Знак чотирьох - Артур Конан Дойль
Третя ніч моєї варти була темна й похмура, без упину мжичило. Погана річ - стояти на варті вночі в таку негоду. Я знову й знову намагався заговорити зі своїми сикхами, але марно. О другій годині надійшов дозорець і трохи розважив мою нічну нудьгу. Побачивши, що з сикхами мені не розбалакатись, я дістав люльку, поклав на землю мушкет і тернув сірником. Тієї миті обидва сикхи кинулись на мене. Один схопив мій мушкет і заніс над моєю головою, а другий приклав мені до горла великий ніж і крізь зуби пробурмотів, що застромить його мені в пельку, коли я поворухнуся.
Спершу я подумав, що ці негідники в змові з повстанцями, і все це - початок штурму. Якби сипаї захопили ворота, фортеця здалася б і всі жінки й діти опинилися б у їхніх руках. Може, джентльмени, вам здається, що я хочу виставити себе напоказ, але присягаюся, що коли я подумав про це, то забув про ніж і розкрив рот, щоб закричати,- навіть якби то був мій останній крик. Той, що тримав мене, прочитав, мабуть, мої думки і прошепотів, побачивши мою рішучість: «Не галасуй. Фортеця в безпеці. На нашому боці нема повстанців». Голос його здавався щирим, до того ж я знав, що варто скрикнути - і мені буде кінець. Я прочитав це в темних очах того чоловіка. Отож я вирішив мовчати й подивитися, чого вони хочуть од мене.
«Послухай-но, саїбе,- мовив вищий і лютіший з них, на ім’я Абдулла Хан.- Або ти пристанеш до нас, або замовкнеш навіки. Справа ця надто вже важлива, щоб чекати. Або ти серцем і душею будеш із нами й заприсягнешся на християнському хресті, або твоє тіло цієї ночі викинуть у канаву, а ми підемо до наших братів-повстанців. Іншого вибору немає. Чого ти хочеш - життя чи смерті? Даємо тобі на роздуми три хвилини. Час минає, а нам треба все скінчити до того, як повернуться дозорці».
«Як я можу вирішити? - заперечив я.- Ви не сказали мені, чого хочете. Але якщо йдеться про безпеку фортеці, то вбивайте мене, і квит».
«Фортеці ніщо не загрожує,- прошепотів він.- Ми лише хочемо, щоб ти дістав те, заради чого твої земляки їдуть сюди. Ми хочемо, щоб ти розбагатів. Якщо ти будеш цієї ночі з нами, то ми присягаємось тобі лезом ножа і потрійною присягою сикхів - її не порушив ще жоден сикх,- що ми чесно поділимо з тобою здобич. Ти дістанеш чверть усіх скарбів. Що може бути справедливішим?»
«Що це за скарби? - спитав я.- Я так само, як і ви, не відмовився б розбагатіти, але скажіть мені, як це зробити?»
«Тоді заприсягнися,- мовив він,- прахом твого батька, честю твоєї матері, хрестом твоєї віри, що не обернеш супроти нас ні руки, ні слова - ні тепер, ні надалі!»
«Присягаюся,- відповів я,- якщо фортеці не загрожуватиме небезпека».
«Тоді ми з товаришем теж заприсягаємося, що чесно поділимо між собою скарби й ти дістанеш свою чверть».
«Але ж нас троє»,- сказав я.
«Ні. Дост Акбар теж повинен дістати своє. Поки ми на них чекатимемо, я все тобі розповім. Магомет Сінгх постоїть біля брами й дасть нам знати, коли вони надійдуть. Отож, саїбе, я розповім тобі все, бо ти ференгі, а їм можна вірити. Якби ти був брехливим індусом, то міг би присягатися собі своїми богами з нечестивих храмів скільки завгодно: все одно твоя кров пролилася б, а тіло опинилося б у стічній канаві. Але сикхи вірять англійцям, а англійці вірять сикхам. Отож слухай, що я скажу.
На півночі живе раджа - дуже багатий, хоча землі в нього мало. Багатство він успадкував від батька, а ще більше накопичив сам, бо більше любить збирати, аніж витрачати золото. Коли почалася ця веремія, він був другом і лева, й тигра - і сипаїв, і англійців. Аж ось до нього дійшла чутка, що білих усюди гонять і вбивають, тож він вирішив, що їм настав кінець. З обережності він зробив так, щоб уціліла хоча б половина його скарбів. Золото й срібло він сховав у льохах свого палацу, а найдорожчі камені та перли поклав у залізну скриньку й наказав своєму вірному слузі, перебраному купцем, пронести їх до фортеці в Аґрі, щоб вони зоставалися там аж до замирення. Отож якщо переможуть повстанці, він матиме золото й срібло, а якщо англійці, то буде врятовано камені. Розділивши отак свої скарби, він пристав до сипаїв, бо вони брали тоді верх. Отже, саїбе,- запам’ятай це,- його скарби мали дістатися тому, хто залишився б до кінця вірним присязі.
Цей гаданий купець, що мандрує під ім’ям Ахмета, зараз в Аґрі й хоче пробратися до фортеці. З ним подорожує мій молочний брат Дост Акбар, що знає його таємницю. Дост Акбар пообіцяв цієї ночі провести його до західної брами фортеці і обрав якраз нашу браму. Вони ось-ось надійдуть, і ми з Магометом Сінгхом зустрінемо їх. Місцина тут безлюдна, про купця Ахмета ніхто не знає. І ми потурбуємось, щоб ніхто більше й не знав, а потім поділимо між собою скарби раджі. Що ти на це скажеш, саїбе?»
У Вустерширі людське життя святе і недоторканне, але інша річ, коли довкола вогонь і кров і смерть чатує на тебе всюди. Мені було все одно, чи житиме, чи помре якийсь там купець Ахмет, але розмова про скарби зачепила моє серце; я почав думати, як добре було б повернутися додому з таким багатством, як вибалушить очі моя рідня, коли побачить свого ледацюгу з кишенями, повними золота. Отже, вам зрозуміло, що я вибрав. Однак Абдулла Хан вирішив, що я й досі вагаюся.
«Послухай-но, саїбе,- умовляв він мене,- якщо той чоловік потрапить до коменданта, його все одно повісять чи розстріляють, а скарби віддадуть до державної скарбниці, і ніхто ані рупії за це не дістане. Якщо
