У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро

Від нього нічого не осталося, а калоші цєлиє.

Або такий віц: Зустрілися дві жінки, і одна питає другої:

— Ну, як там поживає Марія Іванівна?

— Ох, і не питайте. Вона така нещасна! її жахливий чоловік так часто її зраджує, що вона, бідна, навіть не знає, від кого в неї діти.

Іще один приклад. Дві жінки говорять про третю:

— Вона купила чудову спідню білизну, коли йшла до лікаря, і тепер дуже розчарована, бо лікар попросив показати тільки язик.

А скільки народніх гумористичних перлин увібрала в себе наша писана література з найдавніших часів! Бачимо їх у творах Степана Руданського, І. Нечуя-Левицького, О. Сторо-женка, Гр. Квітки-Основ'яненка та багатьох інших. Сама лише Енеїда Котляревського, що має 7 тисяч рядків, є цілою енциклопедією старого українського гумору. її автор знав безліч тих дотепів, жартів, небилиць, які взяв з народньої гущі і розсипав їх при кожній нагоді, розвеселяючи своїх співрозмовців. Недаром кажуть, що перед самою його смертю у 1838 році зайшли до нього відвідати друзі на чолі з головою міста Полтави, то він, лежачи в ліжку, сипав жартами. А коли, прощаючись, голова міста сказав Котляревському, що він ще видужає й довго житиме, то письменник і тоді відповів жартом: Коли бабу сказило, то не поможе бабі й кадило. І справді, уже нібито того вечора Батько української модерної літератури помер.

Щось подібне було з нашим сучасником Остапом Вишнею, який за свій гумор був засланий на 10 років на північ Росії. Пробувши 8 років у концентраційних таборах, він лед-

Микола ПОНЕДІЛОК, письменник-гуморист. Нар. 1922 р. Автор багатьох п'єс, оповідань, нарисів, гуморесок, як Рятуйте мою душу (повість), Соборний борщ, Смішні сльозинки, Зорепад та багато інших. Свою літературну працю почав перекладами з ділянки драматургії: Антігона — Жан Луї, Люкреція — Обе, Пріахав інспектор — Д. Прістлі. Помер 25 січня 1976 р.

ве живий повернувся до рідного Києва під час війни. Втративши здоров'я на засланні, він часто хворів. У 1956-му році він був під Києвом у будинку творчости й відпочинку для письменників. Одного дня він мав тяжкий приступ хвороби. До нього збіглись письменники з переляканими обличчями. Щоб розрядити той смуток, хворий якому, здавалось, уже лишилося три чисниці* до смерти, розплющив очі і спокійно сказав: Не журіться, хлоці, Остап Вишня ще не вмирає, це була тільки генеральна репетиція. На цей раз смерті не повезло... Але незабаром того ж 1956-го року він помер.

Чимало гумористичних ситуацій, приватних дотепних розмов і випадків було в особистому житті письменників. У спогадах Остапа Вишні та інших про нього теж було їх чимало.

Якось поїхав одного разу Остап Вишня (Павло Губенко) з дружиною до села Мануйлівки на Харківщині відпочити. Було літо. Його дружина Варвара Олексіївна Маслюченко, артистка, що теж була довго на засланні, відразу заправила великий бутель вишнівки й поставила на вікні вигрітись. Надворі поволі смеркало.. За вікном витьохкував соловейко, а вона сиділа й вишивала. Остап Вишня саме тоді сидів і щось писав. У цей час у відчинене вікно простяглась чиясь дебела рука, взяла бутель за шийку і зникла. Варвара Олексіївна злякалась і аж заплакала, а Остап Вишня за реготом ледве промовив: У Вишні з-під носа потягли вишнівку!

