Чмир (Чумазий) - Кропивницький Марко

Дементій Васильович, братець, почастуйте ще й ви.
Волосний писар. Так от я й кажу... а Дементій Васильович...
Демко (частує). Милості просю.
Волосний писар. Перед джонкою, пожалуй, пользительно! (Випива.) Так я й кажу, Овсію Харитоновичу, свалять дурака...
Вареник. А до Варвари Назаровни треба ще поздоровкатись.
Волосний писар. Наливай! (Випива.) Овсію, думаєш не понімаю музики? Хочеш, щоб печать на уста положив. Можна... Почому не так? А тільки скажет: у нас дурак та мошенник — наголо* А посередині нікого нема, один тільки я... А у мене три сини і чотири дочки, а жалування... Давай вип'єм! (Частуються.) Не стоїть товковать... З ким товковать? Ходім швидш, вже джонка зварилась...
Вареник. Ходімте і справді мерщій!
Демко. Варваріє, одягайся хутчій. (Одягаються.)
Волосний писар (обійма Вареника і Демка). Ех, друзі мої! (До Демка.) Ти дурак! (До Вареника.) А ти мошенник! А я, получая вісім рублей тридцять три копійки в місяць... (Співа і йде, обійнявши Демка і Вареника.) "Вот мчится тройка удалая..."7

ЯВА 10
Комедіянт входе назустріч.

Комедіянт. Кажись, в єтот самий дом я получив гаджимент?
Демко (зрадів). Приїхав-таки? От маладець!
Комедіянт. Как же не приїхать? Дав слово, надо сповнить; тім паче, що обіщано і вознагражденіє; пам'ятаєте?
Демко (до писаря і Вареника). Ось побачите, який втішний. Варко, це кумедіянт. Візьмемо його з собою до старшини, він там кумедію покаже. Ось покажи моїй жінці кіятри, вона зроду-віку не бачила.
Комедіянт (балака за двох). Ти, мужик, дурак? — Точно так! — Чиво в тебя красной нос?..— Покусав мене барбос!..
Демко (регоче). Правда, втішний? І принесло ж тебе на мою голову!.. Варю, скажи наймитам, щоб скликати народ на кумедію. Хутко!
Варвара пішла.
Волосний писар. Значить, до старшини отложим поход?
Демко. Спершу тут покаже кумедію, а потім у старшини. Овсію, частуй поки що!
Комедіянт. Артист тоже челавєк, а потому і дольжно і його почастувать. (До Вареника.) "Наливай, брат, наливай, все до каплі випивай!" (Випив.) Я привик одну випить, а другою закусить. (Підставля чарку.)
Вареник налива.
За здравіє конпанії чесной!.. (Випива.)
Вареник (частує писаря). Викушайте.
Волосний писар. Я готов. (Випив.)
Демко (до комедіянта). Ну й чудак же ти!.. Ану ще покажи що-небудь!.. Сядьмо! (Сідають.)
Комедіянт. Кузен, как мой здоров? Карош? (В*є Демка по потилиці.) Ну, але мон шер, кушай што-нибудь... Артист тоже должен кушать!.. Глечик молока, четвертину сала, дві булки, макітру вареник, рт і перекуска!.. (До Демка.) Так лі, мусю капрал, штоб тебя чорт забрал!..

ЯВА 11

Конаш. Коиашиха і ще люде.
К о н а ш и х а. Де ж та кумедія?
Демко (показує). Комедіянт осьдечки-о! Сідаймо.
Комедіянт. Мадам, ето вот і єсть я сам. Лікомен-дуюсь!.. (Розшаркується.)
Конаш. Я видав не раз кумедію. Стало бить, так халабуда (показує руками), вгорі завішано кумачом алібо ка-лінкором. І кагди шарманка починає грать, так завіса зараз одкривається, і виходить кукла і провозглаша: "Здрастуйте, гаспода! Я пришол до вас сюда. Чи будемо битись, чи миритись, алібо веселитись?" І почне усякі штуки приставлять. Народ, хто зможе, платить: первое место — двадцять копійок, второе — гривеник, третє — п'ять. Вот виходить дів-чонка, сичас запіла: "Во пустиню удаляюсь!",— а він почина плакать, тут вона підскочила до нього, поцілувала, і пашли вдвох "комарицьку" жарить.
Комедіянт. Всьо ето ви, кавалер, розказуєте про ку-кольну комедію; я же жонгльор, еквілібрист, артист на турнікє і на трапеції і, окромя того, показую фокуси-покуси,..

