У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро

Тим часом літературна праця не така легка, як дехто думає. Поет і письменник Віталій Коротич, який спершу був лікарем, порівнюючи ці два фахи — лікарський і письменницький, писав у своїй статті, що був свідком, як одна мати радила своєму синові вчитися на лікаря, кажучи, що це дуже легка робота: Прийшов, пройшов і пішов. Комусь щось відрізав, комусь щось пришив, зате, мовляв, маєш пошану й добрі гроші. А тим часом, писав Коротич, 60% лікарів умирають передчасно, одні, заразившись від пацієнтів, інші через напружену, тяжку й відповідальну працю,

Щось подібне доводилося чути, як одна жінка посварившись з дружиною письменника, казала про літературну творчість: Подумаєш, велике діло писати: стиснув трьома пальцями ручку й пиши "Співа пташечка в садочку"... і за тиждень уже готова книжка.

Правда, це уява пересічної людини, що не знає справжніх обставин творчости видатного письменника. А тим часом, щоб написати цікавий оригінальний твір, потрібні глибокі знання щодо змісту, форми, стилю, мови різних відтинків часу, образности; треба самому багато й наполегливо працювати, читати, вивчати минуле й сучасне життя, знати добре творчість попередників і сучасних творців літератури. Бо слухач чи читач, що сам цікавиться літературою й багато читає, хоче довідатися про щось нове, чого він сам не знав, сказане правдиво по-новому, не пережоване багатьма авторами та ще й написане за старою методою. То тільки Остап Вишня жартома писав у своїй гуморесці, що різниця поміж нашими письменниками й закордонними та, що закордонні багато читають, а мало пишуть, а наші, навпаки, — багато пишуть, але мало читають.

Проте з лябораторії праці видатних письменників, ознайомившись, можна винести багато таємниць, про які мало хто знає і які рідко потрапляють на сторінки популяної преси. Один письменник, коли писав, обов'язково поглядав на шпиль церкви. Інший міг писати тільки спеціяльно улюбленим пером. Тож у творчості окремих авторів часом мали значення різні причини чи обставини. Бальзак, видатний французький письменник, починав писати лише опівночі, а під столом стояв таз з теплою водою, куди ставив свої ноги.

Читаючи легку цікаву книжку, як пише сучасний український письменник і лікар П. Бейлін, читач іноді думає, що вона написана одним подихом. Проте дуже рідко трапляється, що більший твір написано відразу, протягом кількох днів.

Один письменник згадував: Самими своїми нервами пишу, кожна літера коштує краплину крови...

Письменники часто переписують свої твори по кілька разів. В архіві Л. Толстого знайдено 90 варіянтів однієї з його статтей. Чехов писав: Я не визнаю оповідань без виправлень, треба безжально викреслювати... У рукописі, що його Коцюбинський показав своєму гостеві, кожний рядок був виправлений. Учора цілий вечір сидів над цим, — сказав він, — і нічого не вийшло, але при тому зауважив, що такі муки йому подобаються. Письменник переживає важкі хвилини творчости, але він переживає і хвилини радости при успіхах.

Наш клясик Степан Васильченко єважав, що не треба писати романів, в яких завжди багато води і коли притиснути, то вода вибіжить, а лишиться невелике гарне оповідання.

Іноді в письменників вселюється почуття безнадії, марно-сти. В одних воно буває коротким, в інших триває роки. Такий стан Гоголь охристив Летаргічною розумовою бездіяльністю. Навіть такий видатний американський письменник, як Сароян, зазначає той же П. Бейлін, признавався, що протягом кількох днів він не міг нічого творити: писав, кидав, знову брався за перо. Та все написане виявилося оманою. Почуття тимчасової неспроможности знайоме чи не всім письменникам.

Під час праці у письменників часто буває внутрішнє невдоволення. В уяві, в думках він бачить свій твір яскравим, барвистим, але на папері — все блякне, стає безбарвним. Дуже часто, обміркувавши й осмисливши весь свій задум, плян, творець поспішає покласти його на папір, працює вдень і вночі, перенапружується, а це призводить до нервового стану, до зривів у праці.

Короленко писав, що думка про визначений термін написання твору каменем падає на, уяву, і герої, замість того, щоб іти своїм шляхом, сідають... і сидять... Він їх підіймає, штовхає в шию, а вони не хотять рухатися.

Тому Павло Бейлін пише, що неможливо писати книжки, не заглянувши у внутрішній світ героїв, не приміривши на себе всі їхні пристрасті, радощі та невдачі. Разом з своїми героями письменники борються, радіють, каються, плачуть, умирають. Коли Фльобера запитали, з кого він писав Мадам Бо-варі, він відповів: Емма — це я. А далі розповів про свої переживання під час писання: Піт ллє градом, стискає горло... я був водночас і чоловіком, і жінкою, полюбовникам і полюбовницею... Я був і кіньми, і листям, і словами, які промовляли закохані... Після смерти Боварі в творі письменник відчув недугу.

Розділ Горе з повісти Дитинство Лев Толстой писав із слізьми на очах. Тургенев так розхвилювався, що плакав, розповідаючи про розлуку батька з дочкою в романі Напередодні. Такий стан опанував і Діккенса, коли він зіткнувся віч-на-віч із смертю дитини в своєму романі Домбі і син.

