Правда і кривда (драма на три дії) - Стельмах Михайло

Уточняю! Лають киселів!

Поцілуйко. Вигороджуєте? Сліди замітаєте? А вам відомо, що вони ремствують на владу?

Отець Хрисантій. Але ж це чиста неправда!

Поцілуйко. Правду теж можна трохи скособочити. Ви ж не скажете, що ваш син чистою правдою доскочив орденів і чину!

Отець Хрисантій. Він їх кров ю заробив! Поцілуйко. Але ж він у анкетах не писав, що має попівську кров?

Отець Хрисантій. Я не відаю, що він писав у анкетах.

Поцілуйко. Яка свята наївність. Чи не ви учили його, як треба жити в класовому суспільстві? От і живе тепер він, як люди. І хай живе — дозволяю, але дайте і мені жити! Що вам коштує написати одну сторінку на шкільному зошиті. По руках?

Отець Хрисантій. Бійтесь бога в такий великий день вимагати доноса.

Поцілуйко. Великий день не поменшає від цього.

Отець Хрисантій. Господи, вовчу кров маєте в серці...

Поцілуйко. Он як! Тоді прощавайте! В моїй торбі й для вас знайдеться житлоплоща... (Збирається йти).

Отець Хрисантій. Та куди ви?! Пождіть!..

Поцілуйко. Отже, по руках?

Отець Хрисантій. Ні, ні! Сьогодні не можу...

Поцілуйко. А завтра?

Отець Хрисантій. Я не знаю, чи доживу до завтра.

Поцілуйко. Доживете! Обіцяю! Отже, до завтра! Я пішов! (Зникає).

Отець Хрисантій. Щоб ти крізь сонце пройшов! І він хоче разом з усіма сісти за вечерю, ще й ноги покласти на чиїсь душі... І от уже небо потемніло, поменшало і радість за хмари пішла. (Підводить голову). А цей дзвонить, наче на світову революцію!.. Григорію Стратоновичу! Не чує... Григорію Стратоновичу!

Голос Задніпровського. Чого вам, панотче? Дзвонів шкода?

ОтецьХрисантій. Я надумався!..

Голос Задніпровського. По чарчині випити?

Отець Хрисантій. Ні!.. Приймете керувати самодіяльністю?

Голос Задніпровського. Приймемо!

Отець Хрисантій. Я не жартую. Справді приймете?

Голос Задніпровського. Неодмінно!

ОтецьХрисантій. І пайок буде?

Голос Задніпровського. Буде.

Отець Хрисантій. Тоді міняю соцпоходження. І, хай простить Всевишній, задзвоніть революційну!

Голос Задніпровського. Для чого?

Отець Хрисантій. В такий історичний час живемо. (Поглянув на церковні двері). І прощавайте, громадяни святі! (Засовує в кишеню пляшку, скидає підрясник і виструнчується, почувши мелодію "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом").

Завіса

ДІЯ III

КАРТИНА ДЕВ'ЯТА

Темний вечір Між корінням прибережних дерев співає невидима вода. Скрипнули двері Мавриної землянки, затремтів вогник свічечки. В його одсвіті окреслюються постаті черниці і Маври. Бони підходять до річечки, стають на кладці.

Черниця. Мир душі твоїй, сестро, мир і спокій.

Мавра. Спасибі.

Черниця. Єдиний милостивий господь не відкидається від грішників, не відкинеться і від тебе. Ми ждемо тебе, сестро. Врата нашого храму відчинені для тебе, і вони святістю своєю зачинять твій гріх од світу. Завтра ми ждемо тебе.

Мавра. Але...

Черниця (строго). Що "але"?

Мавра. Я звикла жити між людьми.

Черниця. Люди хитаються од усяких вітрів, і отверділість їхніх сердець твоє розчавить. Чи ти за колгоспом жалкуєш? Все одно ласки там не дочекаєшся, хліба не наїсишся. Завтра ми ждемо тебе.

Мавра. Я хліб заробляла руками, а не молитвами. Черниця. І в нас в де руки прикласти — і денно, і нощно.

Мавра (прислухається до гомону води). Я люблю, як у корінні співає вода.

Черниця. У нас ти почуєш янгольський спів і правдомовне слово.

Мавра. Життя, життя... Що ти є?

