Чмир (Чумазий) - Кропивницький Марко

І я можу по дружеству зробить Дементію Васильовичу усяку пошанобу. До свиданія! (Пішов.)
Демко. Хоч і не треба? (До Конашів.) А ви ж чого мнетесь?
К о н а ш. Позичте полдесятка лимонов. Демко. Ані одного! (До вікон.) Чого у вікна лізете? Конаш. Що то у вас за ланцюжок на шиї? Демко. Не ваше діло! Жінко, дай мені сюди подушку, тут і спатиму... Стривай, чи завів я часи? Конаш. Покажіть часи!
Демко. Ти й тямиш? (Заводить.) Ні, заведені. Варка дає подушку, він ляга.
Конаш. Покажіть же часи!
Демко. Ну на, дивись!.. (Показує часи.) І що він в них розбере?
Конаш. Хоч анкор, хоч циліндер на дванадцять каменів.
Демко. Що то вже я ненавиджу, як воно почне базікать! Ідіть з хати, бо сьогодня вже ніякої розмови з вами не буде, та й на частуваннє Не сподівайтесь. Варко, повигонь мух, а те бісова птиця не дасть заснути. (Ліг і повернувся спиною.) Та позатуляй вікна.
Варка (почина ганять мухи). Що за уїдливий народ!
Конаш. Я жалав з вами, щоб дружбу, потому по сусідству і як сродники; а как ви мордяку відвертаєте, так я вам скажу, что не стоїть з таким чмирякою і розговори плодить... Сама-шедчой чалаєк!.. Чмир, как єсть чмир!..
Пішли.
Демко. Мели язиком, а я вже сплю! Варка. Хоч би й повік вас не бачити. Демко. Іч, свинота необразована!..

ЯВА 12
Ті ж і Вареник.

Вареник. Це правда, що вже Конаш як до кого причепиться!..
Демко (повернувся). Жінко, жени і Овсія в потилицю!.. Вареник. Ха-ха-ха! Сміхотвор! Спочивайте-спочивайте, я вже сокрився. (Пішов.)
Демко. Чисте наказаніє! (Заплющив очі.)

ЯВА 13
Ті ж і В у с т я.

Вустя (тихо з сіней). Мамо, спитайте татка, чи привезли мені подмастона та ботики?
Демко. Привіз ботики, пальтусака і пальчатки.
Вустя (сплеснула руками). Невже? Побіжу похвастаю перед дівчатами! (Побігла.)
Демко (помовчав). От заплющив очі, і так увесь Київ і виприщило мені перед очима.
Варка. Великий город?
Демко. Несходимий! А Дніпро, брат ти мой!.. А міст — міст так то прямо штука немеглена! А що, ніхто вже в вікна не зазира?
Варка. Пішли всі вже.
Демко. І гаразд. Отак їх обдури, як я обдурив... Я спать зовсім не хочу. (Встає.) Достань у тім ящику пляшки.
Варка достає.
Оце ром, а це коняка. Давай чарку.
Варка подає.
Ану, випий, покуштуй цього питва!
Варка (випила). Ой, я ж зроду такого не пила!
Демко. А тепер таке тільки й питимеш. Ну, бувай здорова, поздоровляю тебе з моїм приїздом! (Випива.) Там є солодкі закуски: канхвети, ріжки, инджир... І маслини є... Викушай ще. (Частує.) Краще собі вдвох начастуємось до смаку,..
Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Та ж хата. Мебель розставлена подекуди; посуда проста перемішана з дорогою; на однім вікні ситцьова завіса, на другім кумачева; по стінах всякі картини; піч застелена килимом; біля кроваті теж килим з левом або ж з конем.

ЯВА 1
Вустя (сидячи перед дзеркалом, чепуриться і співа).
Калина-малина,
Я розовой цвєт,
Біл у меня ціпа-мама, А теперя й нєт.
Чорноє плаття,
Белой воротник, Ходив ко мнє ціпа-мама, А тепер одвик.
Чорноє плаття, Бєлая канва, Біл у меня ціпа-мама, А тепер нема.
Звонкая походка, . Сєрєиькій картуз, Бритая головка, Бубновенькой туз.
Любила я, любила я, А он, падлець, утьок...

ЯВА 2
Вустя і 3 і н ь к о.

