Кульчиці (величне гніздів'я гетьманів) - Сушинський Богдан
Завдяки цій діяльності Кульчицький уперше мав контакт з Віднем. Свою працю в "Орієнтальній торгівельній компанії" він залишив перед 1678 роком. Того ж року став імпортером орієнтальних речей у Відні. І цілком можливо, що вже тоді Кульчицький був кур'єром, що перевозив листи цісаря Леопольда I до його посольства в Туреччині. Доказом цього може бути той факт, що Кульчицький в 1684 році, тобто вже по битві під Віднем, коли кур'єрська служба була майже неможлива, ще і далі підписувався як "цісарський придворний кур'єр у Туреччині".
Закінчивши цитування, одразу ж хочу зауважити: дехто з дослідників вважає, що йдеться не про той Білгород (Бєлг-рад), який нині є столицею Сербії, а про Білгород-Дністровський на Одещині. І навіть дозволяє собі називати цю філію "Аккерманською", за турецькою назвою українсь-кого Білгорода, яка залишалася вживаною до сорокових років ХХ століття.
Певна логіка в подібному припущенні існує; вже хоча б тому, що цей, український, Білгород розташований значно ближче до Стамбула й інших османських чорноморських та азовських портів, аніж сербський. Але, по-перше, уже в ті далекі часи філія компанії мала б іменуватися "аккермансь-кою", а не "білгородською". Крім того, сербський Білгород розташований значно ближче до штаб-квартири, до Відня; а ще він перебував на перехресті тодішніх торгівельних шля-хів, та головне, що вже тоді він поставав значно більшим і розвиненішим містом, ніж Аккерман; столицею цілого наро-ду, цілого краю.
2
Все, що дослідники знають про головний подвиг життя Юрія Кульчицького, вони запозичують із його, під свіжими враженнями написаних, мемуарів, котрі, у вигляді брошурки, побачили світ у Відні-Зальцбурзі 1684 року, і в оригіналі ма-ли виразну та вельми "лаконічну" назву в стилі тих часів – "Wahrchafte Erzaelung, welcher Gestalt in der aengstichen turk. Belagerung etc. Durch das Feindlich Lager gedrungen, und die erste Kundschaft zuruck gebracht worden". Що в перекладі прочитується як " Розповідь очевидця, який у турецькій оде-жі перейшов через ворожий табір і, повернувшись назад, пе-ршим приніс звістку". Я ж кажу, що вміли в ті часи літерато-ри давати назви своїм творам – у яких водночас вміщувалася й анотація, і торгівельна реклама. Та, як би там не було, а спогади його користувалися шаленим успіхом, тобто, кажучи сучасною мовою, його книжечка негайно стала бестселером.
Інша річ, що з цих нотаток читач мало що міг дізнатися про дитячі та юнацькі роки автора, як і про його козакування і турецький полон, оскільки Кульчицький, мабуть, вважав, що австрійців такі екскурси в його українське минуле не за-цікавлять. А дарма, хоч би про дослідників подбав… Значно скупішу згадку про подвиг Кульчицького віднаходили сучас-ники і в мемуарах "Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня…", яка, за авторством одного з віденських чино-вників, побачила 1684 року світ у Гамбурзі. Але й із її сторі-нок образ козака-галичанина постає у всій своїй суворій ве-личі.
Обставини, якими було зумовлено подвиг хороброго укра-їнця, набували в той час всеєвропейського, а відтак — і все-людського цивілізаційного значення. У липні 1683 року май-же двохсоттисячна турецька армія під командуванням вели-кого візира (посада, подібна до голови уряду) Кара Мустафи наблизилася правим берегом Дунаю до Відня і, розташував-шись півколом, взяла столицю австрійської імперії в облогу. Сили виявилися безнадійно нерівними. Адже всій цій орді начальник оборони Відня граф Ернст Штаргемберг міг про-тиставити всього лиш шістнадцять тисяч солдатів та шести-тисячний корпус слабко навчених і так само слабко озброє-них міських ополченців.
Після майже безперервних триденних обстрілів із гармат, які межувалися із штурмами віденських передмість, турки вночі на 17 липня зуміли захопити стратегічно важливі для оборонців райони Леопольштадт і Пратер, відтіснивши в та-кий спосіб австрійців від Дунаю, перервавши зв'язок з його лівим берегом, а отже, взявши місто тепер уже в кругову об-логу. Коли мовиться про зв'язок із лівим берегом, то мається на увазі той, нехай і нетривкий, зв'язок, який підтримувався між графом Штаргембергом і командувачем невеличкої авст-рійської армії герцогом Лотаринзьким, воїнство якого чекало підкріплень у польових таборах під містечками Штільфрід і Ангер.
А щоб зрозуміти, яких же саме і звідки підкріплень чекав герцог, слід згадати, що від початку вторгнення турків в Авс-трію, їм мала протистояти армія Священної Ліги, яка замис-лювалася Ватиканом, як об'єднання військових сил усієї хри-стинської Європи. Проте насправді вона виявилася своєрід-ним військово-політичним міфом. А реальна збройна потуга Ліги складалася з польського війська під командуванням ко-роля Яна III Cобеського та австрійського, під командуванням герцога Карла V Лотаринзького. Ще по кілька тисяч солдатів зорганізували деякі їх союзники, але докладніше про це зго-дом. Що ж до Ватикану, то, до певної міри, він узяв на себе фінансування збройних формувань Ліги, а також їх мораль-но-духовну та дипломатичну підтримку.
