Плянета Ді-Пі - Самчук Улас

Біда тільки, що ті відосередні сили все ж переважають і під їх натиском, досередні також стають відосередніми, щоб хоч так опертися лихій перевазі"…

Цікава логіка. Далі ця філософія намагається себе виправдати "доказами", що в суті речі зводяться, "як не по моєму – не треба ніяк"…

Додавши до цього плач і риданіє Косача, громи і блискавки Донцова, відливи й приливи Маланюка та Осьмачки і хвицання Чапленка – ми були в дуже симпатичному будинку божевільних, у якому, здавалось, немає для нас виходу на чисті води.

Кліничний розріз цього комплексу до деякої міри подає, в одному зі своїх листів (26.9.47) Шерех.

"Донцову відповідати мені не дуже хочеться, таким усе це видається мертвим і нецікавим і непотрібним, так я вже з цього чи виріс, чи відстав. Заяложені фрази, жадного живого духу. Гуменна переслала мені копії листів до Вас і до Косача. Справді, похід старих педантів і гістеричних дівуль. А в черговому "Орлику" має бути якась її стаття чи лист, чи щось таке. Зайцев пише мені, що готує якийсь "об’єктивний" виступ проти МУРу. Уявляю!…

Трагедія полягає не в цьому поході мертвяків, а в тому, що ми не маємо власного видавництва і навіть органу – не так для того, щоб їм відповідати, бо це марна річ, як для того, щоб, не зважаючи на скавуління, пляново й спокійно продовжувати роботу. Парадокс: на визволення від партійних впливів ми виступили, спираючись на… партійні видавничі можливості. Тільки кволістю наших партій можна пояснити, що вони це досі терпіли. Тепер заворушилися M, a слідом за ними і Б: в підпільній їх пресі друкуються, чую, якісь пасквілі.

В "Арці" мене ще терплять, я забраковую писання всіляких їхніх Іксів, але думаю це не потриває, тим більше, що Петров, за звичаєм, посідає опортуністичну позицію. Саме тому я б дуже хотів мати що-небудь від Вас і Ів. П. (Багряного). Це було б для мене ва банк: або "Арка" моя і порядна, або до побачення. Ціла п’єса ("Жорна") не влізе в "Арку", могла б бути одна дія. Якщо Ви не хочете давати уривків, в чому співчуваю, то може могли б дати розділ з Ваших щоденників. Там у Вас є дуже цікаві статті й кусні, цілком самостійного характеру. Вони б могли йти під маркою репортажу, який власне культивувати мусить "Арка", але справжній, високий репортаж, а не типу "пугувського". [популярного журнала "Пу-Гу" – У.С.]

Повертаючись до того, що я говорив: якщо ми не матимемо ліцензії, то будемо сидіти з замкнутим ротом і розвалимось. Єдиний вихід – здобути ліцензію. Я вже думав: пообіцяти Кост. регулярно 4 рази на рік видавати "Хорс", якщо він здобуде ліцензію, дати йому повноваження, цигарки і т.п. і хай дістає ліцензію. На видавництво, якщо не можна, то хоч на журнал. З допомогою ЦПУЕ, куди (треба) написати слізного листа й т.п.

Альманах видавати мусимо, хоч би він і зовсім не розходився. Це ніякий не аргумент. Альманах – лице еміграції. От я недавно бачив російський "Новый журнал", що виходить в Ню Йорку: квартальник, формату нашого альманаху, але на 400 стор., спокійний, поважний, змістовний. У нас головні сили і читачі зосереджені тут, у Німеччині, тож мусимо видавати тут. Іншого виходу нема. "Зошит" відновити добре, але це не заміна.

На "МУР" 4, я маю дозвіл, шукаю друкарні. Написав до Верісгофену. Якщо там не вийде, піду на найгірше – буду говорити з трибунщиками, що для мене найтяжча кара. Якщо і там не вийде, то вже нічого не можу зробити. Капут. Хто ж знає, чи Зайцев у МУРі – і чи подавати про це в хроніці? Чи подавати також у хроніці про Тарновича, чи замовчати?

