Казка старого млина - Черкасенко Спиридон

Дід живий чи ні?
Як вир реве! Це ти, старий сусідо?
Радієш?.. Ну, радій... (Нахиляється над Юрком).
З млина виходить, крадучись, Діді з великим
зацікавленням, потроху наближаючись, слідкує
за тим, що вона робить.
Гей, Юрку! Юрку!..
Не чує... знепритомнів. Ось стривай,
Твою смертельну рану я промию
Холодною водою, й біль утихне.
Розплющиш знов свої хороші очі
Й до мене посміхнешся...
(Розстібає йому комір і обдивляється).
Де ж вона?..
Де куля та?.. Поцілено у спину...
Що ж діяти?..
(Піднімає голову, помічає діда
й кидається до нього).
Діду! любий мій!
Живий іще?..
(Хапає його руку й цілує).
Дід (пручається).
Геть! геть! Тебе не знаю!
(Вириває руку й тікає до порога).
Мар'яна (простягає руки до нього).
Це ж я... це я, Мар'яна ваша!
Дід (махає на неї руками).
Геть!
Моя Мар'яна не така!.. Я знаю,—
Тебе підіслано, щоб обдурить
Старого діда...
Марія на
Я—Мар'яна ваша,—
Невже ви не пізнали?
Дід
Ти? Мар'яна?
Мар'яна, та не та... Русалка, може.
Моя Мар'яна — маків цвіт. А ти...
Не треба, не підходь!.. Іди до того.
(Показує на воду).
До дідька водяного. Чуєш, як
Радіє він, немов і справді бачить
Мар'яну, любую мою онуку...
Геть! геть! не смій підходити сюди!
(Зникає й замикається).
М а р'я н а
Він не пізнав. Нехай. Як зійде сонце,
До нього підійду я ще, і він
Мене пізна...
(Підходить до Юрка, сідає, кладе
його голову собі на коліна).
Юрко... Умер чи спить?
А серце б'ється так повільно й тихо
В обіймах смерті, наче день ясний
В обіймах ночі замирає. Юрку!
Прокиньсь, коханий мій: ми дома вже.
Не чуєш? ні?.. Гарячим поцілунком
Тебе я розбуджу.
(Цілує його раз і другий).
Розкрий же очі!
До уст своїх сопілоньку тужливу
Ти притули і піснею дзвінкою
Розбудиш вмить заснулую луну.
А я... як то було колись, таночок
Тобі під гру веселий заплету...
Зів'ю вінок із квітів запашних,
Вквітчаю ним голівку... чуєш, Юрку?..
І щастя приманю... ти чуєш? —щастя,
Веселе, тихе щастя... Ти не чуєш?..
Поблідли як твої уста і вид...
А чим збудить тебе — не знаю я.
Сльозами? — сліз нема... лишились там.
(Махає рукою в той бік, звідкіля прийшла).
Чи піснею веселою?..— теж там...
Ах, там... і сльози і пісні. Зо мною —
Саме розбите серце...
Юрко розкриває очі, ніби прощаючись з нею.
Ти почув?..
Збудивсь?..
(Нахиляється до нього; він судорожно
хапає її за плече, потім одкидає руку,
випростується й помирає).
Сказати хочеш щось мені?
Я слухаю, мій любий...
(Поширеними очима слідкує за його
вмиранням; переконавшись, що він помер,
розпачливо скрикує й схоплюється
на ноги).
Він помер!..
Юрко помер... нема Юрка... А я?..
На крик одчиняє двері Дід і, сміючись, з порога
слідкує за нею.
А я?..
(Безпорадно озирається й підходить
до колеса).
Ти чув... ти чув? — Юрко помер.
А я сама... Е, ні... стривай... десь Дід...
(Угледівши старого, кидається до нього).
Дідусю мій!
Дід ховається, регочучи, й замикається.
Сховавсь... не пізнає...
(Підходить знов до колеса).
До тебе? Ні, до тебе не піду.
Там холодно на дні... І ти... старий,
Холодний і бридкий. Кохаєш ти?
Коли бажання є — розбите серце
Тобі я кину, як собаці: їж,
Доїж його — мені вже не потрібне.
А я... піду у степ, нарву квіток,
Сплету вінок і голову вквітчаю,
Прийду, і сяду тута під млином,
І ждатиму, аж поки сонце зійде
І вийде Дід: на мене гляне він
І враз пізнає свою Каз... що? Казку?
Немає Казки вже — вона скінчилась.
А я... Хто ж я? Стривай... Ага, згадала!