Остап Вишня любив також ловити рибу та полювати на зайців, але ніколи їх не бив. А повертаючись з полювання додому, казав: Який я щасливий, що не вбив ні одного зайця. А одного разу заєць вискочив у нього майже з-під ніг, але він навіть рушниці не підніс, а тільки поляпав у долоні та сказав услід: Біжи, біжи, щоб тебе ніхто не вбив. А одного разу, як згадує ред. Ф. Маківчук, Остап Вишня на полюванні дуже перемерз, бо, підійшовши до нього, попросив налити чарку мисливської, щоб трохи нагрітись, а, випивши, сказав:

— Оце вип'ю на здоров'я зайців. Дуже буду радий, якщо ніхто не підстрелить їх. Вони такі бідні та нещасні. За ними всі ганяються, і мені жаль, що в них така заяча доля... Я для годиться вистрілю в небо, щоб подумали, що я на полюванні. Власне, мені найбільше подобається, казав Вишня, сама процедура: збиратися на відкриття сезону... Але я не можу дивитися на підстреленого зайця або вбиту качку.

І, як на біду, згадує той же Маківчук, треба ж було Павлові Михайловичу побачити, як один заповзятий мисливець у нього на очах підстрелив зайця. Той підстрибував, пищав і плакав, наче мала дитина. Від хвилювання Вишня витер сльозу, махнув рукою і сказав:

— Федоре Юрійовичу, збираймося додому. Якщо так полювати, то краще поїхати до Києва.

Тому про Остапа Вишню та Максима Рильського ходив жарт, що зайці часто дзвонять до Спілки письменників і передають Остапові^ Вишні та Рильському привіти. Але одного разу поет Майк Йогансен (що загинув у дорозі, повертаючись із заслання) сказав, що під Харковом за Померками є капус-тиння, і зайці там просто табунами ходять. От і вирушили на полювання аж п'ять мисливців-письменників. Підійшовши до місця полювання, де починались чагарники та ліс, вони розподілили місця: ліворуч йшов Майк Йогансен та Олекса Слі-саренко (теж загинув у московській неволі), праворуч — Ос

Едвард КОЗАК (Еко), мистець-маляр і карикатурист. Нар. 1902 р. в селі Гірне на Стрийщині. Брав участь у Визвольних Змаганнях під час І Світ, війни. Студіював у Мистецькій Школі О. Новаківського у Львові. Був редактором гуморист, журналів Лис і Комар, оформив ілюстративно багато книжок і журналів. Тепер працює як видавець і гол. редактор гумор, журналу Лис Микита.

тап Вишня та Максим Рильський, а середню позицію зайняв Юрій Смолич, що саме купив нову рушницю. Його лишили трохи позаду. Посередині, мовляв, як вони промажуть, то він заб'є. Попереду скоро почулись постріли, а згодом і Юрій Смолич побачив зайця, що сидів до нього спиною. Він відразу вистрелив з своєї нової рушниці, і заєць перекинувся на спину. Смолич з радісними вигуками підбіг до забитого зайця, а одночасно з боків вийшли з-за кущів усі інші колеги. Коли Смолич підняв свою жертву, то побачив, що з рота в неї стирчить якийсь папірець. Він витяг і прочитав: Товаришу Смолич! Ну, навіщо ж ви мене забили? Всі мисливці почали голосно реготати з Юрія Смолича. Це була витівка Остапа Вишні та Максима Рильського.

Іван КЕРНИЦЬКИИ (Ікер), письменник і гуморист. Нар. 1913 р. в селі Суходолі на Львівщині. Автор новель та оповідань: Святоіванівські вогні (1934), Мій Світ (1938). Село говорить (1940). Крім того автор багатьох драм і комедій виданих на еміграції. Зараз працює як фейлетоніст і співредактор гумористичного журналу Лис Микита.

