Вишневі усмішки кримські - Вишня Остап
служить у палаці)…
Повісили вже за революції і його портрета поруч Олександра Першого та ще й "благословенного"…
І ходиш по "голубих" вітальнях, по "ситцевих" будуарах, по "дубових" на півтораста чоловіка їдальнях…
Ходиш і думаєш…
Про любов до панів думаєш…
А збоку дивиться на тебе в їдальні "ванна для шампанського".
їлиїли графи й князі, "землі руської радєтелі", і пилипили, а потім ще й купалися у шампанському. А вгорі, з хорів, музика гриміла:
Царствуй на славу нам, Царь православний. Боже, царя храни!
А кругом віковічний парк. І альтанки трояндові, і альтанки виноградові, і копії з "Бахчисарайського водограю", і водограї "Амури" з "Психеями"…
І "палаци" для челяді…
70 чоловіка службовців для двох "гемороідальномоченедержательних" князя й княгині…
І триста чоловіка "рабів божих і князівських" парк прибирають…
Прибирають і копають гроти й становлять пам'ятники для "найулюбленішої собачки нашої"…
І лежить "прах" князівської собаки під могильним каменем, людськими трудженими руками збудований…
І молитовно шепчуть уста:
ТихшеІ Тут царство спокою: Цюця тут графськая спить…
І підносяться очі д'горі.
Упокой, господи, цюціну душу і учини її в раї.
Разом із князем і княгинею. Учини… Учини… Учини…
ГУРЗУФ
Прощай же, море. Не забуду Твоей торжественной краси И долго, долго слишать буду Твой гул в вечерние часи. В леса, в пустыни молчаливн Перенесу, тобою полн, Тнои скальї, твои заливм, И блеск, и тень, и говор поли.
Хароший вірш?
Це — не я. Це Олександр Сергійович Пушкін так писав, будучи в Гурзуфі. Той О. С. Пушкін, що оце 8 червня 1924 р. минуло сто двадцять п'ять років з дня його народження.
Певна річ, що Пушкінові всетаки далеко до теперішніх футуристів чи там імажиністів… Проте чому при нагоді не згадать і про його та ще сидячи в Гурзуфі під знаменитим його (О. С. Пушкіна) платаном чи дивлячись на синє море з його (О. С. Пушкіна) гроту у великій над морем скелі…
Сидячи й думаючи, що б написав, дивлячись на море, імажиніст?
Отаке, мабуть би:
Ад'ю! О море! Ти снимаєш Із берега синие штани… І гальку круглу оголяєш На пузе взбешеной волны.
А футурист (наш) отакого б удрав:
О, кабле — море! Кабле — хвиля! О радіо — морський прибій! Електролампою кобилі Робитимем лошата ми!
Чи воздвигнуть імажиністи з панфутуристами отими своїми віршами собі "пам'ятник нерукотворний", до якого "не зарастет народная тропа", чи не воздвигнуть — невідомо.
О. С. Пушкін — воздвиг.
Виявляється, між іншим, що це не так легко…
Можна сидіти під отим платаном, під яким сидів і Пушкін, ходити тими стежками, що ними й він ходив, дивитися на море, приставивши пальця до лоба, і "пам'ятника нерукотворного" не мати…
Не виходить…
Здається, й обстановка однакова: і море, гори, і хвилі — все є…
А попушкінському не виходить… …Позаростають до нас, грішних, "тропи"… Хіба, може, п'яний коли забреде…
* * *
Гурзуф — курорт і село розляглися в 14 верстах од Ялти на схід.
Старий курорт, з великим пляжем і з розкішним парком. Посеред парку стоїть будинок, де 1820 року жив Пушкін. Перед будинком величезне дерево — платан, де поет любив відпочивати…. Платан нагадує наш кленок. Тільки це не кленок, а платан…
В парку ще є й кипарис Пушкінів…
Над Гурзуфом яйла висока… Під Гурзуфом море широке…
На захід од нього, аж у саме море, нахилився й п'є воду величезний АюДаг…
Аю-Даг — потатарському значить — ВедмідьГора.
1 Невдало, правда, але я ж не імажиніст. Імажиністи, виправте! — Авт.
Це той ведмідь, що його колись аллах послав покарати людей кримських за те, що вони бога забули.