Мар'яна я, не Казка — мельниківна,
Я — мельниківна... так... Мар'яна я...
(Замислена, відходить од колеса
й зникає в глибині сцени за млином).
З млина виглядає Д і д, помітивши, що нікого нема,
підходить обережно до колеса.
ДІД
Ти чув, що вигадав на мене він?
Ха-ха! Якусь дівулю підіслав...
Звелів казати, що вона Мар'яна.
Що кажеш ти? Мар'яна справді то?
Ех ти, старий! Із глузду, мабуть, спав:
Хіба така Мар'яна, як отся?
Мар'яна сонечком мені сіяла...
Вродлива й молода, як та весна,
Цвіла вона в степу, Мов пишна квітка.
А ще — як у віночку, то й очей
Не одірвав би од такої вроди.
А ця — як смерть бліда. Замість квіток,
Зима послалася на лицях в неї.
Русалка то... Гей, дідьку Водяний!
Чи то не ти щось вигадав, пославши
Русалку ошукать старого діда?
(Свариться пальцем).
Гляди! а то я греблю розкопаю
І воду геть спущу. Тоді завиєш,
Немов той на живіт після куті...
Стривай... бач, я й забув... вона сюди
Когось іще з собою привела.
Й його Юрком назвала при мені.
(Підходить до Юрка, довго дивиться
на нього, потім починає потиху
сміятись: щодалі сміх переходить у регіт).
Ну й утяла! Юрко... Хіба це він?
Юрко живий, а цей... вже дуба дав.
Чи думали, що я не одрізню
Юрка від цього мертвяка?.. Ну-ну!..
Під час останньої частини дідового монологу
згори спускається гурток робітників з сокирами
й лопатами; вони переходять греблю й підходять
до Діда, котрий, зрештою угледівши їх, чимдуж
тікає, зляканий, до млина й хутко замикається там.
Перший робітник
Чого це він метнувсь, як навіжений?
Десятник
Десь догадавсь, чого прийшли сюди ми.
Другий робітник
(угледівши труп).
Гей, хто Тут спить? Ану, вставай, нерано.
Перший робітник
(і інші оточують труп).
Це вбитий... далебі... Заснув навіки.
Десятник
(нахиляється, придивляючись).
Застрелено... Його не руште ви.
Ну, добре день почавсь!
Перший робітник
Та хто ж би міг?
Другий робітник
Стояв тут Дід над ним, то, може, він.
Третій робітник
Попав у небо пальцем. З чого Дід
Стріляти міг? чи не з оскарду,
Яким карбує жорна?
Десятник
Все одно,
Хто вбив... Не ваше діло розбирать,—
Начальство розбере...
(До одного з робітників).
Біжи назад
І розкажи про знахідку страшну.
Один з робітників вертається, переходить
греблю й зникає в скелях.
Й сопілку стис в руці. Цікаво, хто він?
Перший робітник
Смальовий, як чабан...
Другий робітник
Чабан і є:
Десь бачив я його.
Третій робітник
Ще молодий.
Перший робітник
(нахиляється й бере в руки сопілку).
А гарна, з візерунками сопілка...
Робив колись і я такі... еге,
Чабанував колись і грав. Ану,
Чи не забув ще грати тут на шахтах.
(Притуляє до уст і починає награвати
фабричний мотив: "Когда я был слабодний
мальчик...")
Десятник
І ще що вигадай! Облиш! Клади
На місце та ходімо: час не жде.
Не видно, як надійде Крамаренко
І вилає, що ще нічого тут
Ми не зробили.
(Підходять і стають перед млином;
дехто зазирає у вікно).
Діду! гей! ти чуєш?
(Торсає двері).
Вставай, нерано вже!..
Другий робітник
Та він не спить.
Допіру ж втік, як нас угледів...
(Стукає у віконечко).
ДІДУ!-
Десятник
Не чує.
Другий робітник
Гей! оглух ти на безлюдді?
Десятник (стукає в двері).
Вилазь, а то звелю ламати двері!
Перший робітник
(зазирає у вікно).
Не видно ні духа... Соломи тільки
Повнісінькая хата. Нащо то?..
Третій робітник
Та що там думать довго: бить вікно
Або рубати двері...
Десятник
Доведеться.
Роботи в нас чимало: завалить
І розібрать трухлявий млин, звезти
Звідсіль і місце тут для водокачки
Розчистити. Тому не гаймось!
(Торсає дверима).
Гей!
Одчиниш ти чи ні?.. Старий луципер...
