Златоплуг - Гребенюк Віктор

– Розорення руських міст. –
Вольга збирає рать. – Князь-перевертень. – Розгром німецьких військ

– Були собі два брати, два Лівики ,
Королівських та два племінники.
Кажуть якось ті два брати, два Лівики,
Королівських ті два племінники:
"Ах ти, дядечку наш, Чимбале-королю,
Чимбале, королю землі німецької!
Дай нам раті яких сорок тисяч мечів,
І сто тисяч нам дай зі скарбниць дукачів
Та своє нам прóщення-благослóвення:
Поїдемо ми на святую Русь,
До князя Вольги Усеславича на почесний пир,
Що на всенький мир" .

Одвічає їм Чимбал, король землі німецької:
"Ай же ж ви, два брати, два Лівики,
Королівські мої два племінники!
Не дам я вам раті сорок тисяч мечів,
Не дам і сто тисяч з скарбниць дукачів,
Не дам я своє прощення-благословення,
Щоби їхати вам на святую Русь,
До князя Вольги Усеславича на почесний пир,
Що на всенький мир.
Була в мене пора – була сила великая,
Не така, як ото зараз просите,
Та й то не смів їхати на святую Русь.
Бо скільки я на ту Русь раті посилав,
Зо святої Русі добра не видав,
А нещасний лише звідтіля виїжджав.
Краще дам я вам раті скільки хочте мечів,
Скільки хочте зі скринь золотих дукачів,
Та поїдьте собі у землю литовськую:
Та земля препишна, пребагатая,
Много злата у ній, много жемчугу,
Але мало тепер оборонців у ній".

Дав тим Лівикам дядечко Чимбал-король
Раті сорок тисяч латників-кольчужників,
Раті сорок тисяч мечників-булатників,
Раті сорок тисяч вершників-комонників,
Одпускав їх у землю литовськую.
У землі в тій литовській їм гаразд велось:
Городи́ вони вогнем спалили,
Села вони вогнем спалили,
Ниви вони вогнем спалили,
Добрих коней гнали табунами великими,
Добрих молодців – рядами закованими,
А дівчат й молодичок – натовпами.
Всі скарби, всю скарбницю литовськую
Насипали в теліги ординськії –
Красного золота, чистого срібла, круглого жемчугу.

Й виїжджали два брати, два Лівики
В чисте поле далеке-далекеє,
Полотнянії шатра розставили,
Взялись їсти-пить, веселитися
З тої вже великої радості.
Та й говорять до себе самі отакі слова:
"Ба не честь не хвала молодецькая
Нам не з'їздить-таки на святую Русь,
До князя Вольги Усеславича на почесний пир,
Що на всенький мир".

Тут два брати, два Лівики,
Два королівських племінники
Скоро сідлали борзих коней своїх,
Брали свою дружину хоробрую,
Стрільців-молодців удалих та смíливих,
Гайда звідти хутчій на святую Русь.
Не доїхали ж вони до Києва,
До князя Вольги Усеславовича –
Приїхали до первого до селища до Славського:
Вони селище Славське за вогнем пустили,
За вогнем пустили, людей погубили.
Приїхали до другого селища до Преславського:
Вони селище Преславське за вогнем пустили,
За вогнем пустили, людей погубили.
Приїхали вони до селища Усеславського:
Вони селище те Всеславське за вогнем пустили,
За вогнем пустили, людей погубили,
Княгиню з княжатами в полон узяли.

Й виїжджали два брати, два Лівики
В чисте поле далеке-далекеє,
Полотнянії шатра розставили,
Взялись їсти-пить, веселитися
З тої вже великої радості.

А в ту пору ж було, у те врем'ячко
Князь Вольга Усеславич не вдома був:
Утішався він в чистому полечку,
Спочивав князь Вольга в шатрі полотняному білому.
Прилетіла пташина з далеких просторів,
На шатро вона сіла й співає-говоре,
Співає-говоре, виговорює,
Яке то на світі сім горе є:
"Ай же ти, князю Вольго та Всеславичу!
Спиш ти, князю, не пробудишся,
Над собою лишенька не відаєш.
Приїхали два брати, два Лівики,
Королівських та двоє племінники,
Розорили твої кращі селища:
Та перше селище то Славськеє,
А друге селище то Преславськеє,
А третє селище то Всеславськеє.
З вогнем пустили, людей погубили,
Княгиню з княжатами в полон узяли.
Й виїжджали два брати, два Лівики
В чисте поле далеке-далекеє,
Полотнянії шатра розставили,
Взялись їсти-пить, веселитися
З тої вже великої радості".