Давно те було — і про те розказують діди.
Тоді Крим цвів не так, як тепер. Тоді не було безкраїх скель та величезного каміння. Скрізь росли виноград, і тютюн, і садові дерева.
І люди всетаки забули бога.
Тоді аллах послав на цю країну великого ведмедя.
Ведмідь приплив морем, звідти, де круглий рік і сніг, і лід, і холод, як узимку на вершині ЧатирДагу.
Ведмідь виплив на берег біля Байдарських воріт і пішов, руйнуючи все на шляху. Від його ступні земля злазила з каменю, як м'ясо з кістки, і оголялися ті кістки, а він трощив їх своєю важкою ступнею, земля стогнала, й цілі селища гинули від уламків земляних кісток, що падали на них.
Так він пройшов аж до Артека й тут зупинивсь, стомлений, припав до моря напитися…
Тут великий аллах змилосердився над правовірними й зупинив ведмедя, обернувши його в гору, і наказав йому пити воду й підживлятися доти, доки бог знову накаже йому йти далі…[15]
Стоїть ведмідь, чекає на аллахів наказ.
А біля його Гурзуф квітне…
А в Гурзуфі червоноармійці лікуються…
А татари аллаха вже забувають.
А ведмідь воду п'є…
Довго йому, бідолашному, пити ще, бо води багато… А аллахового голосу щось не чуть. Охрип аллах.
ЯЛТА
У коробці — Ялта…
У кам'яній коробці з яйли велетенської. Західну стінку тої кам'яної коробки становить мис АйТодор, а східну — мис АйМикита…
Із півночі — головне пасмо яйли кримської… Зверху — голубе небо… А з півдня — море синє…
І в коробці отій Ялта притулилася.
Ялта — столиця південнокримських курортів… Главковерх над усім південнокримським повітрям, південнокримським сонцем, місяцем, морем, горами… В її розпорядженні це все перебуває…
Це ще зовсім не значить, що вона найкраща за всі місця на південнім кримськім березі… Це ще зовсім не значить, що коли вона розподіляє повітря, сонце, море, гори — то собі найкраще з них залишає… Зовсім — ні! І навіть — навпаки… По інших курортах усі ці властивості кримські значно кращі, свіжіші й, головне, чистіші, проте столиця — Ялта. Нічого не зробиш… найстаріша вона з усіх інших курортів і по праву старшого держить кермо в своїх руках.
Часто в житті, положим, таке трапляється: за головного хтось править зовсім не той, кому б належало правити…
І лежить чи сидить Ялта в затоці отій, в коробці отій, виткнулась молом паршивеньким в море й задається…
А чого — спитайте.
Культурний, думаєте, центр південного кримського берега?
Де там?! Тільки в революцію музеї позасновувано…
Східний музей у кол. палаці Еміра Бухарського.
Мета музею розповсюджувати та вивчати художню творчість Сходу, його життя та культуру… Засновано його 1921 року.
Народнохудожпій музей. Засновано його так само 1921 року. Зібрано тут мистецькі речі з дач, покинутих власниками, як тікали ті власники з Криму, спеціально для того, щоб рятувати "дорогоє отечество"…
І тільки один є старий музей — Природничоісторичний, заснований 1891 року. Головний відділ у нім — кримознавство.
Торговельний, думаєте, центр Ялта?
Де там?!
Продає камінці чорноморські на фунт та на штуку, ракушки, ціпки кримські, чадри татарські, чубуки, цигарнички, намисто, пудру, одеколон, паршиве вино, сандалі… Сандалів найбільше…
Стоїть засмальцьована крамничка, а в ній сандалі, а над нею вивіска. Лев забравсь у сандалі і рве ті нещасні сандалі й зубами та лапами… А зверху написано: Розорвеш, а не розпореш!!
А купіть ті сандалі, надіньте, пройдіться раз вулицею, і лева не треба, і попорються, й подеруться миттю…
А чого ж Ялта задається? Яка тому причина? А от яка:
— Дада! Дай деньги! Много дай деньгиі Кулай пошла! Кулай Ялта пошла…
Ось у чім річ!
"Кулай" у Ялті можна… І можна "кулай" по самісіньку зав'язку…
Така вже у тої Ялти традиція…
— "Кулай"!
Оцим "кулай" і жила Ялта завжди, нині, повсякчас і на віки вічні…
Особливо "завжди".
Зліталася туди вся "стомлена", "перетомлена", "виснажена", "недоїдюча", "недопитюча" царська аристократичнобюрократичнопоміщицькокупецька Росія й відпочивала по гостиницях, по реставраціях, по яхтах, по автах, по фаетонах од "трудов праведних", громлячи дзеркала, лапаючи наяд пудронафарбованих і роблячи "акварії" з рояля та з коробки сардинок за допомогою своєї трипернодіабетичної сечі…
А музика хрипіла "Коль славен" та "На сопках Маньжурії"…
А повойоване кримське населення вирячувало баньки на великодержавних культуртрегерів, підхоплювало п'яних під жирну кисловонючу пахву й розвозило "блюющих та ригающих" по "меблірованих комнатах з видом на море"…
…А на набережній та на молі пахло дамським потом, пудрою, парфумами "Коті", шелестіли шовки, прикриваючи угрюваті синьозелені з поширеними венами стегна, і летіли бризки слиняві на зморщені, обкладені ватою, порожньожовті "бюсти", виланані, вим'яті і "отсчественними саврасами" і повойованими чорногарячими з блиском у карих очах провідниками…
Звалося це:
— Ах, как мм в Криму отдохнули!
* * *
Ну, звичайно, тепер Ялта не та!
І погляди на вас, на приїжджих, не ті!
"Куди ти, — мовляв, — годишся?! От раніше! Що з тебе тепер візьмеш?!"
А в очах у кожного тубільця так і стрибає, так і миготить зажерливість…
І очі ті так і просвердлюють твою кишеню: "Чи варт з тобою хоч балакати? Скільки там у тебе є?!" А ви гадаєте, що тепер у Ялті казино нема? Нема рулетки? Нема шмендефера? Є! Все це є!
Сидить круп'є, крутить рулетку, стрибає "шарик", щасливих вишукуючи:
— Прошу дєлать ігру!..
— Ігра сдєлана!
— Двадцать три! Красная нечот! Вторая половина!
І літають довгасті лопаточки, соваються по розписаному столу, перекидають квиточки у тремтючі ручки "щасливчиків" і "нещасливчиків"…
А на "одкритій сцені" викаблучується діва з "кастаньєтами"…
Все це є!
Тільки ж!
— Ах! Єті податки! Они в гроб загонять!..
"Не загонять"! Очередно!
Бо ще плавають по набережній ім. Леніна такі "примірники", що дивуєшся, як їх тільки витримує "Радянська платформа"… Як у тії "платформи" букси не горять, як її осі не лопаються.
ТУРИСТИ
— А ви біля чого працюєте? Професія ваша?
— Власне, докторе, нічого не роблю. Пишу. Сиджу й пишу…
— Сидите й пишете? Так! Бачите, коли ви нічого не робите, а сидите весь час і пишете, то це не те, що зле відбивається на легенях ваших, а просто через таку вашу ніби роботу частина легенів не дихає як слід. Екскурсія, як по-нашому, по-докторському, кажуть, легенів ваших не повна. Сидите зігнувшись, завжди в однім положенні… Ну й, самі розумієте, частина легенів дихає як слід, на всю, а частина стискається… А час іде… Цілий рік ото так посидите — от воно та частина легенів й одвикає працювати, зморшками береться, застойні явища всілякі… Як плуг, що не працює, іржею береться… Розправити, значить, слід… Це в нас тут добре… Гори… Найкраще для таких легенів — на гору та з гори… Тоді грудна клітка роздимається, легені вщерть повітрям наповнюються, розправляються їхні закуточки найдальші, кров уся окисляється… Бадьорішаєте, веселішаєте, червонієте, молодієте… Гайда на гориї Молодцем будете!
— Спасибі, докторе! …Гайда на гори!
* * *
— Куди це ви так радісно?
— В гори! Легені не зовсім дихають! Екскурсія неповна! Застойні явища… Кров не окисляється… Молодішати треба… Бадьорішати… Веселішати… Красивішати… До чорта сидіти! Гулять, розправлятись, сили набиратись!..
