Містечкові історії - Дімаров Анатолій

Вони обоє, мабуть, щойно сміялися, сміх іще бринів їм у очах, тріпотів на вустах, на обернених до нього обличчях. Василі, Гнатович кашлянув — так йому стало ніяково од думки, з чим він прийшов, а жінка якусь мить ще весело дшшдаст, на нього. Та ось у неї враз стали холонути очі. ('.міч іще тріпотів на молодих та червоних вустах, а холод у.ке стікав по обличчю, па нього мов тінь насувалася — іівпїпо привітне, воно ставало замкнене й лихе.

Чого вам? — спитала пороже: в кімнаті так і померкло.

Напии, Гнатович переступив з ноги на ногу, обіперсь на ціпок: в нього знову загупало в скронях, а губи заті-ііалііп, ображено.