Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій
Ходив же ти у дорогу?
С т е ц ь к о. Ходив.
О л е к с i й. А куди?
С т е ц ь к о. З хурою, до моря.
О л е к с і й. До якого мiсця?
С т е ц ь к о. Аж до Основи.
О л е к с i й (смеется). Крий боже, як далеко! Аж двi верстви!
У л я н а. О, щоб тебе, Стецю! i мене розсмiшив.
О л е к с i й. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бiр по шишки?
С т е ц ь к о. По шишки! Тю-тю! ще й смiється. Кажуть тобi, пiшла хура до моря, за рибою. От i менi батько дав пару волiв: нехай, каже, хлоп'я привчається. От ми iдемо, iдемо, усе iдемо, усе iдемо... аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядькiв, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обiдати. От я й сiв та й обiдаю, усе обiдаю... та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обiдаю, усе обiдаю... та як пообiдав, та й потяг у солому, таки до дядькiв на тiк, та як дав хропака, так аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побiг провiдати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька катма! (Смеется). Хропе, сердега, у соломi, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побiжу та через городи! А батько як гукне: хлопцi, сюди! Тут, брат, неначе з псюрнi хорти до дертi, так хлопцi повибiгали, та мене ловити, та й пiймали, узяли менi руки скрутили, та зв'язали гарненько, та у город, та до волосного правленiя, та у колоду, а уранцi i у привод...
О л е к с i й. Так тебе i у привод водили? Я сього i не чув.
С т е ц ь к о. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай.
О л е к с i й. Що ж тобi було у приводi?
С т е ц ь к о. Потилицю виголили та й пустили. Не що!
О л е к с i й. Через що тебе не прийняли у салдати?
С т е ц ь к о. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирает пальцы). Та й до бiса ж їх на руках: Станеш їх лiчити, та так один одного i попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался). На якого гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.
О д а р к а (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати!
У л я н а. Зараз, мамо, прийду.
О д а р к а. Коли Стецько тут, клич i його.
С т е ц ь к о. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор).
О л е к с i й. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!
У л я н а. Чи я ж сама за нього iду, чи що?
О л е к с i й. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю.
У л я н а (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!
О л е к с i й (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця... дуже, дуже любив... i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?
У л я н а (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; чає вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулиці зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!
О л е к с i й. Ти ж їй казала, що мене любиш?
У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются).
ДУЭТ
У л я н а.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
О л е к с i й.
Не вбивайсь, моя Уляно!
Буду вiчно я любити,
Бо нiяк менi не можна
Без тебе на свiтi жити!
У л я н а.
Я боюся зоставатись;
Вже i мати скоро вийде.
О л е к с i й.
Тяжко, важко розставатись!
Що ж? Нехай же хоч i прийде.
В ноги їй оттут впаду.
Слiзоньками обiллю.
У л я н а.
Станьмо ми її молити,
Станьмо жалiбно просити:
(вместе)
Не розлучай нас, мамо рiдна!
Ой, дай пожити ще нам, бiдним!
Не пий, не пий ти нашой кровi,
Не розривай мiж нас любовi!
У л я н а. Умру без тебе, Олексiю!
О л е к с і й. Собi я смерть заподiю!
(вместе)
Горе, лихо i бiда!
Не дають за мене!
Ой Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
У л я н а.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
(Обнимаются).
С т е ц ь к о (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются). Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!
У л я н а. Та iду, зараз iду. — Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор).
С т е ц ь к о. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию). А ти чого тут, пробишака?
О л е к с i й. Чого? Я до Уляни приходив.
С т е ц ь к о. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
О л е к с i й. Що? ще i сей став на мене гримати!
С т е ц ь к о. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.
О л е к с i й. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет). Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя). Згинь з очей, католиче!
(Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит).
О л е к с i й (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв'язався. Що, менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит).
С т е ц ь к о (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Стецько и Прокіп с Одаркою выбегают.
О д а р к а (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричищ?
П р о к i п. Чи не об'їздчики кого з горiлкою злапали?
ТЕРЦЕТ
С т е ц ь к о.
Харцизяка мене бив!
А я й кашi ще не їв...
О д а р к а.
Ось внесу тобi я кашi...
(Уходит).
Стецько (плачет).
Ги, ги, ги, ги, ги!
Кашi хочу, кашi, кашi!
П р о к i п.
Ой, ходiм ми за лiсок,
Там новенький є шинок,
Купимо горiлки глек...
С т е ц ь к о.
Цур тобi iз нею, пек!
Кашi хочу, кашi, кашi!
О д а р к а (приносит ему большой кусок каши).
Одже й кашi на шматок.
Їж же, сину, та не плач.
С т е ц ь к о.
Его! Ось побач:
Я хоч i зовсiм
Оцю грудку з'їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо м'яса я не їв:
Так сього я не забуду.
О д а р к а.
Ходiм до хати ми, ходiм!
Тобi м'яса я добуду.
С т е ц ь к о.
Та я і м'ясо хоч поїм,
А плакати таки все буду.
П р о к i п.
От лихо, лихо i зовсiм,
Нiгде горiлки не добуду!
(Уводят Стецька с собою).
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Та же улица.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
С к о р и к (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассею прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает). Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот i будет на табак (Смеется). В свєтi только живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет).
Лиш умей за дело взяться,
Можно всюди поживляться;
В поле бий, коли, руби, —
Дома денежки бери.
Подпускай девчатам ляси,
Старим бабам балянтраси;
Сам же в оба лишь смотри
Да з них денежки бери.
В светі много чудаков;
Ох! i не без дураков;
Только iм не говори,
Молча деньги з них бери.
Не один на светі я —
Лекар, купчик i судья
Правдой в светі не живьот —
I, где можно, знай берьот.
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Скорик и Олексий.
О л е к с i й (выходит в задумчивости). Ходив, ходив — а все-таки не знайшов свого щастя. Був i на кладбищi, позавидував покiйникам: їм-то нi печалi, нi воздиханiя, як спiвають дяки. Лежать собi i вже нi об чiм не думають; а наш братчик терпи! Думай собi та гадай, та нiчого не видумаєш. (Поет).
Горе, лихо, пропадаю!
Де сховатись вiд бiди?
Смерть найти я де, не знаю;
Вiд людей куди втекти?
Ой, хожу я i блукаю,
Як те сонце в крузi!
Куди їду — що шукаю?
А все серце в тузi!
Горо крута — розступися,
Лiсу темний — розiйдися,
Рiчко бистра — пiднiмися,
Вся звiряка — iзбiжися...
Погубiть мене мерщiй.
Коли хочеш, щоб пропасти,
То живи серед людей.
Вiд їх бiд i вiд напастi
Швидче вмреш, чим вiд звiрей!
(Подходя к двору Прокипа). Обiщала ж Уляна пiсля обiда вийти; пiдожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нiчого. Зiйдемось, посумуємо, поплачемо... та й тiльки; а увечерi гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!
С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же. Алексiй! (Ему). Паслушай, маладец!
О л е к с i й (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно). Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате).
С к о р и к. Алексiй! Ти меня i не познал?
О л е к с i й (подходя к нему, всматривается). Нi, щось не пiзнаю. А вiдкiля ви?
С к о р и к. Та вiдтiля, вiдкiля i ви... Та што тут, нєгде дєтись: я Осип, дядюшка твой.
О л е к с i й (узнав). А! так i є. (Обнимаются). Здоровi ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас та й не пiзнав. А що? годiв чотири є?
С к о р и к.
