Ментальність орди - Гуцало Євген

Хоч і де вештався бога­тир у чистому полі, та дістався стольного Києва. Тут захотів пох­мелитися, а що його мошна спорожніла, то попросив "три бочки сороковые зелена вина безденежно". "Чумаки целовальники" йому вловили, обізвавши старим собакою. Що ж чинить пред­теча ленінізму?

Да не много-то Илья у них спрашивал,

Да не много с ними разговаривал.

Приходил он ко подвалу кабачному,

Он пинал правой ногой во двери подвальны, Брал он бочку сороковую под пазуху,

Да другую брал под другую,

Третью бочку он йогой катил

Выходил Илья да на зеленый луг,

Закричал во всю голову человечий

Во всю силу свою богатырскую

Он зычным громким голосом:

"Ай вы братцы мои пьяницы,

Да вы голи кабацкие,

Кабацкие голи, мужички деревенские!

Вы пожалуйте ко мне на зеленый луг,

Да вы пейте у меня зелена вина допьяна;

Вы молите Бога за старого".

Звичайно, "голи кабацкие" відгукнулися, не відмовилися (як і новгородці не відмовилися на клич Васьки Буслаева "пить и есть из готового"), — як і не відмовилися на клич муромця Ілліча, кинув­шись із сокирою на рідну матушку Росію й на неньку Україну, бо ж, бачте, без пограбування українських багатств — вугілля, руди, хліба, російська революція загинула б, і справді — загинула б, а так он на скільки розтягнулася її агонія, що й досі краю не видно.

5. Цей билинної слави і билинної невмирущості Васька Буслаєвич

Со пьяницы, с безумицы,

С веселыми, удалыми добрьти молодцы Допьяна уж стал напиватися, —

А и ходя в городе уродует:

Которого возьмет он за руку,

Из плеча тому руку выдернет;

Которого заденет за ногу,

То из гузна ногу выломит;

Которого хватит поперек хребта,

Тот кричит, ревет, окаречь ползет...

Васька зібрав хоробру дружину — з тих, "кто хочет петь и есть из готового", всі — відчайдухи та шибайголови. А така сила завжди повинна прагнути виходу й утвердження. Ця сила ось так утверджується в Новгороді: "Какой зайдет, убьют его, за ворота бросят". І все це без будь-якої мотивації, бо коли молодецтво домагатиметься мотивації, то автоматично перестане бути молодецтвом, себто — "удалью". Після нападу на царський шинок хоробра дружина вдається до традиційної забави.

Начали уж ребята боротися,

А в ином кругу в кулаки битис:

От тое борьбы от ребячия

Началась драка великая...

Прибили уже много до смерти.

Вдвое, втрое перековеркали,

Руки, ноги переломали...

И дерутся они день до вечера.

Молоды Василий сын Буслаевич

Со своей дружиною хороброю,

Прибили они во Новеграде,

Прибили уже много до смерти...

Ось така буйна вдача у Васьки, ось такі масштаби і велич народного характеру, який не є чи нетиповим, чи винятковим, зовсім ні, він — плоть від плоті народної, і ця плоть народжує саме таких значних героїв, і Васька Буслаєв уособлює їх найяскраві­ше і найдостойніше. Духовні побратими відзначаються тими сами­ми діяннями: "которого заденет за ногу, то из гузна ногу выломит". О, бійка-драка на Русі, цей апофеоз народного молодецтва, чи не найколоритніше й найзагадковіше в "загадковій" російській душі, оспі­вана багаторазово ж у фольклорі, так і в художній літературі, і як тут не згадати "Песню про царя Ивана Васильевича, молодого оп­ричника и удалого купца Калашникова" М. Лєрмонтова.

Как сходилися, собиралися

Удалые бойцы московские

На Москву-реку, на кулачный бой. Розгуляться для праздника, потешиться...

6. Билини — віддзеркалення історії; звичайно, дуже спе­цифічне віддзеркалення, тож і донесена до нас у такий спосіб історія може видатися специфічною, хоча то вже, очевидно, біль­ше залежить від самої історії, ніж від дзеркала. Ось популярна билина "Братья-разбойники и сестра", один з варіантів якої за­писав і О. С. Пушкін. У багатої вдови було десятеро дітей: четве­ро загинуло,

А пять-то сыновей да все в разбой пошли, Все в разбой пошли, стали разбойничати, Стали разбойничати да подорожничати.

Десяту дитину, дочку Марфушку, багата вдова віддала заміж за багатого поморина, ось вони їдуть у гості до матері-тещі:

Отколь, отколь взялись воры-разбойнички; Убили, убили поморина;

Малого младенца в море сбросили;

Молоду молодушку во плен взяли.

Неважко здогадатися, що п'ять братів-розбійників напали таки на рідну сестру з її дитиною та чоловіком. Чи випадково? Може, й випадково. Але водночас — і закономірно, бо ж було в традиціях розбійничати не тільки поміж чужих народів-племен, сусідніх, а й у гущі свого ж таки — рідного! — народу, а тут уже було й не такою випадковістю порішити матір гострою сокирою чи сестру проворним ножичком. Розбій був промислом, як і всі інші промисли, мав свої легенди та свій розбійний фольклор і, як усякий промисел, мав свої віковічні традиції, свою етику й свою філософію: таки так, і в розбої не обходилося без народної етики і народної філософії.

