Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Читаємо онлайн Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Так оце у тебе i грошей нема? О, гаспидський чоловiк! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобi, стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, менi лихо... Сiдай швидше... Цур тобi! нехай опiсля... (Садится с мужем и отдыхает).

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Олексий входит с покойным духом.

О д а р к а. Е! се Олексiй.

О л е к с i й. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!

П р о к i п (очень важно). Спасибi.

О д а р к а. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?

О л е к с i й. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi — найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.

О д а р к а. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум'я, i сама схаменеться i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата —прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.

О л е к с i й. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.

О д а р к а. От там у кiмнатi убирається. — Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.

У л я н а (с горькими слезами). Ох, боже мiй — i Олексiй тут!

О л е к с i й (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему месту и садится).

(Опять так же стучат за дверью)

О д а р к а (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!

П р о к i п (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

С к о р и к (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал, света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись, подходят).

П р о к i п (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс?

С к о р и к (так же важно). Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє, так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб). Пожалуйте.

Т и м i ш (кланяясь). Так-таки, так.

П р о к i п (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты садятся насаживают Стецька подле себя). А вiдкiля ви, панове, з якої землi?

С к о р и к. Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.

С т е ц ь к о. Вже й видно — москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за Харкова (Тымиш его удерживает).

П р о к i п. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?

С к о р и к. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.

Т и м i ш. Так-таки, так.

П р о к i п. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон нашої костi не занесе! — Хороша ж сторона?

С к о р и к. Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з'єзжаєца пажить, пагулять...

П р о к i п. Чи там же кабаки, чи вольна?

С к о р и к. Там об кабаках i не слишно; усе п'ють без заказу.

П р о к i п. А горiлка дешева?

С к о р и к. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.

П р о к i п. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?

С к о р и к (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А У евтом городi как раз сидел вот евтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует, паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм, толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у єтот город, — как завьотца, не знаєм, — пришли; тут разом пала нам пароша...

С т е ц ь к о (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?

С к о р и к (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.

С т е ц ь к о (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.

С к о р и к. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вот мая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом єйо ськать i на нєйо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у вас у хатi, тут єйо i палучить желаем. А па євтой мовi будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.

Т и м i ш (все продолжает). Так-таки, так.

С т е ц ь к о. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i москаль!

П р о к i п (все с важностью). Що се за напасть така? Вiдкiля се ви, панове хранцузи, таку бiду на нас накликаєте? I якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажiть? Щоб нам нашого не втопить.

С к о р и к. Е, хоч наш князь i дикой, одначе он штукар веллкой! Как на свет родился, то iщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво i слова не слыхать; i таки з худоби кой-што маєт, i кагда абедаєт, зубов не позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади нi разу п'ян не бивал, i нiкагда у себя грошей не крал; у кампаниї знает честь, свiчей i сала не ест; ум i разум за ним ведьотця, он на стену не дерьотця. Тепер ви делом розмишляйте, а нам ответ давайте.

О д а р к а (Уляне, которая стоит неподвижно). Колупай швидше пiч, колупай!

П р о к i п (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хлiб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто ми передержуємо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов'яжемо. Чи так, жiнко?

О д а р к а (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько i нам усiм голова; як скажеш, так i буде.

П р о к i п. Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв пов'язати.

С т е ц ь к о (испугавшись). Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i навтiкача.

О д а р к а (подойдя к Уляпе, весело). Iди ж, iди. Чуєш, що батько велить? Може, нiчого не придбала та вже i соромиться. Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, в'яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли). Та iди-бо; ще й опинається.

С к о р и к (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! — Делаїш темпи, без флiгельманта. Кагда не знаете порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаем: видали, как єто делается i у Францiї, i у Туреччинє, i у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, девка, пакланися батюсьцi i матусьцi на-троєча, дякуй за хлєб, i соль, i за науку, i праси благаславения на добройо дело. Вот как усюда делаєтця. (Сидится).

Т и м i ш (все повторяет кстати и не кстати). Так-таки, так.

С к о р и к. (Уляпе). Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову. (Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает). Раз, у другой, у третьой. Полно.

П р о к i п (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годi ж, годi. Давай щвидче по чарцi.

С к о р и к. Ну, тепер матусьцi: раз, у другой, у третьей. Полно.

У л я н а (поклонясь в третий раз, остается перед матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку). Ненечка моя рiднесенька! Лебiдочко... перепiлочко! У останнiй раз прошу тебе: не топи свого дитяти!.. Дай менi на свiтi пожити!..

(Олексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы).

О д а р к а (сквозь слезы). Годi ж, Улясю, годi, доненько! Устань же, кажу тобi. Сього вже не буде. Давай там, що є. (Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться). Та кажу ж тобi, що давай. От тiльки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.

Т и м i ш. Так-таки, так.

У л я н а (в отчаянии). Боже мiй милосердний! (Идет и, обращаясь к Олексию). Тепер, Олексiю, прощай на вiки вiчнi! (Уходит, заливаясь слезами).

О д а р к а. Дурна, дурна! Так i я не хотiла за свого Прокопа, на стiну лiзла; а далi — й нiчогiсiнько.

С т е ц ь к о. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далi i сама захоче.

(Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымишу и, отошед к стороне, плачет).

С к о р и к (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках).

Відгуки про книгу Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: