Плянета Ді-Пі - Самчук Улас
Чому? Для чого? До мене звертались ті і другі за співробітництвом. Мені соромно співпрацювати там, де я почувався б керинником. Вибачте, але що я можу подіяти з таким своїм наставленням.
У ділянці культури, а зокрема – літератури, ми держимось відмінного діяння. Ми хочемо бути пліч-о-пліч навіть тоді, коли, пробачте, хтось із нас належить до якихось там партій. Чому це можливо? Тому, що маємо цінніші, більші вартості, ніж самі партії. Тому, що є життя. Тому, що маємо голови і маємо думку. Тому… Ах, є дуже багато тому і власне "тому" ми разом…
…Нікого так люблю, як тих, що борються! Коли бачу надхненних юнаків, що горять бажанням собі помогти, коли вони йдуть, падають, вмирають… Я віддаю їм свою любов, своє благословення. Я бачив їх за свого життя стільки… Я був завжди з ними пліч-о-пліч. Чи то в Хусті, чи це було по тюрмах різних часів, чи було це недавно на Волині. Я бачив їх у найбільших боях, бачив їх кров, чув їх дихання.
Але я не завжди погоджуюсь з ними"…
Ціла та стаття, це апеляції до розуму, до єдности, до діла…
"Всім "правим", всім "лівим", усім "помильним" і всім "непомильним": спробуймо жити, діяти, творити, дискутувати і чинити так, як це роблять здорові, розумні та великодушні люди. Спробуймо! Зробімо тільки експеримент. Ми, люди сходу, постійно квасимось в експериментах, чому б, наприклад, не зробити експерименту – замкнути на замок непотрібного язика, що часто виконує ролю базарної сидухи? Або спробувати в людині "іншої партії" побачити себе самого…
… Не переконані, що ми непомильні. Помиляємось і то часто, і якраз тому, що помиляємось, стаємо відважнішими. Кажемо собі у вічі свою думку і слухаємо її без страху.
Мужність, щирість, відвага, – це риси хоробрих…
… Слухайте, що вам скажу і не беріть це, як готову думку. Відкидайте її, коли вона не узгіднюється з вашим єством. Я не агітую вас, я з вами розмовляю. Зараз ось переживаємо на чужині свято Воскресіння нашого найбільшого вчителя Христа. Христос воскрес! Чую ваше Воістину Воскрес! Думка летить до своїх, до рідної землі, до предків. Душа молиться і просить силу Бога стати і бути з нами… Кличу вас завжди до того самого! Настирливо роблю це і не втомлюся ніколи це робити. Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, бо відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного.
Хочу бути узгідненим зі своїм сумлінням"…
Таке ось відважилась проковтнути "Українська трибуна", але відповідь на це: Багряному і Маляреві, в самий день Воскресіння Христового, вибито опівночі вікна… Гидке, брудне, тваринне діло. Не сумніваємось, що це в якійсь мірі діло тих самих "хоробрих", до яких ми дуже щиро намагались говорити. "Зроблено це знаними "хоробрими" фахівцями від громадської війни з-під прапору Вовчуків і інших милих друзів", – каже Багряний.
Ми йому віримо, але ми його не розуміємо. Ми розуміємо тих самих "милих друзів", бо це юрба. Та, що Христос визначив, "не знають, що роблять". Але як можна розуміти ось таку сентенцію: "Дуже мені прикро і боляче, дорогий Уласе Олексійовичу, було відчути, що ваша моральна підтримка цієї банди дала враз себе знати, цебто маю на увазі ту статтю".
Невже це справді так тяжко розуміти "мою моральну підтримку" навіть письменникові? В такому випадку, наша позиція безнадійна!
І ще один лист Durch Eilboten. Невтомний редактор, промотор і одержимий журналом "Хорс" І. Костецький, який саме тепер працює у самій "Трибуні", як мовоправець.
"Дорогий і високошанований Уласе Олексійовичу!
Я ще раз дозволю собі турбувати Вас просьбою прислати мені Вашу промову на вшанованні Є. М. Якщо не хочете цілу, то не відмовте прислати найбільш ударний з неї абзац. Я обов’язково хочу вставити його в хронікальну замітку про цей вечір у ХОРС 2, без цього замітка буде якась порожня.
Друга просьба: якщо Ви вже використали текст статті Заславського про екзистенціоналізм, що її Вам переслав Ю. В., то будьте так ласкаві також і її мені переслати. Я хотів би її зреферерувати теж у ХОРСі 2 там, де вміщую різні відгуки про цей напрям, а відгук 3., наскільки я знаю, дуже характеристичний.
Щодо всіх інших справ, то воно все покищо невиразно. Але є певні показники того, що "співпраця", здається, так і лишиться в знаках наведення. Сидячи там щодня, я маю нагоду бачити інколи такий стан, коли права рука зовсім не те робить, що обіцяє ліва. Оголошення про "Зошит" пущено крізь зуби, без жадного виділення, як, напр., дано оголошення про збірку Нижанків-ського. Статтю про Об’єднані Мистецтва, в якій зачіпаються ненормальні стосунки між письменством і деякими шарами суспільства, – відсунули. Статтю Вашу про ХОРС не містять уже протягом семи чисел, хоча обіцяли ще три тижні тому. Мою статтю про Позичинюка теж не вмістили, бо там, бачте, багато говориться про людство, а мало про партію.
Звичайно, ці дрібні факти ще жадна підстава для "вицофання" зі співпраці і Ви, людина мудра, повинні мати перед собою їх більше, щоб зважитися на рішучі дії, скеровані на відкликання того, на що зважились були після багатьох міркувань за і проти. Я це знаю і в даному разі не беру на себе сміливости щось радити, щоб згаряча не наробити дурниць, що їх робити я взагалі схильний. Знаю, що становище МУРу здобувається тяжкими дипльоматично організаційними зусиллями, і ще дуже далеко до того часу, коли об’єднання наших інтелектуалів так зможе диктувати свою волю партійцям, як це робиться в цілому світі.
В кожному разі, я дуже розчарований тепер у різних партійних можливостях і запевняю Вас, що усякому Вашому кроці, скерованому на вивищення стану письменника, я Вас підтримаю наскільки буде сил.
Прошу привітати пані Таню, а Григ. Ол. нагадайте, що всі терміни його статті мені – минули.
З пошаною до Вас, І. Костецький, Фюрт, 18.4.1947"…
Ясно, що мені було завжди ясним. Я знав, що домовлення з Вовчуком пустослів’я, але чому не спробувати ще раз нагоду. Ті люди щойно розігралися, увійшли в моду, знайшли нагоду показати свої здібності і враз якась там з кимось там "співпраця", якої вони зовсім не потребують, бо можуть і самі дати собі раду. О, когось "підпорядкувати" – так, але "співпрацювати"? Для чого? Це було б проти ідеологічних засад усіх їх діянь, відколи вони вийшли на цю політичну арену… Ми говоримо на різних мовах і ніякі "Розмови з хоробрими" тут не поможуть.
До цих також справ стосується і лист Шереха (8.4.47), подаю його в уривках:
"Фартушок Ваш добрий (передова до "Грані" – У.С). "Грань тепер затрималася, бо друкарня завантажена великодньою торбиною ("Трибуною" У.С), а після свят обіцяють пустити її в рух. Оголошення про "ЛЗ" (Літ. обіцють пустити її в рух. Оголошення про "ЛЗ" Літ. Зош. – У. С.) я дав, але щось не видно. Як не буде в святковому числі, буду сваритися і ставити ультиматум.
Чи ж вийшло що з Вашої подорожі до Авґсб.? Чи зможемо ми стати на власні ноги і обходитися без усіх-усіх? Тарнович прислав мені листа, де кається, що мало зробив для МУРу і обіцяє зробити більше.
Говорив зі мною Лащенко – думаю, що напівофіційно. Він (вони?) обурений Вашою з’їздовою промовою, вбачає в ній занедбання держави заради літератури, дефетизм і ще деякі страшні речі. Я старався його заспокоїти, але, здається, даремно. Під кінець я запропонував йому викласти його думки для збірника МУРу, – бо краще мати дискусію в МУРі, ніж на МУР…"
Ще коментар: я переконаний, що "Грань" затримано і то назавжди і саме за той "фартушок". Про оголошення "ЛЗ" згадував вже Костецький, а щодо Лащенка, то це ще один комівояжер, з іншого табору, який має до мене претенсії, як на свою власність, з дуже наївними "державними" аспіраціями і "дефетизмом" по відношенню, очевидно, до "бандерівців", з якими він намірений воювати "по гроб жизні".
Отакі то наші, пане Уласе, справи, "виступають зо всіх боків вороги на нас", як то у тій пісні. Бандерівці, плюс мельниківці, плюс Маланюк, плюс Донцов, плюс Багряний, плюс Косач, плюс "Світання", плюс… Досить, коло замкнене. Залишається тільки чекати, що скажуть до того мої приятелі з московських володінь, уявляю, яку зграю гончих пустили вони по наших слідах… Сняться мені сни недобрі… Дуже недобрі.
До того знов ось захворіла Таня… її здоров’я тепер постійно важиться між можливо і зле. Все нерви. Приємно лишень, що пощастило мені нав’язати контакти з моїм давнім, дорогим, прекрасним другом Павлом Кроненбергом, з яким я зустрівся і зприятелювався в Бойтені на Горішньому Шлезку, куди я прибув 1927 року в ролі дезертера з польської армії. Тепер їх вигнали з їх дому і вони знаходяться десь у Вестфалені, стративши все, що вони мали. До того часу він був директором реальної гімназії міста Байтену і визначним культурним діячем Обершлезії. Не можу втриматись, щоб не подати його листа, в перекладі з німецького, до цього нотатника:
"Steinheim in Westfalien, Hospitalstr. 30.
Мій милий Уласе!
Ти не можеш собі явити, як я втішився, діставши від Тебе вістку, тож було часто я про Тебе думав і не міг позбавитись думки, що, можливо, Ти не живеш, або Тебе кудись вивезено. Але ось Ти живий, з Тобою є також Твоя люба дружина, ти можеш навіть зайнятися творчою працею і почувати під собою твердіший грунт… І я також вірю, що ті глибинні переживання, які Ти пережив, могтимуть спричинитися до піднесення рівня Твоєї творчости так, що Ти зможеш сягнути по-над звичайність і визначеність рангу. А в Америці, або в Англії, Ти зможеш дати ряд статтей з правдивим насвітленням дійсного стану на сході…
А ми, не дивлячись на загальне нещастя і не дивлячись на те, що ми все стратили, ми все таки живемо і чуємось при здоров’ю. Життєві умови тяжкі і я до того безробітний, большевицький револьвер біля моїх грудей я мав нагоду також відчути, як також пережив можливість висилки до Сибіру, але досить помогло мені моє знання російської мови. За поляків, я був навіть паном професором у одній гімназії, викладаючи англійське, латину і математику. Це є чудо, що мені пощастило все це перейти, а тому, можливо, пощастить нам східнякам, дістати працю і хліб також і тут.
Чому я не разом з моєю родиною – розповім колись інше. Христина з прекрасним успіхом здала матуру і чекає на можливість студій медицини, а Роберт сидить ще у школі.
