Казка старого млина - Черкасенко Спиридон

Ану лиш геть звідсіль!
За вас-не буду той... Як прийде пан...
Мар'яна (прояснівши).
Коли він прийде?
Трохим
Діло не твоє.
Коли потрібна будеш, то покличе.
Ох, лютий він на тебе...
Мар'яна (міниться на обличчі).
Що? на мене
Він лютий?
Марта (до Трохима).
Слухай, не плещи дурниць!
Ходім звідсіль, Мар'яно.
Мар'яна
Лютий?., він?..
За що?
Марта
Ат... слухай ти його дурного!
Трохим
Сама дурна!.. Кажу, що знаю я.
За що... Вона не знає, бач, того...
Марта
Мовчи, кажу! Ходім, Мар'яно, ляжеш.
Мар'яна
Стривай. (До Трохима).
Скажи, не муч — не знаю ж я.
Трохим
За те...
Марта (перебиває).
Мовчи!.. Ходім...
Мар' яна
Стривай!.. За що?
Трохим
За те, що той... що наречену пана
Образила ти чимсь...
Мар'яна (хитнувшись).
Що?.. Наречену?
. Стривай... (Тре чоло).
Так, так... пригадую я щось...
Та панночка — його то наречена?..
То правда?.. Ні... о, ні... не може бути.
В Густава наречена?.. Ні... А я ж?..
Трохим (зневажливо).
Ти? Чи не думала за пані стати?
Диви!.. Не мав пак кращої за тебе.
Повія ти... Погравсь, і буде з тебе...
Мар'яна (спалахнувши).
Ти брешеш, гаде!..
(Б'є його по обличчі рукою).
Трохим
(хапається за щоку й тікає до дверей).
Ти! гляди! не дуже!..
Мар'яна (стомлено).
Ах, що ж це я?.. Неправда ж, Марто, це?
Цей пес збрехав?
Марта (бере її під руку).
Авжеж, моя дитино.
ХОДІМ, голубонько, до спочивальні.
Ти вся тремтиш. Не треба хвилюватись.
(До Трохима).
Дістав, що заробив: здобрій на тім.
(Виходять).
Трохим (погрожує услід кулаком).
Паскуди! Ну, стривайте! я вам той...
Цього не подарую. (Бере чарку й хоче пити).
З передпокою чути дзвінок.
Так, як бач,—
Нема ані хвилиночки спокою. (Виходить).
По хвилі в кабінет увіходить Сусанна
під густим вуалем.
Сусанна
Де ж пан Густав?
Трохим
Його немає, панно.
Сусанна
Сама гаразд я бачу це. Але —
Де він? — питаю я тебе.
Трохим
Не знаю.
Хіба пан каже, де буває він!
Сусанна
То, може, хоч сказав, чи скоро буде?
Трохим
Повинен бути, але хто зна...
Сусанна
Я
Його пожду.
Трохим
Та, може ж, довго він.
Сусанна
Усе одно... мені потрібен він. (Сідає).
А це ж... чого це тут такий гармидер?
Не кабінет — якийсь шинок. Він п'є?
Трохим
Хто? пан? Бува... як пити хоче — п'є.
Води він не вжива...
Сусанна
Хитруй, хитруй!..
Стривай!.. Скажи мені: та досі тут?
Трохим
Яка?
Сусанна
Не знаєш ти?.. Та... Казка.
Трохим (вдає, що не розуміє).
Не знаю, далебі, про що ви той... —
Сусанна
Про дівку ту, що тут жила у пана.
Вона у нього досі?
Трохим
Щось не той...
Ось пан приїде, я спитаю.
Сусанна
Дурень!
Сама зумію в пана я спитать.
Трохим
Я слухаю... Ну, от і той... і добре...
Прибрати ці пляшки — вони порожні.
(Прибирає на столі).
А то пан гніватиметься.
Сусанна
А повні?
Трохим
Навіщо ж повні? скажуть — приберем,
А ні, то будуть тут.
Сусанна (киває на пляшки).
І часто це
У вас буває так?
Трохим
Що пан не дома?
Авжеж... роботи ж в нього...
Сусанна
Ну, одначе.
Він муштру добру дав тобі: і слова
Не видереш із тебе.
Трохим
Воля панська
Питати, наша ж відповісти.
Сусанна
Годі!
Іди собі, сама тут почекаю.
Трохим виходить. Сусанна розшукує на етажерці
портрет Мар'яни, підходить до вікна й розглядає.
По хвилі з передпокою чути дзвінок, голоси,
сміх, навіть хтось починає романс,
але раптом гомін уривається. В кімнату входить
Вагнер. Сусанна кладе портрет на місце
і йде назустріч Вагнерові.
Вагнер
Чому завдячувати мушу...