Черниця. Ось даю тобі святу свічечку, вона може згоріти до корінця, і її можна погасити. Оце і є життя. (Гасить свічечку).

Як немовля, схлипнула вода.

Ми завтра ждемо тебе, сестро.

Чути схлип Маври і спів води у корінні. Затемнення.

Землянка. Біля невеликої печі порається Мавра. На ріжку стола горить свічечка. Щось заворушилось угорі. В Маври болісно звуаились дикуваті очі. В землянку входить Марко Безсмертний.

Безсмертний. Добрий вечір, жінко добра.

Мавра. Ви прийшли мене на роботу гнати?

Безсмертний. А ти боїшся її, що одразу вхопилась за кочергу?

Мавра. Не боюсь, але робити в колгосп не піду. І не агітуйте мене, агітували різні... Нікому, нікому я тепер не вірю.

Безсмертний (спокійно). І це може бути.

Мавра. Що може бути?

Безсмертний. Те, про що говориш ти. Окривдить зирось людину раз, окривдить вдруге — і захитається в неї віра... Тебе хто зобидив?

Мавра. Хто ж нашу сестру не зобиджає. Доброго чого не допросишся, від лихого не відіб'єшся, та ще тоді, коли вдова має хоч трохи якоїсь краси, будь вона...

Безсмертний. Чисту правду кажеш: ще дуже свинуваті ми, чоловіки.

Мавра. Наговорили вам всякого на мене?

Безсмертний. Сама розумієш, не маленька.

Мавра (болісно). Не маленька... І хай плещуть. Не важко осудити людину, а хто їй порадить, як у світі прожити?.. От і ви стали головою, почали порядок наводити, вже комусь лісом пособили, людям городи орете, а хто мені моє горе зоре?

Безсмертний. Ще нема того плугатаря, який міг би зорати горе... А город ми тобі завтра зоремо.

Мавра (з підозрою). Завтра? За яку ж таку ласку будете орати мені?

Безсмертний. Не за ласку, не за твою роботу, а за твою судьбу.

Мавра. За мою судьбу? А ви знаєте, яка вона?

Безсмертний. Чому ж не знаю — вдовина.

Мавра враз зойкнула і заплакала.

(Підвів її до столу, посадив на стілець). Ти чого, жінко добра?

Мавра. Тепер ви все знаєте про мою долю.

Безсмертний. Нічого я не знаю.

Мавра. Так будете знати. І всі будуть знати... Я з дитям ходжу. Що мені робити з ним у цьому світі? Тому й:

на роботу не виходжу, щоб відтягнути людський поговір, та не можу відтягти своє безталання — дитя незаконне у мене.

Безсмертний. І не говори, і не думай такого. Чого не буває у житті? Знай: любов може бути незаконною, а діти всі законні. І ми вже не судді їхні, а батьки, вихователі.

Мавра. Справді? Ви так думаєте, що всі діти законні? А я його вбити хотіла.

Безсмертний. І як ти могла таку погань у голову впхнути! Ти ж мати, чуєш — мати!

Мавра. На яку всі будуть пальцями тикати.

Безсмертний. Зовсім не втішу тебе — всякі е ще люди, і дурень може пальцем чи словом розітнути душу, як ножем, але від цього розуму в нього не побільшає.

Мавра. Коли б так батько говорив.

Безсмертний. Хто він?

Мавра. Хіба не догадуєтесь? Безбородько... Все до однієї баби посилає, від якої половина жінок переходить на цвинтар.

Безсмертний (гнівно). Плюнь йому в вічі! А він же дітей не має. Чого б і не порадуватись цим?

Мавра. Порадуватись? Ви справді так думаєте чи втішаєте мене, дурну?..

В цей час тихо, по-злодійськи відчинились двері і в землянку ввійшов Безбородько. Побачивши Марка, він злякано кліпнув повіками, зірвав картуза з голови.

Безсмертний. Хоч тут зустрілись, коли не можна на полі побачитись.

Безбородько (боязко попасував на Мавру). А чого, практично, ти тут? Наче сюди й не по дорозі.

Безсмертний. Чого я тут? Прийшов сказати Маврі, щоб виходила на роботу.