Якраз фінансова підтримка Папи Інокентія XI, який через свого посла в Польщі передав кошти королеві, дозволила по-лякам сформувати тритисячний загін українських козаків, який одразу ж набув назви "Папського козацького корпусу". З нагоди 300-річчя перемоги під Віднем в італійській газеті "Оссерваторе Романо" з'явилася стаття історика українсько-го походження Василя Лосічка "Українські козаки в обороні Європи під папськими прапорами". Особливість цієї істори-чної розвідки в тому, що вся вона грунтується на документах із ватиканського архіву.
" Дня 23 червня 1683 року, — читаємо в ній, — апостольсь-кий нунцій з Варшави повідомив Рим, що всі труднощі в ор-ганізації військового корпусу козаків були переборені, особ-ливо, що король дав свою згоду, і тому нунцій вже виплатив суму 90 тисяч флоринів відповідному комісарові, призначе-ному до організації, що був уже в дорозі до Львова, де при-міщено генеральну квартиру для тієї мобілізації…
В місяці липні 1683 року апостольський нунцій Польщі передав королеві Яну Собеському певну суму грошей на ор-ганізацію й утримання тритисячного відділу козаків, що його негайно мали вислати в похід проти турків, щоб відвернути увагу Туреччини від Угорщини та Австрії, а також відклика-ти татарів до оборони Криму. У Варшаві і Відні практично не було жодного готового війська до оборони, і жодних засобів, щоб його зорганізувати на скору руку…
Ватиканська дипломатія робила великі зусилля, щоби погодити Варшаву і Відень відносно способу застосування козацьких сил проти турків. Польський король бажав ужити ті сили в Криму і на Чорному морі, натомість австрійський цісар бажав бачити ті сили на кордонах Угорщини. Та поки втрачався час на дискусії, турецькі війська бурхливим мар-шем прямували на Відень.
До свого листа від 7 липня варшавський нунцій долучив докладний опис організації козацького корпусу, одягів і ко-нечної плати того ж таки походного корпусу… Корпус мав складатися з трьох тисяч чоловік і став першим ядром біль-шої козацької армії для оборони християнства. Було в ньому сім полковників, з яких двоє мали під командою по п'ятьсот чоловік, а інші п'ятеро – по чотириста… 8 вересня апостоль-ський нунцій писав до Рима: "Збираються щораз нові козаки, що їх скоро висилається до королівського обозу, уповаючи, що це найкраща піхота, що її можна мати проти турків. Дня 9 лютого 1684 року варшавський нунцій інформував Рим: "Ко-заки здобули велику перемогу проти татар і турків… Із-за цієї перемоги відспівано вчора святково "Тебе, Бога, хвалим" з потрійним пострілом із гармат".
Але до переможних днів цієї вікопомної битви ми ще по-вернемося. А тим часом в обложеному турками Відні ситуа-ція ставала все складнішою і складнішою: не вистачало про-довольства і питної води, шпиталі були переповнені поране-ними; військо і городян викошували епідемія дизентерії та інші хвороби; завершувалися запаси пороху та набоїв; від масованих артилерійських обстрілів, запальних стріл та ра-кет, у місті тривали величезні пожежі, які вже не було ні сил, ні змоги гасити. Відтак, із кожним днем захисники столиці все більше втрачали віру в те, що обіцяна королем підмога справді надійде, і що їм вдасться вистояти перед османською навалою. Тим паче, що вони вже знали: на листи, надіслані Папою Римським християнським монархам Європи, майже ніхто, крім польського короля, реальною військовою силою не відгукнувся.
Намагаючись хоч якось морально підтримати захисників столиці, граф Штаргемберг звернувся до воїнів і жителів міс-та з посланням, у якому закликав мужньо протистояти воро-гові, нагадуючи, що в 1592 році турецька армія під проводом султана Сулеймана вже брала Відень в облогу, проте здобути його так і не змогла. А якщо тоді ми вистояли, мовилося у посланні, то чому не здатні вистояти зараз?
Щоб збагнути, в якому скрутному становищі опинилися віденці, досить познайомитися з найаргументовнішим доку-ментом, який дійшов до наших днів, — листом командувача австрійськими військами графа Штаргермберга та президента політичної ради графа Каплірза, з яким вони зверталися до австрійського імператора Леопольда I.
"Високодостойний, наймогутніший, непереможний рим-ський цісарю, королю Мадярщини, Чехії і т.п. Ми знову ри-зикуємо, тож цього разу може скластися щасливіше, ніж із попередніми листами, які перехопив ворог, й одного з них навіть, стрілою, знову "вкинув" до міста. Не можемо описа-ти, якою силою наші обороняли передмістя і будинки, до яких вже в перший день облоги ворог став аж на шістдесят кроків перед мурами. Наші люди билися дуже хоробро. Але тепер ворог зі своїми мінами вже стоїть перед мурами, ми вже не маємо ні гранат, ні відповідної зброї, ні вишколених вояків, яких тепер так потребували б, щоб протиставитися ворогові. Бракує нам багатьох речей, що тепер нам конечні. Команда оборонців з дня на день зменшується. У списках, які ми отримали вчора, знаходимо 1.902 мертвих і поранених; із старшин поранені… (подані імена); чотири полковники, і чи-сленні капітани впали; червінка (дизентерія – Б.С.) сильно панує між вояками і громадянами. Де князь Лотаринзький тепер — не знаємо, бо не дістали жодної відповіді на численні листи, які до нього написали, адже зв'язок перерваний.