Щодо Феденка і Кибалюка, я умиваю руки. Хочете – приймайте. Я не бачу тут "політики". Потрапивши до МУРу, вони будуть домагатися там командних позицій. Якщо їх дістануть, то МУР не матиме рації існування, якщо не дістануть, то будуть зсередини шкодити ще більше, ніж ззовні. Але робіть, як хочете.

Гр. Ол. передайте привіт і попросіть вислати мені негайно рукописи збірника і кліше. Я напишу йому після 1-го, бо тепер днями і ночами готую університетський курс: лекції починаються 1-го, а у мене ще нічого нема.

Я ніяк не доберу, що робити з другою частиною "Шеремета": то мені казали, що її заарештували, а то вчора один пан сказав, що десь купив її. Ви пишете загадково: "замерз і ані руш". Де, що, як?

Мамі моїй, дякувати Богові, трохи краще. Вона вітає Вас і Т. Ф., а я щиро приєднуюся.

А головне почуття, що я весь час маю: докори совісти, що не без моєї участи Вас відірвали від потрібної роботи над "Остом" і засаджено за всю цю зайву й принизливо-примітивну гризню. Є каяття та нема вороття. А може таки ропустити МУР і зайнятися своєю працею кожний у своєму куті? З глибокою пошаною, щиро відданий, – Ю. Шерех.

П. С. Ул. Ол.!

Ще дві просьби: 1) Передайте, будь ласка, мені адресу Паладійчука. 2) Перекажіть Степаненкові, що його оповідання йде в "Арці" 5, я напишу йому, коли матиму час".

Підводячи цьому балянс, я написав Шерехові "Арки" не кидати, вона стає потрібною не дивлячись на її загальний тон. Питання власного видавництва, або навіть власної ліцензії на журнал – справа не реальна. Я вкрай завантажений і не видно когось, хто б міг зайнятися цим інший. Навіть справа "спокійного, поважного, змістовного" журналу, що мені найбільш імпонує, відпадає. Ми не можемо бути, ані "спокійними", ані "поважними" Заворушились і почали здіймати галас обидві наші групи ОУН, яким не ходить про спокій чи поважність, а конкуренцію, хто з них перший, скорше й краще, підпорядкує собі МУР. На перешкоді цьому стояв і стоїть його голова…

Просто тому, що література, мистецтво, культура не є справа розсварених політиків, а справа всього народу і тих, що до цього, вищою волею покликані. Отже, обезвладнити голову МУРу. Спочатку засобами "підпорядковання" його самого. Залицяння, підлабузнювання, далі погрози, далі якісь "Смертенки" з їх "засудом"… А коли це не діяло, тоді рішено обійти його, з’ігнорувати його, замовчати його, не дати йому ходу, викреслити його зі своїх списків. Довідавшись, що ми заговорили про відновлення "Літературно-Наукового Вісника", негайно з’явилась групка псевдонімів, щоб цьому перешкодити. Їх мало і вони слабі, але у них "злости повні кости", а це також енергія. Вони вирішили навмання, силоміць, шкереберть видавати ЛНВ і бачу, вони вже перше число його видали…

Ура, ура! Завдання виконано. Чи хватить у них пороху на ще один стріл – лишається питанням. Реферуючи про 50-ліття покійного "ЛНВ", мене вже там не згадано, хоча згадано інших моїх сучасників з багато меншим стажем його співробітництва. Мораль дотримано. Не будемо плакати.

Тому, хай живе "Арка"! Ентузіязм і енергія Юрія Володимировича не вичерпальні, а тому маємо великого розміру, ілюстровану публікацію, коли не конче "спокійного й поважного" типу, то не позбавленого культури, вибору всього найкращого, що ми могли в цих умовах зі себе видушити.