Безбородько (полегшено). Роботу, роботу підганяєш! За все хапаєшся, та всього не переробиш! А я, грішним ділом подумав собі: чи не сподобалась тобі, практично Мавра?.. Чом не красуня? З новим головою, та ще з удівцем, гарна вдова ніколи не пропаде. Став, Мавро, на стіл якусь паленуху. Як ти на це дивишся?

Безсмертний. А чого ж — можна. І знаєш, за що я хотів би випити?

Безбородько. Знаю: за якісь нові ідеї. Вгадав?

Безсмертний. Ні, не вгадав. Ми вип'ємо за твого сина чи доньку, яку народить Мавра.

Безбородько (оторопівши од переляку). Їй... ти

все, практично, знаєш? (До Маври). Нащо ти сказала? Іще не пізно щось зробити... (До Безсмертного). А ти радієш?..

Безсмертний. Радію, Антоне. Але не так, як подумалось тобі. Хіба це не радість, що в тебе, нарешті, буде дитина, що ти теж станеш батьком, а не безплідним деревом? Вип'єм за це?

Безбородько. Я краще отрути вип'ю, аніж запиту її дитя на своє ім'я! І хто доведе, що воно моє? (Вискакує з землянки).

Мавра (крізь сльози). Ще дитя не народилось, а батько відмовився од нього.

Безсмертний. Хіба то батько? Запишеш своє дитя на моє ім'я.

Мавра. Ой, Марку Трохимовичу!.. Як же ви своє ім'я...

Безсмертний (як може, утішав Мавру). Заспокойся, жінко добра... Головне ж не ім'я, а життя.

Мавра. І хто його знає, що таке життя?.. (Плачучи, віддирав од столу свічку і кидає її в піч).

КАРТИНА ДЕСЯТА

Вечірнє поле, темніють полукіпки, гудуть молотарки, скриплять вози. На пагорбі, врізаючись крилами у зорі, весело трудиться вітряк. Од молотарки чути вигуки і сміх, а за вітряком, когось шукаючи у світі, ходить дівоча пісня.

Похитуючись од утоми, іде Марко Безсмертний, ось він прислухається до співу, щось згадує, зітхає і продовжує пісню:

"Та мала нічка-петрівочка, та не виспалася наша дівочка".

Безсмертний. Тепер на полі, як на фронті — ніхто не висипається, навіть отець Хрисантій виявив свідомість. Жнива! "Та мала нічка-петрівочка, та не виспалася наша дівочка". (Дивиться вдалину). А де, в яких світах моя дівочка?.. Мовчіть, думки, мовчи, тривого. (Лягав на землю, поклавши голову на снопа). Тепер і зорі мерехтять у очах, як зерно. Що ж, молотарки працюють. Хліб іде!.. Хліб!.. Якраз відпочинеш! Когось несе! (Зіскакує на ноги і удає, що милується природою).

З пошивкою за плечима входить, наспівуючи "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом", в звичайному селянському одязі отець Хрисантій.

Отець Хрисантій. Ну, спасибі, спасибі, чадо! (Бере клунок поперед себе). Оце, бачиш, тримаю святий хліб у руках, як бог землю, бо маю його не за хрестини і за мерлини. А грішив, грішив і марнословив на вас — думав: трудодень запишете, а хліба бог дасть.

Безсмертний. Чого ж це ви так грішили?

Отець Хрисантій. Можу тобі сказати, як нетиповий піп: я людей, того, дурив, то думав — люди і мене обдурять... (Прислухається). Чуєш?

Безсмертний. Чую: вози скриплять на дорогах.

Отець Хрисантій (перекривляв). "Скриплять"! Слух поганий маєш! Співають, бо людям радість везуть! Це зрозуміти треба!

Безсмертний. Постараюсь. А чого ви свою ношу несете?

Отець Хрисантій. Це ноша — не хрест, а плід. Вона веселить мене!.. Зараз я занесу муку дружині Задніпровського, сам діжу замішу, а потім добру чарку вип'ю,— за мир, душевний спокій і ЦеКа.

Безсмертний. Інтересний ви чоловік.

Отець Хрисантій. Хоч я і нетиповий піп, але щось-таки в мене е! (Пішов).

З вузликом в руках входить дід Євмен.

Дід Євмен. А я тебе, Марку, всюди шукаю...

Безсмертний.