Тут князь Вольга мерщій уставав,
Ножище-кинджалище з серцем хапав,
Кидав об дубовий стіл,
Крізь дубовий стіл – об цегельний діл,
Крізь цегельний діл – у вапно і міл.
Сам гучно мовив отакі слова:
"Ах ти, молодість моя молодецькая!
Був же я спритник замолоду
По темних лісах літати чорним вороном,
По широких степах рискати сірим вовком,
По крутих горах звиватися тонким горностаєм,
По синіх водах плавати сірою вутицею.
Чи ж у мене очі зістарились,
Чи ж моя душа поіржавіла,
Русії кучері посивіли-
Русії кучері посивіли,
Очі мої зістарились,
А душу іржа не взяла".

Кликнув князь сили дев'ять тисяч бійців,
Дев'ять тисяч бійців, та самих силачів,
Приходить до ріки Самородини ,
Мовить до них отакії слова:
"Гей же ви, дружинонько хоробрая!
А чиніть-но діло, що вам велене:
Ріжте пруття-жереби липові,
Кидайте на річку Самородину,
Всяк себе на жеребі начертуйте".
Учинили вої діло велене:
Різали пруття липові,
Кидали на річку на Самородину,
Всяк на своїм жеребі себе написував.
Котрому з них убитому бути,
Того жереб пішов на дно;
Хто має поранений бути,
Пруття проти бистрини пішли;
Котрому ж не вбитому й не раненому –
Жереби по воді пішли.

Уставав князь Вольга Всеславович,
Говорив такії слова:
"Котрі жереби каменем на дно,
Той убитий буде;
Котрого жереби проти бистрини пішли,
Той поранений буде;
Котрого ж по воді пішли,
Той буде жив і здоров.
Не треба мені воїнів дев'ять тисяч аж,
Доволі лише три тисячі".
Та ще Вольга ратникам наказував:
"Гей же ви, дружинонько хоробрая!
Як закрячу я у перший раз
На сирому дубі чорним вороном,
Ви сідлайте добрих коней хутчій;
Як закрячу я у другий раз
На сирому дубі чорним вороном,
Ви сідайте на добрих коней хутчій;
Як закрячу я в третій раз,
Ви будьте на місці домовленім,
В далині далекій во чистому полі".

Сам же князь сірим вовком перекинувся,
Побіг у чисте поле,
До шатер до полотняних,
Забіг до конюшень до стаєньок,
Добрим коням глотки повикушував,
По степу те м'ясо порозметував;
Забіг він скоренько в зброярню,
Мечі гострі погнув, пощербив,
По степу руків'я порозметував;
У тугих луків тятивочки покусав,
По степу тятивочки порозметував.

Перекинувся горностаєчком,
Прибігав скоренько в біле шатро.
Як забіг, звивний, у біле шатро,
Тут два брати, два Лівики
Узялись горностая погонювати
По білім шатру полотняному,
Соболиною шубою накидувати.
Вискакував горностай у тонкий рукав,
У тонкий рукав та в оконечко,
Із оконечка та у полечко.
Забіг, меткий, у шатро до княжої жони з чадами.
"Матінко, матінко, горностай забіг!" – загукали діти
Та й стали гонити.
"Малії ви, дітки, нерозумнії.
Се не горностай, се ваш отченько.
Швидко, знать, побіда нашої зброї,
Швидко і визвіл нам з сього брану".

Перекинувся горностай чорним вороном
Та й усівся ворон на дуб сирий,
Дуб сирий і розложистий.

Закрячив ворон у перший раз,
У перший раз та у добрий час.
Тут два брати, два Лівики,
Короля німецького племінники
Кажуть йому отакі слова:
"Ай же ти, вороне, вороне чорний,
Чорний вороне, втомлений,
Втомлений вороне, ослаблий,
Ану ж візьмемо тугії ми луки,
Ану ж накладем гартовані стріли,
Застрілимо тебе, чорного ворона,
Кров твою проллємо по сирому дубові,
Пір'я твоє розпустимо по чистому полечку".