Сусанна
Я
На кілька слів до вас... я од сестри...
З наказу тата...
Вагнер
Зараз засвічу...
(Шукає сірники).
Сусанна
Не треба, прошу вас: я зараз їду.
Скажіть мені: сестру любили ви?
Вагнер (здивовано).
Навіщо знати Це, коли вже край
Всьому? І взагалі... не розумію...
Сусанна
Відповідать повинні ви хоча б тому,
Що ще не край. Вона кохає вас.
Під час недуги — у нестямі, в сні —
Вона ім'я все ваше промовляла,
її свідомості найперший промінь
Не татові належав, не мені,
А вам. Вона кохає вас. Всю душу,
І серце, й розум в те кохання вклала,
Живе лиш згадкою про вас, і те,
Що сталося, для неї — тільки сон:
Прокинулась — і дійсністю жива,
А дійсність тая — в вас, і тільки в вас.
Скажіть же ви мені правдиво, щиро:
Любили ви сестру тоді, як з нею
Хотіли одружитися. Як так,
То ще одно: чи любите і досі?
Вагнер
На це дозвольте не відповідати.
Сусанна
Повинні ви.
Вагнер (спалахнувши).
Повинностей ніяких
Не визнаю ні перед ким, а тільки
Перед самим собою.
Сусанна (гостро).
Я примушу
Вас дати відповідь, потрібну нам.
Вагнер
Примусите? мене? (Регоче).
Сусанна
Веселість вашу
Лишіть надалі, прошу вас. Мені ж
Відповідайте зараз.
Вагнер
Ані слова
Я не скажу.
Сусанна
Ви скажете усе.
(Дістає з гамана револьвер
і цілиться у Вагнера).
Уб'ю, як пса.
Вагнер (спокійно).
Облиште ваші жарти.
Сусанна
Побачите самі, що це не жарт:
Коли не скажете...
Вагнер
Для мене жарт...
Сховайте ваш револьвер: не мене
Лякати вам. Хто втратив все, що мав,
На смерть той дивиться, як на рятунок,
Ви знати хочете, чи я кохав
Марію, вашу любую сестру?
То слухайте ж: кохав.
Сусанна
Кохали? так?
Навіщо ж...
Вагнер (перебиває).
Знаю я, про що ви, й я
Скажу вам все, щоб раз скінчить назавжди.
А вас прошу поставитись розважно
До того, що скажу.
Сусанна (ховає револьвер).
Я вся — увага.
Вагнер (тре чоло).
Марію я люблю... Люблю, як владу
Кохає той, хто уродивсь для неї,
Як той артист-маляр кохає барви,
Як той поет красу чарівну слів,
Як кожний із творців кохає творчість.
Без неї я — звичайний син юрби,
Слуга нікчемний тих, кому дано
Творить життя, послугач, наймит їх.
А з нею — сам творець, життя господар.
То як же не кохать її мені?
Сусанна
А та... другая ж як? не розумію...
То двох кохаєте, виходить, ви?
Вагнер (помовчавши).
Кохаю двох?.. Ні, ні... Мета єдина
Завжди мені зоріла вдалині.
Вагань не знав я, йшов нехибно
І на шляху своїм всі перепони
Я переміг, здавалося. Але... ^
Красі немає меж, вона усюдиі
Одній красі я слугував ввесь час.
Мов зачарований, до неї йшов,
Бо іншої не знав. Коли ж у вас
Передо мною простяглись степів
Краса і простір вільний,—затремтів
Я, в саме серце вражений красою,
Не знаною ніколи ще мені,
Я крик здивовання й утіхи стис
І ледве втримав од руїни те,
Що здавна пестив я в своїй душі,
А в ній, ви знаєте, квітник розвів
Я неабиякий із власних мрій,
Із власних замірів: йому ім'я —
Культура й поступ. Дужим рухом волі
Спокусу одігнав, хоч бачив я,
Що в дикій тій красі з прадавніх літ
Заховано страшну урочу силу.
На неї я холодними очима
Спокійно подививсь, як той, кому стерном
Повинен бути розум, а не серце.
Я зміркував, що їй прийшов загин —
Красі первісній тій, що понад нею
Вже має смерть крилом своїм холодним.
Але ж... цілком уникнути спокуси
Не зміг... Ви розумієте мене?
Побачивши найкращу квітку степу,
Я, не вагаючись, зірвав її.
Я пережив прекрасну, дивну казку...
Сусанна
Пережили?
Вагнер
О так, вже пережив.
Коли б жорстоко так був не спіткнувсь
Я на своїм шляху, мети б досяг.
Тепера — порожньо ьсе навкруги.
Загрожували ви мене убити?
Живому трупові не страшно вмерти.
Мета моя погасла так неждано,
І смерть тепер мені — бажана гостя.