ЯВА 12

Ті ж, старшина, старост а і другі поважні люд е.
Старшина. Дементій Васильович, ми вже вас ждали-ждали та й жданки поїли.
Волосний писар. Кумедію нам привезли і потому посмотріть любопитно!..
Д е м к о (чоломкається з старшиною). Садовіться! Спершу тут, а потім до вас.
Староста. Позабавимся. (Чоломкається з Демком.)
Демко. Ось побачите, який втішний! І принесло його на мою голову!
Комедіянт. Тепер покажем почтенной публічності своє іскуство, ілі же фокуси-покуси. Которий час?
Демко. Стривай, чи я завів часи? А де ж Мої часи?
Вареник. Невже забули, що мені віддали? (Дивиться на часи.) Тепер два часи.
Комедіянт. О, не опоздаю на поїзд!.. Вот здесь у меня одна тарелка, а вот здесь у меня одна палочка; вот я ставлю ету одну тарелку на ету одну палочку; и вот ета одна тарелочка на етой одной палочці будеть вертіться. Ізвольте посмотріть! Жаль, што музики нема!..

ЯВА 13

Ті ж і судебний пристав з двома понятими.
Судебний пристав. Что это за собрание?
Старшина (тихо до Демка). Чого це до вас судебний пристав? (До судебного пристава.) Здрастуйте, Михайло Іванович!
Судебний пристав. А, господин старшина, а я вас и не узнал.
Старшина. По яким ділам?..
В дверях показуються Зінько і Варка.
Судебний пристав. Кто здесь Дементий Пшонка?
Д е м к о. Я.
Судебний пристав. Одесский мещанин, Дементий Васильевич Пшонка.
Демко. Він самий і є.
Судебний пристав. Вы продали Чугуевскому мещанину Евсею Харитоновичу Варенику движимое имущество, заключающееся в мебели и домашней утвари (вийма бумагу і чита) как-то: диван, два кресла, шесть венских стульев, кровать орехового дерева, стол переддиванный, два ломберных стола...
Д е м ко. Та що це ви вигадуєте?
Судебний пристав. Деньги за все полностью получили?
Демко. Я?
Судебний пристав. Да, разумеется, не кто же иной, как вы! Зачем же вы проданное имущество удерживаете у себя и не отдаете покупщику? Я приехал с исполнительным листом, чтобы удовлетворить претензию господина Вареника.
Демко. Овсію, що це? Люде добрі, це що ж?
Вареник. Демку, побратиме, перестань смішить людей, не соромся. Ну, що ти все дурака валяєш? Аж смішно тебе слухать, навіть аж досадно.
Демко. Він давав мені у шутки підписувать якісь бумаги; потім возив мене до натаруса контракта на кумерцію підписувать...
Вареник. Контракт підписаний, точно. Роздобувай тільки грошей і через год у нас буде милійон триста тисяч...
Демко. Це якісь витівки чи шутки?
Вареник. Які шутки? Що ми діти, чи як, щоб у хаток гратись? Ми з тобою написали всі бумаги, як слідує по формі.
Демко. Це розбій!
Вареник. Ти б спершу протверезився, тоді і розчухав би діло. Бач, залив памороки та й вибаньчився на людей, як барані
Демко. А гроші мої, де мої гроші?
Вареник. Які? Мої гроші, п'ять тисяч п'ятсот рублей, лежать у городськім банку, я оце недавно їх положив; а ти повинен знать, де твої гроші. Дивіться, люде добрі, пита, де його гроші. Хто ж краще від тебе зна, де вони? А що ти мені часи подарував, так це правда, і за те я тобі повік вдячний!
Демко. Подарував?
Вареник. Вони у мене сховані в шкатулці під двома замками... То вже така пам'ятка, така!..
В а р к а. Та це у сні чи навсправжки?
Вареник. Прочумайтесь, Варваро! (Кланяється Дем-кові.) За часи спасибі тобі, побратиме! От при людях дякую тобі, коли хочеш, і в ніжки уклонюсь. Господин пристав, просю до мене в господу, спершу пообідаєте, а потім і за діло. З города проїхались, перекусить варто. А побратим мій, він чоловік добрий, віддасть без супереки. Окрім того, як і побратими... Побраталися ми в городі, при свідітелях... Господа началники, просю посітить мене. (Іде з приставом.)
Демко. Ограбував посереду білого дня, посереду людей ограбував!..
Старшина (проходе біля Демка). Як же це ти, дурню, таку ворону впіймав? (Пішов.)
Староста. Дурневі дурнем і помирать. (Пішов.) Волосний писар. Весьма і весьма глупо! (Пішов.) Конаш. Оце так хвокус-покус! (Пішов.)
Люде починають тихо розходитись. Комедіянт зникає, сховавши в кишеню підсвішника.
Демко. Все, все прахом пішло!.. Немов у сні все те проминуло! Знов злидень, знов Вареників попихач. Всі відцурались... І син рідний, Зінько, і той відцурався.
Зінько (входить). Не відцурався я вас, тату, аби ви мене не відцурались.
Демко. Зіньку, сину мій! (Обійма його.) Одурено мене, обморочено, знов наг я, як птах!.. Бідні ми, сину, бідні!..
Зінько. Ні, тату! Бідний той, що в болоті сидить; а чоловік, доки на ньому хрест,— не бідний!

Завіса.