Правда і кривда (драма на три дії) - Стельмах Михайло
У мене про літературу є своє мечтаніє.
Безбородько. Мечтаніє... Література, коли вже має щось писать, так про історію... її можна критикувати.
Шавула. Киселю треба подзвонити. То такий теоретик, такий теоретик — базу підведе. А нам — аби база була. Надстройку — надстроїмо! (Схрестив розчепірені пальці).
КАРТИНА ШОСТА
Кабінет секретаря райкому. В кабінеті Борисенко, Кисіль,Броварник та інші члени бюро.
Кисіль (до БЬрисенка). Коли рубати, то треба рубати до пуповини! Можна й пуповину зачепити.
Борисенко. Ви, бачу, в кавалерії служили?
Кисіль. Ні.
Борисенко. Ав яких родах військ?
Кисіль. У мене броня... Серце підкачало. Але яке це має значення?
Борисенко. Серце завжди має якесь значення. Продовжуйте.
Кисіль. Я й кажу; Безсмертного без антимоній треба віддати під суд, а там — стаття знайдеться.
Борисенко. Нащо отак одразу за статтю хапатись? У вас же серце...
Кисіль. А що з такими анархістами робити? Я сам знаю, що Безбородько не геній, але він такий, що за всяку ціну виконає план.
Броварник. Ох і дорого за ціну таких негепіїв розплачуються люди!
Кисіль. Під захист берете дружка? І не помічаєте, що він підігріває антидержавні настрої.
Борисенко. Наприклад?
Кисіль. Теоретично, розпустив демагогію, що в сільському господарстві накручено різних вузлів і вже, теоретично, хапається за всякі фокуси про додаткову оплату.
Борисенко. Інтересно, що це за фокуси?
Кисіль. Каже, що через два-три роки дядько засиніле державу хлібом і сам буде мати вдосталь хліба й до хліба, якщо ми не будемо йому заважати. Виходить, ми — партія і Радвлада — заважаємо йому?
Броварник (махнув рукою). І профспілки теж...
Борисенко (до Броварника). Що ви скажете на це?
Броварник. Я хочу так сказати... що ліпше помовчу!..
Кисіль. Отак і краще! Хай помовчить вус, коли бороду бриють!
Борисенко. Значить, Безсмертному, за вашими словами, заважають...
Кисіль. Партія, Радвлада і взагалі все начальство.
Броварник (люто зиркнув на Киселя). Та не слухайте його!
Борисенко. Ви ж хотіли помовчати!
Броварник. Перехотів! У мене є до вас питання.
Борисенко. До мене чи до Андрона Потаповича?
Броварник. До вас. Чи не доводилось вам помічати деяких таких: коли хвалять їх — вони всі похвали з радістю кладуть собі в кишеню. Але тільки хоч мізинцем торкнись до них проти шерсті, вони зразу ж закричать, що в небезпеці все начальство, влада й комунізм! І розів'ють діяльність!..
Кисіль. Це ви про мене?
Броварник. Ні, це я... теоретично...
Кисіль. А проти планів не виступав Безсмертний?
Броварник. Виступав, але як! Він казав, що кожен колгосп повинен мати один державний план, а не те безладдя, коли з нього випотрошують усе і всі, кому не ліньки.
Борисенко. Так-так. А що він говорив про додаткову оплату?
Броварник. Кожному, хто виростив надплановий урожай, не шкодуючи, віддавати хоча б половину його, і тоді...
Кисіль. І тоді, мовляв, заспіває хліборобська доля. Він тепер ще про пісні думає! Оце усе разом і зветься — куркульські тенденції, бухарінщина і хуторянські пережитки.
Борисенко. Хліб ніколи не був пережитком, а от безхліб'я — це пережиток: він сотні років тягнеться за вами.
Броварник. Про це трудніше думати, аніж навіть посівне вибирати з комори.
Кисіль. Не тільки з комори, з рота вирвемо, коли треба виконувати план.