Або інший приклад. До славетного французького письменника Оноре де Бальзака одного разу викликали лікаря. Баль-зак лежав блідий, без пульса, здавалося, що він умирає. Коли лікар привів його до нормального стану, він розповів, що саме в його романі Батько Горіо, який він якраз писав, помер сам Горіо, а він так перейнявся його долею, що трохи й сам не помер. Відомо також, що Бальзак із заплянованих 143 творів написав 97. Недаром він помер на 51-му році життя, підірвавши своє здоров'я надмірною працею, а може й надмірним вживанням кави. Дослідники підрахували, що, пишучи свої твори, Бальзак щоразу пив каву і протягом свого свідомого й творчого життя випив понад 60 тисяч чашок кави.*

А що сказати про робочий день письменника? Іноді створюється враження, що в нього багато часу. Вештається людина вулицями, з одного кінця в інших і нічого не робить. А це помилкове враження. Письменник працює, коли, здавалось, нічого не робить. Він чи дома, чи в дорозі обмірковує ситуації майбутнього твору, випадки, добирає фактичний матеріял. Часто-густо навіть сни включаються в літературний процес. На літературні заголовки й записники Маяковський витрачав по 10-18 годин на добу. Він майже завжди, чи вдень ходячи щось собі бурмотів, а норма його виробітку 10-18 рядків на день.

А наш Іван Франко, який написав близько 1100 окремих творів, як згадують його сучасники, писав дуже швидко. Студенти, які допомагали іноді записувати його поезії, бо його пальці дуже покалічив ревматизм, згадували, що письменник, ходячи по хаті, диктував свої поезії, які на ходу творив. Він тільки іноді зупинявся, а потім знову продовжував диктувати.

* Письменник Оноре де Бальзак цікавий для нас ще й тим, що він шість разів побував у Києві, який йому щоразу більше подобався, як і вся Україна. Приїздив він в Україну двічі, зупиняючись і гостюючи у графині Евеліни Ганської в Верхівці (Сквирський повіт на Київщи-1 ні). У листопаді 1847 р., вперше побачив Київ, писав: Я бачив північний Рим, з 300 храмами, багатствами Лаври, Софії. Ген.-губернатором на той час був Бібіков, якого Шевченко назвав капралом п'яним, а супроводив Бальзака скрізь горезвісний Юзефович. Цивільний губерна-. тор Фундуклей влаштував на честь видатного гостя урочистий обід. Але в той же час мав наказ пильно стежити за ним, а його найкращий роман Батько Горіо цар Микола І сам заборонив для поширення в Росії ще в 1835 р. В той час в Україні й Росії лютувала пошесть холери, чого остерігався гість. В листі писав до Парижу, що в Саратові пошесть забрала 9 тисяч людей, а в Києві від 40 до 50 осіб. Хоч письменник був досить слабий, він одружився з Евеліною і 25-го квітня 1850 р. виїхав з нею до Парижу, де того ж року 17-го серпня помер. Він писав сестрі: Познайомившись з католицьким Римом, я палко прагнув пізнати грецький Рим, православний... але Київ — вічне місто Півночі, північний Рим...

Досить швидко, іноді під настроєм, творив і Тарас Шевченко. Княжна Варвара Рєпніна, яка була закохана в Шевченка, але хотіла, щоб він завжди був святий і променистий, згадує, що 11-го листопада, 1843-го року, Тарас Шевченко, будучи в їх домі в Яготині, був дуже того дня веселий і балакучий. Вона зауважила йому, що було б краще, коли б він не порушував своєї самотности. Настала мовчанка. Потім Шевченко сказав:Тихий ангел пролетів.

— ВИ умієте розмовляти з ангелами, — то розкажіть, що вони вам говорять.

Шевченко тоді схопився з місця, побіг по каламар, взяв аркуш паперу і став писати. Потім, за кілька хвилин простягнув їй написане. Це був вірш на 13 рядків, який поет їй присвятив. Прочитавши його, княжна була дуже зворушена. Вона підійшла до Шевченка і сказала: Дайте мені свій лоб і поцілувала його. В листі до свого вчителя Ейнара до Швайцарії вона писала про цю подію, зазначивши, що наступного дня вона про все це розповіла матері, крім поцілунка.

Кожен літератор має свої години творчости. Більшість пише вранці. Толстой працював натщесерце, тобто коли ще не снідав, дехто писав удень чи вночі, як звикне. Леся Українка свою Лісову пісню написала дослівно одним подихом, забувши про їжу і сон. Таку чудову драматичну поему-фейєрію написала за 10 діб в Кутаїсі на Кавказі. Закінчивши, вона почувала знесиленою і температурила.

Кожен письменник має свої особливості. Для одного має значення навіть те, чим пише, для іншого — формат паперу. Юрій Яновський написав свій роман Майстер корабля на аркушах із записної книжки. Для інших має значення колір атраменту, меблі, стілець, на якому вони сидять під час писання творів, або колір стін кімнати. Один письменник зосереджувався, дивлячись у вікно на фігурку півника, що був на шпилі будівлі. Змінивши мешкання, він перестав писати й мусив повернутися на старе місце.

Відомо, що шум і галас — найбільші вороги в творчості письменників, але окремі автори могли якось гальмувати зовнішній шум і писали свої твори часом навіть на вокзалах або в трамваях, в поїздах, в приміщеннях, де вічно був галас. Володимир Сосюра міг стати десь у куточку кімнати, де було повно людей і вирували жваві голосні розмови, і за кілька хвилин написати на замовлення потрібний вірш.