т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Семен. В економію?... Видіш, друг, я тут сібє подшукую роботу - столяр же я, да дєвчонка у їх заболєла, а кушать ні пса нєту. Ждать они не можуть. Будуть наймать, наймуться. Ну, а раз наймуться они, прийдьоться й сібє найматься, потому - може нам од цього разлука вийти. А я етого не можу. От какоє дєло виходить.

Чиркун. Так, значить, косить, орать? (Сміється.) Ну, брат, як знаєш, а сміяться здорово будем...

Семен (добродушно сміється). Так і смійсь. Їй-богу. Я нічого. Конєчно, шо смішно вам, я сам понімаю.

Чиркун (пильно дивиться на нього). Так. А тібє всьо рамно.

Семен. Видіш, Вася, я ж говорю тібє, шо другий я тепер.

Чиркун (різко). Ну, так прощай. Нєчого больше раздобарювать. (Простягає руку.)

Семен. Стой, куди ж ти?

Чиркун. А чого ж нам больше? Прощай.

Семен. Ех, Вася! Зачем так? Чудаки, право, народ. Ну, скажи, кому я зло здєлав? Тут сердяться й там сердяться. А за шо? За то, шо любов у челаека показалась. Сказать би, убив когось, неприятность оказав, а то за любов.

Чиркун (злісно). І шо ти приставляєш дурака, Сенька! Шо мальчика мінє строїш?! «Любов». А до кого ета любов, скажи ти мінє? З ким зв’язався ти?! Га?

Семен. Як «з ким зв’язався»? З людьми.

Чиркун. Якими?

Семен. Як то «якими»?

Чиркун. Тю! Що ти?! Чи ти хочеш говорить, чи смійосся? Та хто ці люди? Ну? Хто они? Гади! Мурляки! От хто! Он тібє поймає й на бантині повісить. А ти на їх своїх міняєш. «Любов». Знай, кого й любить. «Чесний - пустяк». Знаєм, пустяком етим стать захотілось. Ну, ставай.

Семен. Вася!!

Чиркун. Какой я тібє «Вася»! Одойді, гад! Гад ти тепер!

Семен (глибоко зідхає). Вася!

Чиркун. Не Вася я тібє!

Семен. Ех, злобний ти на їх.

Чиркун. Ето злобний, чи нє, а їхньому богу молиться не пойду. Вор був, вором і помру, а в чесні записуваться не стану. Говори, пойдьош на це дєло? Смотри, ти ж нас усіх подводиш.

Семен. Не можу, Вася. Не можу.

Чиркун. Окончатєльно?

Семен. Окончатєльно.

Чиркун (пильно дивиться на нього). Так. (Хмуро задумується.)

Семен (несміло). Вася! Я понімаю. Ну, не можу я. Спортю діло... Чуствую, шо спортю... Не той дух тепер...

Чиркун. Так. Шо ж нам тепер? З голоду хоч самому в економію наймайсь. Де тепер такий случай візьмеш?

Семен (радісно). Ех, Вася, от када б ти нанявся! (Несміло.) Вася! Знаєш шо? Плюнь... Їй-богу. Спробуй... А потом, знаєш, у город би переїхали, наняли квартирку, роботу найшли. Я столяр, ти слєсар. Ти б тоже попав на свою точку. Ти, Вася, тольки преобрази сібє. Домой приходиш, чисто, благодушно, дітьоночок там якийсь стрічає. Ай, Вася, да тут гори перевернуть можна. Їй-богу, друг. Га? Погуляли й буде. Га! Вася? Наймаєсся?

Чиркун (задумливо посміхаючись). Ач ти який.

Семен. Їй-богу, Вася! Душа ж простору шукає... А тут тісно у нас... Вася!

Чиркун. Чудак парень. І ти думаєш, шо так тебе вони й приймуть. Босяка? Вора? Га?

Семен (з глибоким переконанням). Приймуть. Шо ж шо босяк? На челаека смотри, а не на ноги його, чи босі, чи взуті. Челаек какой, а не как називається.

Чиркун іронічно посміхається.

Семен. Правда, сумліваються трошки. Ну, да понятноє дєло, такий народ ми. Тоже й обмануть можем. Но любить. Ех, Вася, любить як! В очах так і тоне. А як поведе плечем... от так как то, так... пропадай ти всьо. Накажи мінє бог!

Чиркун. Хм! Любопитно посмотрить на їйо.

Семен (охоче). Хоч, познакомлю? Ідьом до неї. Січас. Га?

Чиркун. Ідьом.

Семен. Ідьом! Кстаті, вона сама. Їй-богу! От повидіш. Мужик, брат, мужику розь. (Підходячи.) Ну, Ганю, як діла? Плаче?

Ганя. Трохи стихла. Чекає на паляниці. Але ж бо й тато, як підуть, так би по смерть лише посилати.

Семен. Нічого... Зараз прийде. Не плач, Теклюню, зараз булочки будуть, а колись прянички будем їсти. Правда, Ганю?

Ганя (сміється). А я знаю?

Семен. Зато я знаю. Будем, Ганю. Все буде, аби.. Ну, та то у нас єсть. Правда?

Ганя. Але... (Сміється).

Семен. От тепер наймьомся, грошеняток трошки подзаработаєм, а там у город, розпишем сібє квартирку, Теклюську у школу, папашу на службу, к чорту деревню. Вєрно я говорю? От і он з нами. Це мой друг, Ганю. Ти не смотри, шо он такий хмурний,- хороший хлопець. От ми з ним как разведьом работище, так держись. В шляпках будеш ходить. Вєрно! Та не смотри, шо я в опорках. Ето - пустяк, главноє тут. (Б’є по грудях.) А шоб тут було, нада, шоб вірила. Главноє, нада шоб вірив мінє челаек, усьо здєлаю. (До Чиркуна.) Віриш, другой раз вижу, шо челаек вірить мінє, нікак не можу обмануть, своє потеряю, а не обманю. Ну, как тольки ж чуть нехай усумниться,- пропало: облуплю, как липку. І жалю не буде, а даже з удовольствієм. Накажи мене бог. (До Гані.) Чудак я, правда? Ну, нічево! Ми їм покажем, хай сміються, вєрно?

Ганя (все з більшим захопленням дивиться на нього й радісно, закотисто сміється). Атож!

Семен. А жисть ету долой! Конечно. Ех! (Співає).

Брошу я карти,

Брошу біліярди,

Брошу я