Ревізор - Микола Гоголь

О с и п. Я, пане, пошлю його челядником тутешнім, а сам краще буду вкладатись, щоб не марнувати часу.

Х л е с т а к о в (пише). Гаразд, принеси тільки свічку.

О с и п (виходить і говорить за сценою). Гей, послухай, брат! Віднесеш листа на пошту, і скажи поштмейстерові, щоб він прийняв без грошей, та скажи, щоб зараз привели до пана найкращу трійку, кур'єрську; а прогону, скажи, пан не платить: прогон, мовляв, скажи, казенний34. Та щоб усе хутчій, а то, мовляв, пан сердиться. Зажди, ще лист не готовий.

Х л е с т а к о в (пише далі). Цікаво знати: де він тепер живе — на Поштамтській, чи Гороховій? Він бо теж любить часто переїжджати з квартири й не доплачувати. Напишу навдалу на Поштамтську. (Згортає і надписує).

О с и п приносить свічку. Хлестаков запечатує. В цей час чути голос Держиморди: Куди лізеш, борода? Кажуть тобі, нікого не велено пускати.

Х л е с т а к о в (дає Осипові листа). На, віднеси.

Г о л о с и к у п ц і в. Допустіть, батечку. Ви не можете не допустити: ми з ділом прийшли.

Г о л о с Д е р ж и м о р д и. Геть, геть! Не приймає, спить. (Гомін збільшується).

Х л е с т а к о в. Що там таке, Осипе? Подивись, що за гомін.

О с и п (дивлячись у вікно). Купці якісь хочуть увійти, та не пускає квартальний. Махають паперами: певно, вас хочуть бачити.

Х л е с т а к о в (підходячи до вікна). А чого вам, любі мої?

Г о л о с и к у п ц і в. До твоєї милості вдаємося. Звеліть, пане, просьбу прийняти.

Х л е с т а к о в. Впустіть їх, впустіть! хай ідуть. Осипе, скажи їм хай ідуть. (Осип виходить).

Х л е с т а к о в (бере з вікна просьби, розгортає одну з них і читає): "його високоблагородному світлості панові фінансову від купця Абдуліна..." Чорт знає, що: і чину такого нема!

Ява Х

Хлестаков і купці з кошиком вина і цукровими головами.

Х л е с т а к о в. А чого вам, любі мої?

К у п ц і. Чолом б'ємо вашій милості.

Х л е с т а к о в. А чого вам треба?

К у п ц і. Не погуби, пане! Кривди зазнаємо зовсім задарма.

Х л е с т а к о в. Від кого?

О д и н з к у п ц і в. Та все від городничого тутешнього. Такого городничого ніколи ще, пане, не було. Такі кривди чинить, що списати не можна. Постоєм зовсім замучив, хоч у зашморг лізь. Не по вчинках чинить. Схопить за бороду, каже: "Ах. ти, татарин!" Їй-богу! Якби, тобто, чим-небудь не пошанували його, а то ми вже порядку завжди додержуємо: що слід на сукні подружниці його й дочці — ми проти цього не стоїмо. Ні, бач ти, йому всього цього мало — їй-богу! Прийде до крамниці і, що не запопаде, все бере. Сукна побачить штуку, каже: "Е, любий, це добре суконце, віднеси-но його до мене". Ну, і несеш, а в штуці ото буде трохи що аршин не п'ятдесят.

Х л е с т а к о в. Невже? Ах, який же він шахрай!

К у п ц і. Їй-богу, такого ніхто не пам'ятає городничого. Так усе й приховуєш у крамниці, коли його забачиш. Тобто, не те вже кажучи, щоб яку делікатність, всяке казна-що бере: чорнослив такий, що років уже по сім лежить у бочці, що в мене крамар не їстиме, а він цілу пригорщу туди запустить. Іменини його бувають на Антона, і вже, здається, всього нанесеш, нічого не потребує, ні, йому ще давай: каже, і на Онуфрія його іменини. Що робити? і на Онуфрія несеш.

Х л е с т а к о в. Та це просто розбійник!

К у п ц і. Їй-богу! А спробуй перечити, наведе до тебе в дім цілий поліс на постій. А коли що, велить замкнути двері. "Я тобі", каже, "не буду", каже, "завдавати тілесної кари, або на тортури брати — це", каже, "заборонено законом, а ось ти в мене, любий мій, з'їж оселедця!"

Х л е с т а к о в. Ах, який шахрай! Та за це, просто, на Сибір.

К у п ц і. Та вже куди милость твоя не запроторить його — все буде добре, тільки, тобто, від нас щоб далі. Не погребуй, батьку наш, хлібом і сіллю: кланяємось тобі цукорцем та кошичком вина.

Х л е с т а