Ревізор - Микола Гоголь

Г о р о д н и ч и й. Дуже прошу сідати, панове! Гей, Мишко! принеси сюди більше стільців! (Гості сідають).

Ява VII

Ті самі, дільничний пристав і квартальний.

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Маю честь привітати вас, ваше високоблагородіє, і побажати благоденства на многая літа!

Г о р о д н и ч и й. Спасибі, спасибі! Прошу сідати, панове! (Гості сідають).

А м о с Ф е д о р о в и ч. Але скажіть, будь ласка, Антоне Антоновичу, яким чином усе це почалось, поступінний хід усієї справи.

Г о р о д н и ч и й. Хід справи надзвичайний: зволив сам особисто освідчитись.

А н н а А н д р і ї в н а. Дуже шанобливим і якнайделікатнішим способом. Все надзвичайно гарно говорив. Каже: "Я, Анно Андріївно, з самої тільки пошани до ваших гідностей". І така прекрасна, вихована людина, найблагородніших звичаїв! — "Мені, чи вірите, Анно Андріївно, мені життя — копійка; я тільки тому, що шаную ваші незвичайні гідності".

М а р і я А н т о н і в н а. Ой, мамуню! та це він мені казав.

А н н а А н д р і ї в н а. Облиш, ти нічого не знаєш, і не в своє діло не втручайся.— "Я, Анно Андріївно, дивуюсь". Такими хвальними розсипався словами... І коли я хотіла сказати: "Ми ніяк не сміємо сподіватись такої честі", він раптом упав на коліна і таким найблагороднішим чином: "Анно Андріївно! не зробіть мене найнещаснішим! погодьтесь відповідати на мої почуття, або я смертю скінчу життя своє".

М а р і я А н т о н і в н а. Але ж, мамуню, він про мене це говорив.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, звісно... і про тебе було, я нічого цього не заперечую.

Г о р о д н и ч и й. І так аж налякав: казав, що застрелиться. "Застрелюсь, застрелюсь!" каже.

Б а г а т о х т о з г о с т е й. Скажіть, будь ласка!

А м о с Ф е д о р о в и ч. Отака штука!

Л у к а Л у к и ч. От справді, доля вже до цього вела.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Не доля, батечку, доля — індичка: заслуги привели до того. (Набік). Отакій свині лізе завжди в рот щастя!

А м о с Ф е д о р о в и ч. Я, хай так, Антоне Антоновичу, продам вам того песика, якого торгували.

Г о р о д н и ч и й. Ні, мені тепер не до песиків.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Ну, не хочете, на іншому собаці зійдемось.

Д р у ж и н а К о р о б к і н а. Ах, як, Анно Андріївно, я рада вашому щастю! ви не можете собі уявити.

К о р о б к і н. Де ж тепер, дозвольте дізнатися, перебуває іменитий гість? Я чув, що він поїхав чогось.

Г о р о д н и ч и й. Так, він поїхав на один день у вельми важливій справі.

А н н а А н д р і ї в н а. До свого дядька, щоб попросити благословення.

Г о р о д н и ч и й. Попросити благословення; але завтра ж... (Чхає, привітання зливаються в суцільний шум). Вельми дякую! Але завтра ж і назад... (Чхає; привітальний шум; чутніше за інші голоси):

Д і л ь н и ч н о г о п р и с т а в а. На здоров'я, ваше високоблагородіє!

Б о б ч и н с ь к о г о. Сто років і міх червінців!

Д о б ч и н с ь к о г о. Продовж, боже, на сорок-сороків!

А р т е м і я Ф и л и п о в и ч а. Щоб ти пропав!

Ж і н к а К о р о б к і н а. Щоб тебе чорт узяв!

Г о р о д н и ч и й. Найщиріше дякую! І вам того ж бажаю.

А н н а А н д р і ї в н а. Ми тепер у Петербурзі маємо намір жити. А тут, скажу вам, таке повітря... сільське вже занадто!.. признаюсь, велика неприємність... От і чоловік мій... він там дістане генеральський чин.

Г