т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

- Ну? - скомандував він мені.

Я подав йому репліку, він сказав її... але далі у нас не поїхало.

- Далі, далі, що ж ви!

- Та вам же тільки репліку...

- Ах, пожалуста, давайте! Що, ви хочете все настроєніе моє прогнать?!

Я злякався цього й почав йому прямо таки суфлірувати.

- Ні! Так не можна! - махнув він рукою й розправив брови.- Я ж вас просив тільки репліку, а ви... Ох!

Я тільки руками розвів.

- Петренко! Це вам не поліцейська канцелярія! То там можна було строчить бумажки й сідать... Прошу встать! Що це справді таке?! - загорлав він.- Я й на репетиції скликай, я й реквізит готов, я й за музикою бігай, я й на сцені вивозь, я... а ви будете гроші забирать і сидіть собі! І прошу мені з інтонаціями й жестами репетирувать... Залізняк! Це вам не сапожная мастерськая! Що, ви думаєте, що й тепер вам сапожная мастерськая?.. Станьте ближче... Та куди? До кругу ближче... Ви, Гонта, перейдіть на той бік... Треба, щоб група вийшла, картина... Галя, перейди сюди...

- Глупості! - одрізала Галя.- Нікакой картіни не вийдєт... Нужно, чтоб Петренко стал за Людмілой Петровной... Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб...

- А ти всьо такі думаєш падать в обморок? - перебив її Гаркун,- но ето ж... абсолютно...

- Ти абсолютний дурак! Раз я говорю, что буду падать в обморок, так, значить, буду... І нє тєбє мєня учіть, вот что! Лучше б своїх сапожніков учіл... Вон как стоїт! - зневажливо тикнула вона на Залізняка, який почервонів і, випрямившись, боязко подивився на Гаркуна.

- Но, вєдь... Как же ти будеш падать в обморок, єслі етого в драме нєт? - не звернувши навіть уваги на Залізняка, скрикнув Гаркун.- Ето ж... єй-богу!..

- А в драмє єсть, что она пойот по нотах? Єсть?

- Но... Єслі б ти знала напам’ять, так...

- Ну, так і не разсказивай... Ну, словом, я падаю в обморок, ілі... іді сєбє к чорту с твоїм спектаклєм, вот і всьо!..

І повернувшись, одійшла в куток і сперлась на «ліс». Гаркун стиснув плечима й замовк.

- Сєбє не бойсь можно!- знов почала Галіна,- єму й то, єму й сьо... Скажітє, пожалуйста, цаца какая... Набрал какіх то... пісарей, сапожніков... Іграй с німі... Єщо указиваєт...

- Анна Семеновна! - вмить обізвався трохи блідий Петренко,- не я просив Василія Олександровича грати з ними, а вони мене, значить...

- Ну, то й поцілуйтесь із ним!..

- А для чого ж оскорблять нас? - умішалась Петренкова й гарненьке її лице спалахнуло полум’ям.- Що ми вам должни 10 рублів, так ми... одиграєм вам... а...

- Воображаю ету ігру!

- Ви тільки умієте іграть? Не задавайтесь пожалуста! - блиснула очима Петренкова і круто одвернулась від Галіної.

- Васька! - вмить кинулась та до Гаркуна, як опечена.- Єслі ти не вибросіш їх вон сейчас же, я іграть не буду! Оні уже давно мнє дєрзості говорять! Я со всякой швалью іграть не желаю!

- Сама бариня!..- кинула Петренкова.

- Та цить! - спинив її чоловік, але пізно! Піднялась лайка, крик, галас. Гаркуна й не слухали, ось-ось учепляться в коси одна одній. Бачачи, що така репетиція не скінчиться й до спектакля, або скінчиться таким, що доведеться побувать у поліції, я голосно заявив, що або будемо кінчать, або я кидаю і йду додому. Сварка затихла і драма якось скінчилась.

- Ну, тепер ще водевіль, та й годі! - промовив Гаркун і підсунув мені другу книжечку.

- Я водевіля іграть не буду,- суворо бовкнула Галіна.

- Почему?

- Нє хочу!

- Хм...

Усі замовкли й подивлялись то одно на другого, то на Галіну, що «індиферентно» палила собі цигарку, розвалившись на стільчику.

- Так давайте дивертисмент, та й шабаш! Що там! - скрикнув Гонта.- Я на балабайку, Залізняк на губах... Ідьоть, Залізняк?

Залізняк тільки всміхнувся й подивився на Гаркуна.

- Так нє будєш? - спитав той у Галіної.

- Нєт.

- Ну, то ми поставим справді дивертисмент... Скажем публіці, що... Ну, словом, щось скажем... А що ж на дивертисмент?

- А я вийду, постою, постою, та й піду...- засміявся Гонта.- І буде ефект, єй-богу!

- Хм...- замислився Гаркун.- Так... Хм... Ну, знаєте що?.. Ви, Людмило Петровно, проспіваєте «Мотильочек-дружок», ви, Залізняк... Що ж ви зробите? Що ви вмієте?..

Залізняк ніяково всміхнувся й почервонів.

- Ну?.. Що ви знаєте?

- А «Прекрасную злодєйку», Залізняк? - повернувся до нього Гонта.- Він зна й дуже добре зна «Прекрасную злодєйку»... Стішки такії...

- Хм... Ну, нехай «Злодєйку»... Я прочитаю з Гамлета...

- А потім хор! - підхопив Гонта.-«Вніз по матушке по Волгє», або «Ой, у лузі»...

Нарешті гуртом складено програму дивертисменту і я вже зібрався додому, як мене зупинив Гаркун.

- Віноват!.. Осмєлюсь просить вас до себе на обід... По трудах, так сказать...- не випускаючи моєї руки, шаркнув він навіть ногою по підлозі.- Жена моя приглашена на обід до... е... е... справника, так ми, значить, по-холостому...

- Спасибі, дуже дякую,- одмовив я,- але ж я маю обід і мушу...

- Не хочете? - суворо подивився він на мене.- Пр-ренебрегаєте?

Ничого робити, мусів я згодитись. Пішли ми.

- Живу я просто, без розкошів і... без церемоній. Не через те, що не можу, а просто... люблю простоту,- говорив він мені дорогою з тою величною простотою, що раз-у-раз відріжняє велику людину від звичайної.- Простоту люблю й уважаю... Д-да... «Простота ето - всьо, роскош - нічого»,- сказав Декарт і я з ним согласен... Здоровий образ жизні і простота - це... моя жизнь... І знаєте, що я вам скажу? Ніколи талант і не може вжитись з розкішшю... Йому треба, так сказать, абсолютно... е... е... атмосферу... е... е... так сказать... простую... Да... Потому, іскуство така штука, що... е... е... «Роскош то -мать пороков», сказав Шопенгауер. І правильно сказав! Мудро сказав!.. Це ум...