Ревізор - Микола Гоголь

Х л е с т а к о в (схоплюючи за руку дочку). Анно Андріївно, не перешкоджайте нашому щастю, благословіть незрадливе кохання!

А н н а А н д р і ї в н а (вражена). То ви в неї?..

Х л е с т а к о в. Вирішіть: життя чи смерть?

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от бачиш, дурна, ну от бачиш: через тебе, отаке дрантя, гість зволив стояти на колінах, а ти раптом вбігла, як божевільна. Ну, от, справді, слід, щоб я навмисне відмовила: ти недостойна такого щастя.

М а р і я А н т о н і в н а. Не буду, мамуню; справді, більше не буду!

Ява XV

Ті самі і городничий хапаючись.

Г о р о д н и ч и й. Ваше превосходительство! не занапастіть! не занапастіть!

Х л е с т а к о в. Що вам?

Г о р о д н и ч и й. Там купці скаржились вашому превосходительству. Честю запевняю, і наполовину нема того, що вони кажуть. Вони самі обманюють і обмірюють народ. Унтер-офіцерша набрехала вам, нібито я її висік; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе висікла.

Х л е с т а к о в. Хай пропаде унтер-офіцерша — мені не до неї.

Г о р о д н и ч и й. Не вірте, не вірте. Це такі брехуни... Їм ось така дитина не повірить. Вони вже на все місто відомі, як брехуни. А щодо шахрайства насмілюсь доповісти: це такі шахраї, яких і на світі не було.

А н н а А н д р і ї в н а. Чи знаєш ти, якою честю вшановує нас Іван Олександрович? Він просить руки нашої дочки.

Г о р о д н и ч и й. Куди! куди!.. Збожеволіла, матінко! Не гнівайтесь, ваше превосходительство: вона трохи придуркувата, така ж була й мати її.

Х л е с т а к о в. Так, я, справді, прошу руки. Я закоханий.

Г о р о д н и ч и й. Не можу вірити, ваше превосходительство!

А н н а А н д р і ї в н а. Та коли кажуть тобі!

Х л е с т а к о в. Я не жартома вам кажу... Я можу з кохання позбутись розуму.

Г о р о д н и ч и й. Не смію вірити, недостойний такої честі.

Х л е с т а к о в. Та, коли ви не погодитесь віддати руку Марії Антонівни, то я чорт знає, що ладен...

Г о р о д н и ч и й. Не можу вірити: зволите жартувати, ваше превосходительство!

А н н а А н д р і ї в н а. Ох, який бовдур, справді! Ну, коли тобі кажуть?

Г о р о д н и ч и й. Не можу вірити.

Х л е с т а к о в. Віддайте, віддайте! Я одчайдушна людина, я зважусь на все, коли застрелюсь, вас до суду віддадуть.

Г о р о д н и ч и й. Ох, боже мій. Я, їй-богу, не винен н! душею, ні тілом! Не звольте гніватися! 3 вашої ласки, чиніть так, як вашій милості завгодно! У мене, справді, в голові тепер... я й сам не знаю, що діється. Таким дурнем тепер зробився, яким ще ніколи не бував.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, благословляй!

Х л е с т а к о в підходить з Марією Антонівною.

Г о р о д н и ч и й. Хай благословить вас бог! а я не винен! (Хлестаков цілується з Марією Антонівною. Городничий дивиться на них). Що за чорт! насправді! (Протирає очі). Цілуються! Ох, батечку, цілуються! Справжній жених! (Скрикує, підстрибуючи з радості). Ой, Антоне, ой, Антоне, ой, городничий! Он воно, як діло пішло!

Ява XVI

Ті самі й Осип.

О с и п. Коні готові.

Х л е с т а к о в. А, добре... я зараз.

Г о р о д н и ч и й. Як? Зволите їхати?

Х л е с т а к о в. Так, їду.

Г о р о д н и ч и й. А коли ж, тобто... Ви зволили самі натякнути щодо, здається, шлюбу?

Х л е с т а к о в. А це... На одну хвилину тільки, на один день до дядька — багатий старий; а