Закрячив ворон у другий раз,
Тут два брати, два Лівики
Кажуть йому отакі слова:
"Ай же ти, вороне, вороне чорний,
Чорний вороне, втомлений,
Втомлений вороне, ослаблий,
Ану ж візьмемо тугії ми луки,
Ану ж накладем гартовані стріли,
Застрілимо тебе, чорного ворона,
Кров твою проллємо по сирому дубові,
Пір'я твоє розпустимо по чистому полечку".

Закрячив ворон у третій раз,
Тут-то два брати, два Лівики
Скочили скоро на ноги прямі,
Прибігали вони у зброярню хутчій,
Схопились вони за луки тугі:
У луків тугих тятивочки повідкушувано,
По степу широкому тятивочки розметано.
Схопились вони за гострі мечі:
Гострі мечі погнуто, пощерблено,
По степу широкому руків'я розметано.
Схопились вони за коней умить:
Коням добрим глотки повикушувано,
По степу широкому м'ясо розметано.

Тут два брати, два Лівики
Вибігли шпарко у чистеє поле.
Як наїхала силечка Вольгова,
Старшому братові очі вийняли,
Меншому братові ноги виломили,
Посадили меншого на старшого
Та й послали до їхнього дядечка
Чимбала-короля землі німецької.
Сам же князь їм іще й приговорював:
"Ти, безокий, неси безногого,
А ти йому дорогу показуй же!"

Як приходять у землю вони у німецькую,
Як побачив племінничків тих Чимбал-король:
"Ах ви, любі мої племінники, небожі!
Та ж казав я вам, молодцям, ще й приказував:
Не ходіте ви на святую Русь
Та й до князя Вольги Усеславовича.
Знає він мови воронóвії,
Знає мови усі він пташинії,
Він у вовка тобі перекинеться,
Він у соболя тобі перекинеться.
Була в мене сила колись превеликая,
Та раз по раз неславила Русь мене тая свята.
І ви тепер маєте безчестя велике,
Безчестя велике, на вічні віки".

***
На пиру всі притихли, примовкнули,
Всі примовкнули та і заслухались.
Аж встає з-за стола із-за крайнього
Старигань Берм'ята Васильович
І мовляє усім отакі слова:
"А чував я іще від старих людей,
Що вмираючи, той Чимбал-король
І синам так своїм же наказував –
Не ходити повіки на Русь на святу,
Щоб не сталося так, як племінникам.
А чував я іще від старих людей,
Що того Салтика та й Ставруловича
Вольга вдарив об діл, на крихти розбив,
Узяв собі царицю Азвяківну,
А його рать-дружина хоробрая
На тих красних дівоньках переженилася".

Як тут сонечко Володимир розпотішився
Та й зіскочив із місця князівського,
Та й по гридниці запоходжував,
Вуса чорнії все погладжує,
Русі кучері все потряхує
Та й глаголить усім отакі слова:
"Гей же ви, бояри мої й витязі,
Богатирі мої сильні й могучії!
Та й не ходять же, Богу дякувати,
Сини Чимбала на Русь на святу:
Либонь, батькову раду затямили.
Маю ж клопіт я інший тепер немалий:
Всі ж то ви в Києві поженені,
Всі дівоньки-бояреньки повидані,
Тільки я, Володимир, нежонатий живу,
Нежонатий живу, холостим себе зву.
Чи ж не знаєте, братці, красної дівоньки,
Красної дівоньки, мені, князю, до пароньки-
Щоби станом була рівненька,
Щоб на зріст, як і я, височенька,
Щоби очі були
Як ясні соколи,
Брови щоби були
Чорні соболі,
Тіло щоби снігу білого,
Красна красою
Та й умом – зі мною.
Було б з ким мені думоньку подумати,
Було б з ким мені слівцем перемовитись,
На пиру-беседоньці ким похвалитися,
Та й було б кому вам уклонитися,
Було би кому честь воздати
У князівських палатах".

Кожен же на учті на тій призадумався,
Кожен на беседі-пиру попримовкнув же,
Кожному та перва женитьба на споминку,
Женитьба князівськая дуже невдалая,
Згадка про неї зосталась журливая.

Билина четверта
Князь, Хотíнь і Чаяна

Прикрий випадок на бенкеті.