Крамаренко
(перейшовши греблю, підходить
до робітників).
То ви нічого ще і не зробили?
Десятник
Замкнувся у млині і притаївсь.
Погане коїться щось тут. Он там
На березі, біля води, лежить
Застрелений.
Крамаренко (підходить до трупа).
Застрелений?.. Хто ж він?
Стривай... десь бачив я його. Чабан це.
Десятник
Застали Діда тут над ним: стояв
І гомонів про щось.
Крамаренко
Ти сповістив
Про це кого?
Десятник
Аякже.
Крамаренко
Ну, й гаразд.
(Вертаються до млина).
Ну, що ж, коли не відчиня дверей,
Рубайте їх та будемо кінчати.
Перший і другий робітники підходять до дверей
і починають ламати їх. Удари сокир голосною
луною відбиваються в скелях на тім боці.
Перший робітник
Диви, яке міцне: коли не дуб,
То груша. (Рубає).
Хе!..
Другий робітник
А він казав — трухляве.
Десятник
Ану, рубайте, годі теревенить!..
Інші з цікавістю товпляться коло них. Сонце
пожежею освітлює шпилі скель.
Голос Мар'яни (десь за млином).
Рине вода, рине,
А серденько ниє:
Гей, чи він прилине
Хутенько,
Бистренько,
Поки звечоріє?
Робота припиняється, всі стоять і слухають,
як зачаровані.
Перший робітник
Десь рання пташка заспівала в лузі.
Другий робітник
А тихо тут, аж моторошно якось.
Третій робітник
Кує зозуля десь...
Перший робітник
То жаба крюка.
Зозуля вже мандрикою вдавилась.
Третій робітник
А вир лютує як!
Другий робітник
Ось слухай, слухай!
Голос Мар'яни
Рине сльоза, рине,
А серденько в'яне:
Гей, чи він прилине
Хутенько,
Бистренько,
Поки ніч настане?
Перший робітник
З села якась.
Другий робітник
А може, з наших це?
Третій робітник
Чи не русалка?.. Гарно як співає...
Другий робітник
Таке ще вигадай — удень русалка!..
Голос Мар'яни
Рине пісня, рине
І серденько крає:
Гей, чи він прилине
Хутенько,
Бистренько?..
Чом його немає?..
Десятник
Ану, за діло! чого це стали ви?..
Робітники неохоче починають рубати двері.
Крамаренко (сам до себе).
Нема сумніву... це вона —це Казка.
Чого блукає тут?.. Невже... невже...
Не може бути, щоб він її прогнав...
З гори спускається Вагнер.
Десятник (до Крамаренка).
Ось гляньте — пан директор то чи ні?
Крамаренко
Так, він... Чого так рано в цих місцях?..
Ага... я розумію...
Знову чути спів Мар'яни.
Четвертий робітник
(зазирає у вікно, з жахом).
Гляньте, гляньте!..
Горить в млині!..— горить!..
Десятник (підбігає).
Що плещеш ти?
Крамаренко
Що там таке? (Помічає полум'я й дим).
Горить?.. Ат, чорт старий!
Рубайте двері, вікна... швидше! Чом
Стовбами стали? Вивести старого
Хутчій з млина!..
Перший робітник
Врубаєш їх якраз.
Метушня. Пробують рубати знов. Двері не піддаються,
вікно ж падає всередину, але звідтіль
виривається дим і полум'я. Хто близько стояв,
відсахнувся.
Голос Мар'яни
Рине вода, рине,
А серденько...
Раптом уривається. Пожежа розгоряється.
Крамаренко (хапається за голову).
Згорить, згорить же він... його рятуйте!
Другий робітник
Згорів вже досі, не врятуєш!
Перший робітник
Ні,
Вже край... Ось-ось завалиться і дах.
Дак от на що соломи він наклав!..
Крамаренко
Гей, хлопці! нагороду той дістане,
Хто виведе з огню старого! Ну?
Чого ж ви стоїте і мовчите?..
Всі стоять, мовчки огинаючись. Крамаренко махає
рукою і йде назустріч Вагнерові. З правого
боку вибігають робітники. Між ними —
Подорожній іСусанна
Подорожній
(до тих, що руйнували млин).
Що тут? Навіщо млин ви запалили?
Перший робітник
Старий замкнувся там і запалив.
Подорожній (з жахом).
Він там?
Другий робітник
Та там...
Перший робітник
Тепер вже не підступиш.
Подорожній біжить До вікна й хоче кинутись
в огонь.
Сусанна (удержує його).
Стривай...