Як бачимо, письменники-гумористи і в житті часто на ходу послуговувалися гумором і творили його. Але при читанні своїх гуморесок чи гумористичних творів не всі вони однаково виявляли свої емоції. Наприклад, Остап Вишня, читаючи свої гуморески, стримано посміхався, більше сміявся очима. Юрій Вухналь, що теж загинув на засланні, читаючи, і сам реготав, і слухачі разом з ним. А, наприклад, Анатоль Гак (він же Мартин Задека) читав свої фейлетони майже серйозно, лише в очах його поблискував гумористичний вогник. Може це ще й тому, що його фейлетони різнилися від

Поетеса-гумористка Зоя КОГУТ і Дм. Чуб (Остап Зірчастий) на одному з літературних вечорів в Мельборні в 1971 р.

згаданих гумористів своїм змістом: у них було може більше сатири й політичного глибокого змісту, зокрема в тих фейлетонах, що він їх писав уже в Німеччині та Америці.

Не можна не згадати й численних сучасних письменників, що творили чи творять по цей бік чи по тій бік греблі. Великий доробок гумору лишили для нас згадані вже наші українські поети чи письменники-клясики. З сучастих, що живуть і творять або недавно творили, до видатніших гумористів належать, крім згаданих, такі: Сергій Воскрекасенко, байкар Микита Годованець, Пилип Капельгородський, Павло Нечай, Юхим Ґедзь, Павло Ключина, Олександер Ковінька, Федір Маківчук, Василь Чечвянський, Олекса Ющенко та багато інших.

А з тих, що жили або живуть тепер і творять у вільному світі, відомі: Ецвард Козак (ЕКо), він же неперевершений карикатурист і видавець журналу Лис Микита. Микола Понеділок — чудовий гуморист і блискучий виконавець своїх гумористичних оповідань, частина їх у його виконанні записана на три платівки. Анатоль Гак, Роман Купчинський, Іван Керницький (ІКер), Іван Евентуальний (Анатоль Галан), Свирид Ломачка (Борис Олександрів), Богдан Нижанківський (Бабай), Ол. Шпилька, Ганна Черінь, Василь Чапленко, Панько Незабудько, Іван Манило (байкар), Степан Підкова.

В Австрлії найбільше виявила себе як сатирик-гуморист Зоя Когут, Ярослав Масляк, відомий ще з часів Веселого Львова своїми скетчами, фейлетонами та драматичними сценками чи п'єсами; Опанас Бритва, Леся Богуславець, Остап Зірчастий, Неван Грушецький та Михайло Підріз. Це, звичайно, далеко не повний перелік наших гумористів, що розкидані по світі, але й це показує, що наш гумор живе, виконуючи свою почесну корисну ролю.

Тож, як бачимо, гумор — це одна з кращих рис людини, щедро розсипаний і в щоденному житті нашого народу, і в творчості письменників. Ще в 1822-му році наш клясик Григорій Квітка-Основ'яненко зібрав чимало українських анекдотів про татар, чумаків та Наполеона і надрукував у Росії в ж. Вестник Ев ропи. Після того різні збірники гумору й дотепів чи дотепних приказок та прислів'їв, жартів виходили багато разів. І тепер гумор не втихає на рідних землях у творах письменників, але там він більше підпорядкований партійно-політичним цілям чи завданням.

Загалом же про долю письменника цікаво висловився один письменник-чужинець. Письменника, писав він, після його фізичної смерти можуть спіткати різні долі. В основному, їх три. Перша, коли вмирає письменник, і творчість його зникає в неспокійних водах таємничої ріки часу... Це найсу-воріша доля.

Друга, коли вмирає письменник, і творчість його стає здобутком доцента. Його вивчають літературознавці ( з наказу влади — Д. Ч.), але швидко забувають читачі. Це дещо краще, ніж безодня забуття, але також, як кажуть, не з медом.

І, нарешті, третя, щаслива доля: вмирає письменник, а творчість його не тільки вивчають літературознавці, ні — вона живе ще в пам'яті читачів, радує їх, воює з неправдою і злом життя, бореться за світле майбутнє.

СЕКРЕТИ ТВОРЧОСТИ ВИДАТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Багато людей уявляють, що праця письменника чи журналіста дуже легка, не вимагає великої напруга.