7. Буслаєв — не просто герой фольклору, а й особа цілком конкретна. Заводіяка поміж буйного парубоцтва, що зажило сла­ви походами на північні народи. Пісенне джерело доносить, що пиячив з п'яницями, злодійствував із злодіями, розбійничав з розбійниками, кривдячи невинних. А що вже любитель усіляких бійок, які були буденною потіхою-забавою не тільки новгород­ців, коли — стінка на стінку, коли — морду в кров, а зуби виплю­нуто на землю. Інше пісенне джерело доносить, як Васька Бус­лаєв зі своєю дружиною відчайдушно надумав іти в Єрусалим. Пливучи до Єрусалима, розказує купцям: "Гой еси, вы, гости-корабельщики! А мое-то ведь гулянье неохотное: смолоду много бито, граблено, под старость надо душу спасати". У народнопі­сенній пам'яті ватажка новгородських ушкуйників бачимо в пан­теоні витязів.

Скільки таких ушкуйників — і таких овіяних народною сла­вою, як Васька Буслаєв, і менш знаменитих, і зовсім невідомих! Коли знайомишся з історією Росії, коли знайомишся з її історич­ною белетристикою, то складається враження, що це історія ушкуйництва, історія розбоїв тисяч і тисяч славетних Васьок Буслаєвих — менш знаменитих і зовсім невідомих.

Ушкуйники — російські пірати, себто розбійники, а уш­куй — це невелике розбійницьке судно, переважно у новгород­ців, на ушкуях "добры молодцы" розбійничали на Волзі, на Оці та на інших річках — у гонитві за здобиччю. За якою здобич­чю — за хутром, золотом, самоцвітами, за "зелен вином" і "красными девицами"? Так, за золотом, самоцвітами і хутром, але здобували їх не працею на лоні щедрої природи, а силою зброї віднімали в "інородців", у "невірних", позбавляючи їх не тільки багатств, а й життя, так само відбирали в них "зелен вино" і "красных девиц". Пам'ятний похід новгородської розбійницької вольниці в Югру 1032 року. Новгородський владний істеблішмент був дуже зацікавлений у цих походах — тоді численні васьки-буслаєви менше розбійничали б у самому місті, та й результатами роз­бійницьких походів було ще й приєднання пограбованих і завойо­ваних земель, розширення держави, тобто ушкуйники виступали ще й патріотами, "собирателями русских земель". Бачте, ні сном ні духом не відали ті землі і народи на тих землях того, що відали про них ушкуйники: "русские земли". Цим розбоям нема числа, тьма-тьменна. Вирізали "поганих", нищили культові споруди, житла, по­селення. Але в тім-то й річ, що організовано розбійничали й поміж своїх! Скажімо, в 1375 році розбійницька рать у півтори тисячі під орудою Прокопа розбила під Костромою п'ять тисяч війська костромського воєводи Плещеева, потім цілий тиждень грабува­ли Кострому, потім грабували Нижній Новгород, потім подалися вниз по Волзі, по дорозі грабуючи всіх.

Хто такий Єрмак? Хто такий Разін? Хто такий Пугачов? Хто такий Хабаров — цей начебто "добытчик и прибыльщик"? Роз­бійники, причім розбійники всенародного масштабу й непроминущого історичного значення. Булавінський рух — розбійниць­кий рух. Вони, ці за своєю суттю розбійники, були і є не просто героями фольклору, а й улюбленими героями російського наро­ду. Скажімо, той самий Єрмак Тимофійович — спочатку був просто отаманом однієї з розбійницьких козацьких банд, пізні­ше — став завойовником Сибіру, теж збирав, виявляється, "рус­ские земли" у відомий кривавий спосіб — на славу Росії; далі — Радянського Союзу, тепер — СНД.

У пісні "Разбойный поход на Волгу" співається, як на морі Каспійському збиралися "стары бродяги беспашпортные, беспашпортные хайлы, да все разбойнички", вибрали вони собі отама­ном Єрмака сина Тимофійовича, а він і кинув їм клич:

"Еще полно нам, ребята,

На море стоять.

На море стоять, ребята,

Здесь разбой держать.

Не пора ли нам, ребята, Отправлятися

Во тое же ли

Во матушку

За добычушкой,

За добычушкой

Во Россиюшку!"

Як бачимо, співається без будь-якого дипломатичного "політесу": "За добычушкой во Россиюшку!" І всі ці "беспашпортные хайлы, да все разбойнички" подалися під Казань — остаточно долати татарське ханство, рити підкопи під фортецю, різати й палити, а кажучи "братолюбною" лексикою нашого часу — де­монструвати активні інтернаціональні почуття, історично глибо­ко закорінені в народних масах. Саме цими піснями захоплював­ся революціонер-демократ Віссаріон Бєлінський: "В них весь быт и вся история этой военной общины, где русская удаль, отвага, молодечество и разгулье нашли себе гнездо широкое, раздольное и привольное". Невідомий автор "Казанської історії", очевидець подій, зокрема, писав, коли Казань уже взято, "...ведь на одного казанца приходилось по пятьдесят русских! Русские же воины быстро, словно орлы или голодные ястребы, летящие к гнездам своим, полетели к городским башням, словно олени, скачущие по горам, помчались по улицам города; и рыскали они, как звери по диким местам, туда и сюда, рыча, словно львы, в поисках добычи, разыскивая казанцев, скрывающихся в своих домах, и молель­нях, и погребах, и ямах. И если где-то находили они казанца — старика, или юношу, или средних лет человека, — тут же вскоре смерти его предавали; в живых оставляли только юных отроков и красивых женщин и девушек: не убивали их по повелению само­держца за то, что много умоляли мужей своих покориться ему".

Переможців не судять?! Хоча, звичайно, переможені мало чим відрізнялись від переможців — і тут історія не поскупилася на картини не менш криваві...

Нещодавно у казахського письменника Ануара Алімжанова довелося прочитати таке. В степу більше чотирьох віків із уст в уста передається народна поема "Жармак" (Єрмак).