброєна газовою й променевою артилерією, стоїть напоготові.

В храмі залягає на якийсь мент тиша, ошелешення І раптом десь із кутка, з-за лопухів, чітко лунає грізний хрипкий голос:

— Це знову жарт, Вінкельмане?!

Людиносхожа постать швидко повертає щелепасте, з крихітними гудзиками очей лице в бік голосу й урочисто підносить догори зелену лапу.

— Присягаюсь моїм гонораром у "Світовому Фільмі" — найсерйозніша правда! Через тиждень, повторюю, ми будемо мати честь вітати жовто-чорних гостей у нашому божевільному Берліні.

— Чому ж через тиждень?

Подібне до людського обличчя живо повертається й на цей голос:

— Тому, що через тиждень увесь наш сонячний пролетаріат із його Каесемом можна буде взяти голими руками. Через тиждень не знайдеться десятка людей, здатних до оборони й організації. Розумієте? Через це, мої панове, ми навіть не повинні б дуже боронитися, коли нас грабують, бо це тільки прискорює процес розкладу. Але, звичайно, не всі ми здатні на героїзм.

У храмі вже оживає гомін, нерішучий, непевний, з нотками полегшення, несмілої радості, стриманого захвату, але й боязкого сумніву. Це занадто велике щастя, щоб у нього можна було так одразу повірити. Чи не фантазія це? Чи не витвір мрійного відчаю? Адже цілком вияснилося, що Союз Східних Держав рішуче відмовився від цієї пропозиції, боячись зарази. Навпаки, в нього тепер усі силкування напрямлені до того, щоб ізолювати себе якнайщільніше від Заходу й винищити в собі ті мікроби хороби, що занесені туди Інараком і Каесемом.

Вінкельман рішуче, радісно водить над головами рукою так, наче розмітає на всі боки всі ці міркування.

— Неправильно! Дійсно, раз був Союз одмовився Але тепер він мусить, розумієте ви, мусить виступити. Саме, рятуючи себе, він мусить урятувати нас. Бо коли на Заході буде панувати ця хороба, то ясно, що і Схід раніш чи пізніш теж заразиться. Наївно думати, що можна ізолювати одну половину планети від другої, так щоб не було ніякого стику. Отже, краще раніше захопити в нас хоробу, ніж пізніше. Випекти її, випалити, видушити вогнем, газом, промінням.

Тут Сузанна раптом підносить руку й дзвінко кидає поверх голів:

— Панове! Я пропоную дальші балачки на цю тему припинити.

Всі очі здивовано, непорозуміло, злякано повертаються до суворо підведеної гарної голови в касці темно-бронзової зачіски.

Макс спочатку теж здивовано підсуває чорно-сині брови на чоло, але зараз же закидає голову назад і стріляє лукавими іскрами до потемнілих високих хмар у стелі храму.

— Чому припинити? Чому?

Прекрасна, матово-молочна точена спина Сузі така непорушна, що Максові хочеться із сміхом встати й обняти її. Ця мила, бідна спина вагається.

— Тому, що я не можу поручитися за те, що сказане в мо-йому домі не стане сьогодні ж відоме Каесемові.

Вінкельман швидко й радісно махає зеленими лапами, неначе видряпується з води на крутий берег.

— Та, будь ласка, пані радникова, будь ласка! Каесемові вже відомо, не турбуйтеся. Вже відомо. Але в тому й є найкращий жарт, що він нічого не може й не зможе зробити проти цього. Він — безсилий, як новонароджене кошеня. В цьому й е вся пікантність, мої панове! І хай він знає, що його першого порозстрілюють і винищать, він нічого не може зробити, щоб зорганізувати оборону. Трагікомедія, мої панове!

Макс скоса зиркає на сусідів: хе, радість нарешті прориває всі гатки сумнівів і бурним потоком підхоплює бідні понапо-лохувані вибрані душі геніїв. Але яка ж жагуча, палка радість: у першу чергу порострілювати Каесем! У першу чергу!

Ні, мало — не порозстрілювати, а повивішувати живими на ліхтарях цих мерзотників, злодіїв, душогубів, негідників, катів, людоїдів. Ні, ще мало — зробити величезне багаття з апаратів Сонячної машини й на малому вогні палити їх!

Макс підходить до Сузанниної спини, нахиляється до неї так, що чує лицем тепло її тіла, і тихо шепоче:

— Яв страшенному захваті, Сузії

Спина й голова, непомітно здригнувшись, швіїт.ко повертаються до нього. О, тепер уже зовсім інший воюнь ) цих величезних очах, вогонь багаття.

— Яв надзвичайному захваїї! Тільки тепер я бачу справжню геніальність, широчінь, великість творчих душ! Який святий вогонь палає на цих великих обличчях! Ям великі ідеї— запалили їх! Знаменито!

— Пане... Німанде! Я радила б вам краще якомога швидше вийти з цієї зали.

— Чого?!

— Пане Німанде! Я не маю ніякого бажання бачити людину, яка колись була мені.. мила, розшарпаною на шматки в моїй хаті. Ідіть собі швидше. Я думаю, що вас упізнали, я бачила погляди, які на вас увесь час кидали. Ви поводились занадто демонстративно й одмінно від поведінки всіх. Я вам настійно кажу: швидше й непомітно піти собі геть.

Макс стріпує головою, вирівнюється, розминає широкі плечі, поводить ними так, наче має зараз витримати на них цілу юрбу геніїв, і п'яно розгортає м'ясисті подвійні губи.

— Навіть непомітно?! Невже так страшно?! Сузаннині уста зовсім не подібні до колишніх, ах, зовсім не лукаво-сміхотливі. Сузині це уста — вони сухі, жорсткі, чужі-чужі.

— Максе! Коли ти покладаєшся на мою оборону, то ти помиляєшся навіть авторитет господині дому не може нічого вдіяти там, де палахкотить полум'я справедливої ненависті. Єдине, чого я мала б добитися, — це щоб тебе було викинуто з; дверей дому на вулицю. Ал