З і н ь к о. Батько вже прокинулись? Вустя. Ще сплять.
З і н ь к о. А чого ж ти розверещалась? Де це ти таку паскудну пісню переняла?
Вустя. Мені вона наравиться. Батька не то що піснею, а коли б з ружа над вухом стрельнуть, то й не розбудиш... а ще як вони на похміллє!..
З і н ь к о. І коли це пияцтво притишиться?!
Вустя. Мало батько попоробили на своїм віку? Нехай тепер вволю відпочинуть.
З і н ь к о. Пияцтво не відпочивок... Куди це ти знов вирядилася?
Вустя. Туда, куда мнє завгодно.
З і н ь к о. Чи не до прикажчиків знову?
Вустя. Можить бить.
З і н ь к о. Скажена!..
Вустя. Ні можить бить! (Регоче.)
З і н ь к о. Тьфу!
Вустя. Ах, скажіте, ради Бога! (Пішла.)
Зінько (сам). Розгардіяш пішов у нашій сем'ї! Куди не скинь оком, все пішло на разореніє, на зруйнованнє. Мушу перебалакать з батьком рішуче, так далі не можна... Ну, нехай ще посплять. (Пішов.)

ЯВА З

Демко і Варка після великої паузи.
Демко (їсть солоний огірок, входячи з бокових дверей). Оце саме, але на похмілля!..
Варка (їсть канхвети). Може, внести сирівцю?
Демко. Ні, не треба, огірок солоний краще.
Варка. Чого, питаю, так довго барився в городі? Більш тижня прогуляв.
Демко. Не прогуляв, а діло робив.
Варка. А тут така сумота без тебе.
Демко. Мабуть, все питво повичастовувала?
Варка. Авжеж... Той прийде, другий... Тому рюмочку піднесеш, тому дві, ну, і...
Демко. Нічого, питва я привіз вволю.
Варка. Та бачила... Але яке там ти діло робив?
Демко. Не хотілося б мені тобі розказувати, щоб не розплескала...
Варка. То це вже я й плескухою зробилась?
Демко. Та не в тім сила... Нічого вже робить, розкажу, але ти поки що нікому ані слова. Така, бач, промеж нас з Овсієм умова... Ми з Овсієм затіваємо кумерцію.
Варка. Кумерцію?
Демко. Еге ж. У купці запишусь. Бакалію, красну лавку, винний погріб! Розумієш? Кумерцію на всю округу!..
Варка. А тут мало не всі люде одне кажуть, що узує тебе Овсій.
Демко. Що-о? Мене? Ти знаєш, що я вже з Овсієм побратався, вже й хрестами помінялись при свідках. Ти знаєш, при яких свідках? При попові, при дияконові... І титар тут був, і той купець, що волів скуповуває... І багато було! Запили побратимство чимпанським... От штука, брат ти мій, чимпанське! Як тільки одіткнеш затичку, а воно так і цвигне з пляшки!..
Варка. Ох боюсь я, щоб Овсій і справді не взув тебе!
Демко. А я тобі ось що скажу. Мовчав я, доки мов-чалося, тепер приказую тобі: затули рота!.. І не смій мені суперечити!.. (По великій паузі.) Годі, не надимай носа!.. Коли ти наїсишся отих ласощів? Як на мене, то хоч би й повік їх не було...
Варка. А я тільки б і їла солоденьке!
Демко. їси й так від ранку й до вечора! Вже й діти, либонь, вдоволнилися, не дуже ласуються, а спочатку як були накинулися, неначе сарана!
Варка. Тобі жаль, чи як?
Демко. Та я не про те... А що, чому ж мені байдуже до солодкого: чи така натура в мене, чи гостець не прийма?..
Варка. А я через що їм канхвети, от вгадай. Зроду-віку не вгадаєш! Не думай, що в тебе жінка така вже дурна, що, мовляв, аж вихиляється! Ану, вгадай!
Демко. Що ж там вгадувать?
Варка. Та не вгадаєш!..
Демко. Кажи вже, не мороч голови.
Варка. У неділю була я в церкві.
Демко. Чув я вже. Не то що люде, а й титар здивувався, що виперлася на сам перед, мало ставників не поперевертала!
Варка. Тислася наумисне туди, аж де пані стоять: посесорша, полковниця, попівни і всякі дворяне... Насилу протислася!.. Сваха Конашиха нарочито не пускала мене... своїми вухами чула, як вона шепнула Мокрині та Ликері: "Не пускайте наперед отії барині-сударині". А я таки протислася!
Демко. Чого?
Варка. Доки стояла поруч з простим народом, то ніби що аж штовхало мене до панів!
Демко. Та як розміркувать до ладу, то тобі тепер ніяково стояти з мужвою поруч.
Варка. І тобі так здається? Отак же точнісінько і мені!.. Оце зараз вдивляюся я в тебе і ніби бачу проти себе не Демка зовсім, а якогось прикажчика або купця!..
Демко. Бо образувався...
Варка. А тобі не здається, що ніби і я овсім не мужичого роду.
Демко. Та воно неначебто...
Варка. Отож як протислася до панів, а від них такий пах іде, аж у носі лоскоче!... я й спитала попівну, з якої причини той пах. А вона й каже: "Бо панії раз у раз канхвети їдять, через те від них таким і відгонить..."
Демко. Може, й так... Ну то їж, щоб і від тебе гарний пах ішов... Одначе у мене в голові тепер плант такий, щоб швидш у купці, розумієш? А що про Овсія, то ще раз тобі скажу, що я чоловіка бачу наскрізь!.. Тілько б мені ще грамоти навчитись, тоді наша взяла!..