Сусан н а
А Казка ж як?
Вагнер
. Умерла. Вмерла й та,
Яку і сам хотів я утворить.
Сусанна (вжахнувшись).
Вона умерла?!
Вагнер
Так.
Сусанна (обурено).
І ви... і ви...
Вагнер (показує на пляшки).
Справляю похорон.
Сусанна
Сердешна Казка!..-
Сердешна і сестра, що вас кохає.
Все те, що чула зараз я од вас,
Перекажу Марусі. Тільки знайте:
Життя сестри в руках у вас... коли
Наважитесь життям тим гратись ви,
Тоді помщусь сама я вже. Прощайте,
Сестра вас жде.
Вагнер
А ви?.. Цей тон холодний.
Як крига... нащо він?
Сусанна (ще холодніш).
А вам же що
До того?.. Вас сестра чекає, я ж...
Всіма я фібрами душі своєї
Ненавиджу і зневажаю вас.
Вагнер
Мене? За що ж? за що?
Сусанна
Сказати вам?..
За те, що казку вбити ви прийшли.
За те, що натомість лишили бруд,
Бридоту і руїни...
Вагнер (випростуючись).
Це неправда!
Створив нову я казку тут...
Сусанна
Для себе,
її в тих одібравши, хто тепер
Слугує вам...
Вагнер
Життя для дужих, панно,
Для тих, хто взять його здолає...
Сусанна
Так,
Але — хто дужий той, це ще питання.
Ми ще зустрінемось, я сподіваюсь,
І там побачимо, хто є той дужий.
Вагнер
Де ж, де?
Сусанна
На цих руїнах, у пожежі
Почуєте ви перше слово казки
Нової вже... Ну, я спішу... прощайте.
Сама піду, не треба проводжати.
(Виходить).
Вагнер (стоїть в задумі).
Нікчемнії химери!.. Раб життя
В творці пролізти хоче, ха-ха-ха!
О, тільки дайте тут запанувати,
То вже дізнаєтесь, хто дужчий з нас.
Руїни... хе!.. Вона культури царство
Руїною, бридотою назвала...
Вона загрожує мені... ну-ну!
Побачимо... побачим... ха-ха-ха!
Анелька
(висовує голову з других дверей).
Чи вам подобається це, панове!..
Він сам, і сам з собою розмовляє.
(Входить, за нею Фа ні, потім перший
і другий гості).
А ми там сидимо й нудьгуєм. Гарний
Господар з тебе, нічого сказать!
Перший гість (напідпитку).
А й справді свинство! Ти сидиш, страждаєш
Од спраги, він же тут не має й гадки.
(Підходить до столу, наливає й п'є.
Фані оглядає кабінет і речі — на столі,
на етажерці).
Анелька (також п'є).
Це ж хто до тебе пізно так?
Другий гість
(кидає пенсне на носа, він теж
напідпитку).
Так, так...
Це ж хто... е... до тебе... хе-хе-хе...
(Свариться на Вагнера пальцем).
Густаве,— женщина?.. Хе... хе... Лукавий!..
Перший гість
(бере його за руку й підводить
до столу).
Сідай ось краще й пий, коли прийшов.
(До Густава).
Це Таранівна, лакей нам казав,
Щось доброго тобі вона казала,
Бо бачу я, що хмари розійшлись,
І сонце блисне незабаром.
Вагнер
(посміхаючись і не ховаючи задоволення,
підходить до столу, наливає й п'є
одну чарку, потім другу).
Так...
І знову одросли у мене крила,
Що раптом так приборкано було,
І знов надії, заміри і мрії,
Мов буревій, під хмари понеслись...
Анелька
О Господи, яка нудота тут!
Та киньте ви свої розмови! годі!
Вагнер
Правдиво, любая Анелько, кажеш.
В останній раз нагоду маю я
Вітати в себе вас, мої кохані:
Тому цей час відзначити бажав би,
Але... як це зробити, я не знаю.
Перший гість (п'є).
Ото, не знає як! Я пропоную
Напитись до нестями...
Анелька
Фе, як гидко!
Вагнер
Як так, то й так... Ти, Фані, з нами?..
Фані
(ввесь час стоїть, держачи в руках
портрет Мар'яни й не одриває очей).
Хто це?
Вагнер (насупившись раптом).
А що?
Фані (журно).
Чому так хочеться ридати
Од глибини жагучих цих очей?
Другий гість
(здивовано оглядає всіх).
Цього ще бракувало!
Фані (не зважаючи).
Чом сміятись,
Співать, кричати в радощах блискучих
Так вабить погляд таємничий цей?
Так вабить закрутитись у танку...
Перший ^гість
Химернії бажання, слово честі!
Ну, хай сміятись, танцювать, співати...
Але кричать?..