Нарешті ще один зойк: Шерех пробує змусити свою партію (Б) помиритися з МУРом, евентуально з його головою. Він складає (12.1) на руки Вовчука заяву зречення з редакторства журналу, як що до його співробітництва не буде запрошено МУРу, як організації, без якої видання журналу є неможливим. "Про зміст цього листа я нікого, крім голови і правління МУРу, не повідомляв, у Вашій волі розголосити його, або зберегти тим часом у тайні. Це не стосується до Дирекції В-ва, якій я проситиму Вас передати зміст цього листа", – закінчує своє зречення Юрій Володимирович.

І до того його коментар:

"Я думаю, що Ви не праві. Але мені особисто праця в "Арці" зовсім непотрібна. Ви думаєте, очевидно, хоч і не пишете цього, що мене купили. Це не так. Мені далеко краще без "Арки", якщо я брався за неї, то заради МУРу; почуття до того журналу, який я поставив на ноги і який, попри всі свої хиби, був кращий від інших, що в нас виходять. Як що Ви вважаєте, що це непотрібно, – я з "Аркою" пориваю. Нагорі копія листа, який я послав Вовчукові. Я проситиму Вас потім відорвати її й повернути мені"…

Це звучить майже розпачливо. Ні, дорогий Юрію Володимировичу! Я не думаю, що вас "купили", не думаю, що "Арка" непотрібна, йшло про щось інше. І ви це знаєте. А коли те інше – ілюзія, тоді "Арка", що асоціюється з тріюмфами, можливо, найкращий вихід. Переходимо смугу блукань в незнане, тому віра в перемогу необхідний складник нашого післаництва.

А разом з цим, далі працюю над "Ост"-ом, що його вже почали набирати в Реґенсбурзі. Робота йде мляво, гарна весна, перепадають дощі і навіть я вже дістав весняну грипу. Мій організм нервово вичерпаний, мало відпорности, починається реакція… Нічого не цікавить, пишу через силу, уникаю людей і навіть не можу читати.

Але все таки ми були у Реммів, а також нас відвідав Гартманн.

21 травня. Передучора вечором повернувся з подорожі до Бад-Кісінґену, де має осідок централя ІРО. Намагався безуспішно дістати ліцензію на журнал. Навіщо вам літературно-науковий журнал? Вас скоро розвезуть по світі. До того, Німеччина переживає господарську кризу і не хватає паперу навіть на видання звичайної преси.

Взагалі поїздка порожня. Починається клопіт з "Ост"-ом. За домовленням він мав вийти протягом травня, а ось травень кінчається, а там почали його тільки набирати. Видавець мав приїхати до мене для обговорення справи, я чекав, він не приїхав… І через це, я спізнився на побачення в Фюрті з Шерехом, який також чекав даремно і мусів виїхати до Мюнхену, не дочекавшися.

25 травня. Після довшої посухи – порядний дощ. Тільки що повернулися з двох панахид – по Петлюрі й Коновальцеві. Побували в обох наших церквах. Ці панахиди символічні. Кожного року вони нам кажуть: ви не маєте права мати свою державу. Бо ви українці… Бо цього не хочуть москалі. Цікава філософія… І мені здається, що одного разу… Так. Що одного разу… Вони за це будуть тяжко розплачуватись. Бо ті панахиди будуть продовжуватись і продовжуватись… По всій земній кулі.

Минулої суботи (22 травня), концертували у нас бандуристи під проводом Григорія Китастого. Як завжди, заля була переповнена. Ті бандури, у цих таборах, звучать також символічно. Під звуки цих інструментів родилась і жила Україна де тільки вони дзвеніли. У степах древньої Скитії, у лісах Холодного Яру, у майстернях невільників "Ост" Райху і ось тут… Це було і це буде, а тому бандуристи ніколи не пам’ятають, щоб їх концерти були просто концертами… Це було завжди свято.