т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

- Хіба вже?

Трохим тільки головою хитнув і мовчки показав йому невеличку, зелену скриньку, що стояла під лавою біля жердки. У хаті було вже зовсім видно. Юхим устав з-за столу, глянув на сонне товариство й усміхнувся. Але не встиг він взяти кухоль у руки, щоб умитись, як у хату ввійшов несподівано... Халабуда. Зробивши декільки кроків, він зупинився, здивовано підняв брови і, дивлячись на Гриця й Софійку, які порозкочувались уже й один заліз аж під стіл, а друга під лаву - одеревенів.

- А... ето ж по-какому? - нарешті опам’ятався він і повернувся до Юхима, який усміхаючись дивився на нього.- Как же ето вони сплять до такой пори? Я вже думав, що тут провалились усі кудись.

Замість одповіді, Юхим умить хитнув йому таємничо головою й поманив за собою з хати.

- Що таке? - ще більше здивувався той. Але Юхим знов хитнув йому і пішов озираючись у сіни. Халабуда стиснув плечима, але пішов усе таки. Хвилини через три Юхим вернувся, але без Халабуди вже. Моргнувши Трохимові, він підійшов до Килини і почав будити її. Вона довго не прокидалась, потім, коли Юхим не на жарт штовхнув її в бік, зразу підвелась, озирнулась і здивувалась, що вона могла так заспатись. Потім дід підійшов до Гриця й почав штовхати його ногою. Гриць спершу щось бурмотів, цмокав губами, потім помалу підвівся й сів під столом. Здивовано озирнувшись, він раптом одкинувся назад і весело, гучно на всю хату зареготався. Від його сміху навіть прокинувся Кіндрат. Нарешті, повставали всі, з сонними, мутними очима, з попухлими носами, з пересохлими губами, сердиті, злі, розкудовчені, брудні. На слова Юхима, що був Халабуда й лаявся дуже, дехто вилаявся, дехто почухався, але ніхто не хапався до роботи. Савка ухопив шматок хліба і, сопучи, почав наминати його; але, пожувавши трохи, поклав на стіл, зідхнув і промовив:

- Я б це кислого чого з’їв би... Нема, Килино?

- Казало, що буде! - весело засміялась та, витираючи мокре лице брудним рушником і визираючи з-за нього своїми великими, гарними очима, які дивились сьогодні якось надто жваво, бадьоро й весело.

- Д-да... це б огірка солоного не погано б... Приквасити душу,- скребучи нігтем брову і поглядаючи чогось на піл, протяг роздумливо Юхим. Потім хитнув рішуче головою, підійшов до свого «пальта» і витягши з нього пляшку з недопивками горілки, подивився на всіх, перехилив її в рот і закляк. Було чути тільки «будь-буль-буль!». Коли булькання стихло, він одтулив пляшку від рота, подивився через світ на дно, перехилив знов у рот, потрусив пляшкою і, подивившись знову на неї, сховав її в «пальто», утерся й задоволено крекнув.

- От тепер ніби зовсім друга припорція,- весело хитнув він головою.- Тепер можна й підождати трошки.

Він хотів ще щось говорити, але глянув у вікно і здивовано промовив:

- О! Диви... А чого це так рано пани до нас?

- Де? Куди? Які пани? - посипались стурбовані питання, але не встигли дізнатись, як у хату ввійшли: попереду Халабуда з поважним і погрозливим виглядом, далі офіцер в шинелі наопашку і вчитель. Останні обидва, видно, і не вмивались, бо обличчя були пом’яті, сонні, тільки вуса в офіцера були розчісані, як слід. Звернувшись до здивованих робітників, Олександер з лінивою зневагою вияснив їм, що йому стало відомо, ніби вкрадена «миндаль» знаходиться тепер у них на кухні, а через те ніхто хай не виходить із хати, поки не буде скінчено трус. Хитнувши потім мовчки головою Халабуді на робітників, він неспішно озирнувся, поводив байдуже очима по хаті й зупинив погляд на Килині, яка, зустрівшись із його поглядом, спершу одвернулась була, але зараз же подивилась знов, наче не маючи сил боротись, дуже зблідла й застигла у погляді. Офіцер ледве всміхнувся, одвернувся, байдуже подивився по стелі, позіхнув, прикривши рота трьома пальцями й повернувся до Халабуди, який уже старанно порався біля Трохима, щільно облапуючи його з голови до ніг. Той усміхався якоюсь похмуро-задоволеною усмішкою й покірливо повертався на всі боки. Біля них стояв учитель і, жадібно дивлячись за кожним їхнім рухом, нетерпляче топтався круг них.

- Нєт? - спитав офіцер, коли Халабуда взявся до Савки.

- Нікак нєт! - озирнувся той і, кинувшись до Савки, почав ще старанніше шукати. Не знайшлось і в Савки, як не знайшлось і в останніх.

- Вєщі пересмотрі! - холодно кинув офіцер, коли всі були обшукані. Кинулись до шмаття, до одежі, перетрусили все й перейшли до скринь, яких було тільки дві: більша жовта - Килинина й менша зелена - Андрієва. Витягли спершу зелену й почали викладати на лаву сорочки, хусточки, різну дрібницю. Потрусивши одну сорочку, потім другу, Халабуда раптом нахилився і, піднявши з землі якусь ганчірку, розгорнув її, глянув і, весь просіявши, кинувся до Олександра.

- Ваше благородіє!.. Знайшлась... Вот! - скрикнув він радісно й подав тому ганчірку. Панок кинувся і, вхопивши з рук офіцера орден, обдивився, наче не ймучи віри своїм очам, і показав його Олександрові.

- Дєйствітєльно!.. Посмотріте... Очень рад... Очень рад... Ето просто... Очень благодарен вам! - звернувся він до прикажчика, який трошки випрямився й серйозно сказав:

- Не стоїть благодарності за такиї малості!

- Ну, как же нє стоїт? - радісно-збентежено пробурмотів той, звертаючись до Олександра й любовно дивлячись на хрест, який той з усмішкою повертав у пальцях.

- Удівітєльно!.. Правда?

- Д-да...- протягнув, нарешті, офіцер і, зробивши раптом серйозне й грізне лице, повернувся до всіх і строго спитав:

- Чей ето сундук?

Всі зразу подивились на Андрія, який, як тільки з його сорочки випала «миндаль», здивовано-перелякано підняв брови і страшенно почервонів увесь. Поки ж роздивлялись на хрест, він прудко бігав по всіх очима, наче питаючись, як це воно могло статись так, що вкрадена «миндаль» опинилась у нього в скринці; але всі мовчки і також здивовано дивились одно на одного й ніхто навіть не рушився на своєму місці. Андрій глянув на Юхима, той здивовано стиснув до нього плечима; глянув на Трохима, той тільки похмуро-радісно всміхнувся до нього; глянув на Килину й ще дужче почервонів увесь - вона, бліда вся, як стіна, з широкими очима, пильно дивилась на нього.