Броварник. А що від такого господарювання далі буде? Ви думали? Чи ваші металеві конструкції наперед не думають?
З приймальної входить секретарка.
Секретарка. Іване Артемовичу, Безсмертний прибув.
Борисенко. Хай заходить. І запросіть всіх, кого ми викликали з цього питання.
Секретарка виходить. Члени бюро займають місця. В кімнату входять Безсмертний, Безбородько, Задніпровський, дід Євмен, Шавула. Всі сідають.
(Звертається до Безбородька). Ну, розказуйте, товаришу Безбородько, про те, що понаписували в різні інстанції. (Показує папірці). Там зрозуміли, що у вашому селі почався всесвітній потоп.
Безбородько. Іноді й ложка води бував гірше потопу. Розповідь моя, практично, буде короткою. Не секрет ні для кого, що працювати нам зараз трудно і важко. Труднощі на труднощах їдуть і труднощами поганяють. І от, коли ми так-сяк мобілізуємо маси на виконання державних завдань, знаходяться всякі і різні типи. Саме таким виявився Марко Безсмертний. Загнавши мене пістолетом у воду, він підірвав мій авторитет серед несвідомої маси. А що значить підірвати авторитет голови? Це підкопуватись під основи внутрішньої політики і державності. Тепер з мене сміються ті, хто побував в окупації і до кого ще треба всіляко приглядатися і пересівати на решеті чи й ситі.
Задніпровський. Чого ж ви людям вибиваєте очі окупацією?
Борисенко. Товаришу Безсмертний, ви уважно вислухали скаргу?
Безсмертний. Навіть дуже уважно.
Борисенко. Вас товариш Безбородько ніде не обмовив?
Безсмертний. Мене — ні, а людей обмовив окупацією! Рани лікують, а не ятрять.
Борисенко. Це вірно! Ну, а в історії з Безбородьком ви свою, як би її назвати, помилку визнаєте?
Безсмертний. Ні.
Борисенко. Чому?
Безсмертний. Мене змалку батько-матір учили б шанувати і жіночу красу, і жіночу працю, особливо материнство, бо як цього буде менше на світі, то куцішою стане любов і відстань між людиною і мавпою.
Кисіль. Це вже філософія, а не відповідь на запитання.
Безсмертний. А ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, сонця.
Кисіль. Філософи! А чому все-таки, філософе, свого пістолета в міліцію не занесли? За цю філософію можна відхопити від трьох до п'яти років.
Безбородько. Безсмертному легко було воювати персональним пістолетом зі мною, абсолютно беззбройним і непідготовленим. Хай він краще розкаже, як воював на фронті і що там заслужив. У нас у селі пішли чутки, що й там він анархію накоїв і його позбавили нагород, словом, розжалували...
Задніпровський. Це наклеп.
Безбородько. Щось і на вас ніби забагато наклепів пишеться. Практично, побачимо, що вийде з них.
Борисенко (Безсмертному). Було таке?
Безсмертний. Ні, не було!
Борисенко. Нагороди маєте?
Безсмертний. Маю.
Безбородько. Хай покаже!
Безсмертний. Навіщо, Антоне? Це тобі невигідно...
Броварник. Показуй, Марку, коли є що показувати...
Безсмертний. Не звик хвалитися, але коли таке діло... (Розстебнув шинелю).
Всі присутні на грудях Безсмертного побачили серед орденів і медалей і Золоту Зірку Героя.
Броварник. Ах ти, боженьку мій, нічогенько собі у нахватав заслуг і мовчав!
Дід Євмен (до Безбородька}. Антоне, як твоє морально-політичне состояніє?
Борисенко (посміхнувся). Що ж ви, товаришу Безбородько, так, практично, помилилися? (До Безсмертного). Не легко було стільки заробити?
Безсмертний. Спочатку було важкенько, а як Героя доскочив — полегшало.
Гордієнко. І на чому ж ти, Марку, Героя заробив? Безсмертний. На танках, Зіновію Петровичу.
Дід Євмен .І скільки ж ти їхньої фашистської машинерії понівечив?