ЯВА 4

Ті ж і Вареник. Демко. О, за вовка помовка!..
Вареник. А вовк і в хату!., (Регоче.) Не знаю, як ви за нами, а що ми, як не бачимо вас, так от, примером, і сонце ясне світить, а нам пасмурно. (Чоломкаються.)
Д е м к о. Та й я за тобою засумував.
Варка. Тільки-тільки що вас згадували!
Вареник. А по чиїх же ділах я клопочу, як не по ваших. Я готов усі свої діла набік, щоб тільки вам, Дементій Васильович, догодить, щоб ви понятіє об мені держали — не таке, як люде, а щоб содержували мене на примічанії своїх чувствій.
Демко. Але стривай! Ми ж побратались, то навіщо ж ти мені викаєш?
Вареник. Бо ви як старший брат, а я як менший — хіба забули умову?
Демко. Ага-га, так-так!..
Вареник. Ви, братіку, учора наградили мене великою нагородою! (Зітхає.) Бог з вами!
Демко. Скільки ж я тобі дав? Невже мало? Вареник. Спасибі, достаточно! Демко. Чого тобі ще?
Вареник. Кажу ж: спасибі, привселюдно наградили! Д е м к о. Та що ти Верзеш, я нічого не розберу? Вареник. А хто учора, як вернулись ми з города, плюнув у твар мені і моїй жінці? (Регоче.) Демко. Та невже?
Вареник. Варваріє Назаровно, докладуйте їм.
Варка. Вони обоє — Овсій Харитонович і Василина Хведоровна — панькаються біля тебе, цілують тобі руки, посадовили на кровать, подушками обложили, а ти...
Демко. Що ж я зробив?
Вареник. Плюнули у глази — сперначалу мені, а потім і Василині.
Демко. Цього не пам'ятаю!
Вареник. Я душу свою готов за вас, а ви...
Демко. Що ж, я заплатю! Пам'ятаєш, як ударив тебе по морді, адже заплатив?.. Потім я вилив тобі на лисину гарячу кохвію (регоче), аж пузирем лисина взялась — заплатив же і тоді?..
Вареник. А я тепер кажу вам, як перед Богом, що не гніваюсь на вас і плати нікоторої не хочу!
Демко. А я хочу тобі заплатить. Ну, не тобі, так твоїй жінці!..
Вареник. І вона так, як і я. Не плату нам треба, а треба діло швидш робить, тоді не буде вже ні мордобиття, ні плювання!..
Демко. Як ке буде?
Вареник. Як тільки привезе господии судебний пристав документи, тоді все інакше піде і не до мордобиття буде...
Демко. Коли б же швидш привіз бамаги пристав. Заведемо кумерцію на всю округу!.. Та що він там робе з тими бамагами, що й досі не везе?..

ЯВА 5
Ті ж і Вустя.

Вустя (убрана в платті і в нитяних перчатках, хутко вбігає). Це мене прикажчиця так начепурила, по-модньому. Мамо, понюхайте, чим у мене пахнуть руки?
Варка (нюха). Чебриком, чи що?
Вустя. Татку, понюхайте.
Демко (нюха). Неначе морквою чи, сказать, новим кожухом... Чимсь гарним!..
Вустя.