т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.
- Сховайте... Може що й буде з неї... Чорт її зна, може вона й дорога...
- Та, звісно, заховаю...- замотуючи знов у ганчірку хреста, згодився Юхим.- Це не штука... А от як з Маринкою... от що!.. Що їй сказать?
Трохим нічого не одмовив йому. Підійшовши до високої кобили Рухлі, він штовхнув її кулаком у морду так, що вона аж хитнулась угору головою, і почав одв’язувати недоуздок від ясел. Одв’язавши, шарпнув ним і мовчки пішов із стайні, ведучи за собою Рухлю. Та спершу йшла спокійно, але дедалі, то все ставала неспокійнішою: то прищулить вуха, то раптом зупиниться ніби для того, щоб почухати головою ногу й шарпне недоуздком так, що мало не вирве його з рук у Трохима, то почне хропти, наче з переляку. Це була одна з найлукавіших кобил на всю економію. Але Трохим тільки позирав на неї і, очевидячки, здержуючи себе, йшов далі. Підвівши її до воза, він зупинився, підняв із землі шлею й хотів надіти їй на голову, але вона, наче злякавшись, раптом шарпнулась, кинулась убік і мало-мало не вирвалась йому з рук.
- А-а, ти та-ак! - кинув мов про себе Трохим і, не випускаючи недоуздка, підійшов до воза, витяг з нього вилка і, одвівши їх од себе, вмить зо всієї сили так ударив її по ребрах, що в животі у неї аж йокнуло щось, а сама вона спершу шарпнулась знов, але зараз же заспокоїлась і, скоса поглядаючи на вилка очима, покірливо пішла за ним.
- Поверни-ись! - крикнув він. Рухля трохи подалась задом і наступила на посторонок.
- Ножку! - ударив він її чоботом по нозі. Рухля прищулила, як заєць, вуха, підняла ногу, але знов поставила її на посторонок.
- Ножку!! - голосніше сказав Трохим і зо всієї сили вдарив її підбором трохи вище копита. Рухля, ніби роздратована такою несправедливістю, прищулила вуха і, хутко повернувши голову, хотіла гризнути його за плечі і, якби він не одскочив, то певне зоставила б кривавий слід своїх жовтих великих зубів.
- А-а! - захрипів він.- Ти ще хочеш?.. Добре!..- і не випускаючи недоуздка, потягся знов до кинутих біля возу вилок. Але Рухля, наче догадавшись, до чого воно йдеться, раптом шарпнула головою, посунулась задом і, прищуливши ще щільніше вуха, підняла високо голову.
- Но! - потяг він за недоуздок. Рухля тільки ще більше посунулась назад.
- Н-н-о!! - прошипів він, дрижачи весь і наливаючись кров’ю. І раптом зігнувся, як звір, що кидається на здобич; чудно якось хрипнув, стрибнув уперед і, вхопившись руками за шию, впився їй зубами в холку.
- І-і!! - заржала з болю Рухля й хотіла повернути морду, але зараз же дістала так по голові, що аж мотнула нею і, як шалена, закрутилась на одному місці. А він, вискочивши їй на спину, міцніше обхопив її і з ревом якимсь гриз їй шию, хитаючи головою й наче божаючи яко мога глибше вгризтися в живе м’ясо. Гриць та Андрій аж вилка повипускали й перелякано дивились на цю дику боротьбу, а дід Юхим, як ніс люльку до рота, то так і застиг на одному місці. Нарешті, Рухля скажено фицнула задом, шарпнулася вперед. Трохим зстрибнув на землю і, дрижачи весь, як у пропасниці, підняв з землі шапку й, шарпнувши недоуздком, прошипів:
- Бу-удеш?!
Рухля вся тремтіла і, трусячи шиєю, мов бажаючи скинути щось з неї, покірливо стояла й водила на всі боки очима, з куточків яких текли сльози.
- Н-но! - крикнув Трохим знов, надіваючи шапку на голову й не витираючи губ, на яких виступила піна, змішана з кров’ю. Рухля хутко посунулась уперед і, труснувши головою, подивилась на нього.
- Повернись!
Вона вже не щулилась, а навіть сама всунула голову в шлею і стала, як слід, вздовж дишля.
- Я... тобі покажу-у! - важко сопучи, промовив він, поправляючи й оглядаючи її зо всіх боків. Потім повернувся й мовчки пішов до стайні.
- Ну, брат!.. Вона добра, а ти... ще луччий! - покрутивши головою, сказав дід, коли той проходив повз його. Але Трохим тільки кинув на нього похмуро оком і мовчки пішов у стайню. У цей мент біля другого возу залунав голосний Гриців регіт і тиха мова Андрія.
- От, діду! - раптом зачув Юхим від них.- Добрий жеребець? Га? Го-го-го!.. А подивіться, чи держиться ще голова там!
- Та й злий же, брат ти мой! - тихіше почулось від Андрія.
- Гу-гу-гу! - задоволене одкинувся назад Гриць, але в цей мент із стайні вийшов знов Трохим, ведучи за собою Вороненького, який ще дожовував сіно і, меланхолійно похитуючи головою, поважно й спокійно ступав за ним. Гриць трохи стих, а дід постояв ще трохи, подивився, як Трохим запряг Вороненького, і, покручуючи головою й усміхаючись, поволі пішов до хати.
В кухні вже не було жовтого світла сонця, але ще було досить видно, так що Юхим зараз же, тільки переступив поріг, помітив офіцера, що в цей мент з дуже байдужим виглядом одходив від мисника, біля якого стояла Килина. Не важко було живим, прудким очам діда побачить також, що груди Килини високо й нерівно здіймались, а на щоках виступили два червоні кружки. Коли ж офіцер повернувся, а дід, уклонившись, зиркнув на нього, то також не проминув того, що в нього один вус стирчав угору, другий розкудовчився й дивився вниз, лице було червоне, здавалось, він тількищо добре вишарувався сухим, грубим рушником. Біля печі, долі, сиділа Маринка й чистила картоплю, кидаючи її в велику макітру, й хутко бігала по всіх очима.
- Так Халабуди здєсь нє било? - поправляючи картуза й пригладжуючи вуса, спитав Олександер.
- Ні, не було...- не повертаючись, глухо промовила Килина.
- Гм... странно... Єсли прідьот, скажітє єму, что я іщу єго...
- Добре...
Офіцер постояв ще трохи, дивлячись у спину Килині, яка щось заклопотано колупалась в миснику, покрутив вуса і, дивлячись