Безсмертний. В тому бою чотири чи п'ять. Борисенко (насторожено). Як це так: чотири чи п'ять? Такі бої не забуваються.
Безсмертний (задумливо). Таке не забувається... Кисіль (допитливо). Так скільки ж ви, нарешті, танків підбили?
Безсмертний. За чотири точно пам'ятаю, бо тоді я ще був бійцем, а не продірявленим решетом. А п'ятий, не знаю, чи сам при останній пам'яті підбив, чи мої хлопці. Напевне-таки, вони, а мені по великодушності своїй дописали, щоб я став Героєм.
Борисенко (стиха). Молодчина! Безбородько. От бачите, і примітка знайшлася у геройстві товариша Безсмертного. Тому я хотів би довідатися ще про одно: чи знало командування, що товариш Безсмертний сидів у тюрмі?
В кабінеті залягла мертва тиша. Всі уважно дивляться на Марка.
Безсмертний. Знало. Я не приховував своєї біографії, не кривив совістю ні перед людьми, ні перед смертю.
Борисенко. Що ж, товаришу Безсмертний, зараз вас ударили під серце. Ну, а щоб не було по різних закапелках кривих розмов, закінчимо їх тут, перед людьми. Довелось побувати в тюрмі?
Безсмертний. Не минула тяжка година.
Борисенко. Розкажіть коротко.
Безсмертний. Про яку тільки розказувати? Про царську чи...
Борисенко. А ви там і там встигли побувати?
Безсмертний. Встиг скуштувати такого добра...
Борисенко. Про царську вам не дорікнуть. Говоріть про іншу.
Безсмертний. Може, краще не треба — це декому дуже не сподобається.
Борисенко. Декому й сидіти не подобалось, а йому й досі цим виїдають серце. Коли можете,— говоріть...
Безсмертний. Вдруге посадили мене в тридцять сьомому році. Тоді я був головою колгоспу. А хтось із пильних тоді й настрочив, що до мене треба придивитись — чого я так швидко вирвавсь у передові.
На цих словах Безбородько неспокійно засовався на стільці.
І цього було досить, щоб я опинився за гратами... Мій слідчий Чорноволенко страшенно допитувався, хто мене завербував.
При згадці прізвища слідчого Кисіль напівпідвівся з місця, хотів щось сказати, але передумав, витер чоло і важко сів на стілець.
Затемнення.
Там, де стояв Марко, стрепенулась дивовижна музика Шопена, а па другому кінці сцени забряжчали тюремні ключі. Від несумісності цих звуків, мов людська душа, зойкнула музика, та не вбила брязкіт ключів. Блиснув електричний ліхтарик, окреслив у тюремному коридорі тіні наглядача і Чорноволенка.
Наглядач. Усе чогось не спиться вам?
Чорноволенко. Ми не маємо права спати, коли біля нас, коли навкруги нас і за нами причаїлись вороги.
Наглядач. Знаєте, як прозвали вас?
Чорноволенко. Як?
Наглядач. Майстром групових викривань.
Чорноволенко. Бо треба так дивитись на життя:
а — кримінальний злочин людина може зробити без спільників; бе — політичний злочин неможливий без груп. Допитуєш одного — витягай з нього й групу. Тому й не спиться.
Наглядач. Це вже тепер не спиться, а що буде, коли старість стане на поріг?
Чорноволенко (з підозрою). Ти про що?
Наглядач. Про безсоння, що попереду. Яке воно буде?
Вони тихцем зупинились біля однієї камери. А в цей час із другої обізвався тихий голос Безсмертного.
Голос Безсмертного: "У нашому роду всі полюбляли музику, дід і батько по слуху грали на скрипочці, грав і я... Та найбільше завмирала душа від етюдів Шопена. Не раз до мене в колгосп прибігала донька: "Тату, Шопена грають!" І ми тоді припадали до приймача, і мали свято в душі, і краще робили на полі, і веселіше слухали людей і птахів...