У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро
А вже цвяхами колеться стерня і крутить хуга біле перевесло. Погасла люстра золота бджола. Пливе над світом осінь, як медуза. Од холоду в ногах посиніли дуби. Безсмертних строф потужні криголами перепливають Вічність, як Дніпро.
Ліні Костенко часом закидають вживання русизмів. Але, в цій збірці, як і в Марусі Чурай, їх майже немає. Як рідкі винятки, трапилися такі русизми: общедоступний, замість — загальнодоступний; тулуп, замість кожух; невредим, замість —неушкоджений; пресмикайся, замість — плазуй, підлабузнюйся; возок, замість — візок.
Але натомість є в поетеси й новотвори й відповідні архаїзми, що прикрашують її творчість.
Ліна Костенко, певно, писала ці вірші протягом попередніх років, коли її не друкували. Вона вперто, наполегливо працює над словом, над глибиною змісту, вважаючи, що лише криголами строф можуть жити вічно й рятувати націю від забуття, як твори геніяльного Шекспіра:
... Кромішня Вічність, страшно граєш ти. Лежать віки, як потонулі дзвони. Безсмертями сміються з темноти Коперніки, Бетховени й Платони.
І хай розтане профіль восковий, минуле все — і Цезарі, і Брути, Шекспіру що? Він Гамлетом живий. І це єдина відповідь нам: бути!
Чи людство їздить в космос, чи волами, чи має в пальцях гусяче перо, — безсмертних строф потужні криголами перепливають Вічність, як Дніпро.
З цього всього бачимо, що поява нової збірки поезій Ліни Костенко Неповторність, та роману Маруся Чурай — це новий здобуток як для авторки, так і для нашої літератури. Чи самий факт появи останніх двох видань цієї авторки явище тимчасове, чи продиктоване обставинами часу, чи навіть перемогою мудрішої частини опікунів літератури — скаже майбутнє. А покищо треба вітати і авторку, й видавництва Молодь та Радянський письменник з чудовим успіхом на крутому шляху нашої літератури.
ТВОРЧІСТЬ ВИДАТНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ
(Три томи Вибраного проф. д-ра Ю. Бойка)
Серед творців нашої науки, членів УВАН та НТШ, проф. д-р Юрій Бойко належить до найавторитетніших і найпрацьо-витіших науковців. Хоч його ерудиція в питаннях мови й літератури, його редакторські й наукові осяги були відомі ще на рідних землях, але досі вони були (коли мова про друко^ вані праці) розкидані по різних періодичних виданнях, а сьогодні перед нами три солідні томи його літературознавчих праць, розвідок, досліджень, що вийшли в Мюнхені під на* вою Вибране.
Перший том побачив світ ще в 1971-му році, другий — у 1974-му, а третій — щойно вийшов з друку. Це доробок, яким може гордитись не тільки сам автор, а й уся наша спільнота, бо це велика частина історії нашої літератури, яка й досі не видана в такому об'єктивному освітленні без засмічення соціологізмом та іншими тенденціями.
Та не зважаючи на такий видатний вклад проф. Юрія Бойка в нашу культуру, відомостей про його життя як і аналізи його творчости не бачимо багато в нашій пресі. А така праця заслуговує на ширше висвітлення, популяризацію й належну оцінку. Тож робимо хоч побіжний огляд життя і творчости нашого визначного науковця.
Народився Юрій Бойко в 1909-му році в портовому промисловому місті Миколаєві на півдні України. Мати походила з козацького роду, батько — з селян. Батько знав безліч пісень, колядок, і в їхній хаті часто лунали навіть арії з українських опер у виконанні подружжя. Батькова книгозбірня була досить багата, а історичні оповідання Кащенка, Шевченків Кобзар, П. Куліша Чорна рада вже з молодечих років формували українську свідомість майбутнього вченого.
У 1925 — 27 рр. молодий студент Юрій вже організовує в будинку профспілки вчителів гурток Гарт юнаків з різними секціями, готує вистави п'єс, видає стінгазету. Великою сенсацією для молодих сердець був приїзд до них поета Володимира Сосюри та прозаїка Гордія Коцюби.
Очолюючи історичну секцію, Ю. Бойко організовує театральну інсценізацію — Суд над гетьманом Іваном Мазепою, а, КРІМ того, окремо —над Богданом Хмельницьким; на суді обох українських гетьманів було виправдано як передові історичні постаті. Порадниками тоді були історичні джерела та кращі професори Інституту Народньої Освіти. Цей суд викликав гнів і тривогу в комсомольських верхах, і гурток, зрештою, був заборонений.
У 1927-му році Юрій Бойко вступає до Миколаївського Інституту Народньої Освіти і протягом року складає там іспити екстерном за 2 роки. V той час книгозбірні не були ще так перечищені політично-партійними цензорами, як пізніше, і наш студент перечитує комплекти Киевской старини, літописи Граб'янки, Величка, Самовидця, діяріюш Ханенка, Історію України Грушевського та видання з історії української мови. Все це поглиблювало і збагачувало його світогляд, знання.
У 1928-му році душу допитливого студента сколихнула літературна дискусія між Хвильовим та його противниками, хоч ідейно він не ототожнював себе з Хвильовим. Погромні статті проти Вальдіинепів Хвильового, зокрема стаття тодішнього культпропа ЦК партії Андрія Хвилі Від ухилу в прірву, підсилили наступ великодержавних російських шовіністів проти українського патріотизму. Москва одночасно усунула гасло: вогонь проти великодержавного шовінізму, як головної небезпеки, і спрямувала стріли проти українського націоналізму. Тим то недавня патріотична праця Юрія Бойка в Гарті юнаків почала шкодити в його життьовій кар'єрі.
Прочитавши брошуру драматурга Я. Мамонтова На театральних роздоріжжях, молодий ентузіяст захоплюється історією театру. Приїхавши до Києва, знайомиться з професором-театрознавцем П. Руліним і, за його порадою, спершу береться за продовження освіти. Він їде до Одеси і там стає студентом 2-го курсу Одеського університету. Професори А. Музична та академік М. Слабченко відразу захоплюють його увагу.
Взявши за тему Історію "Молодого театру", майбутній вчений вирушає до Харкова, працює над матеріялами, зустрічається з Лесем Курбасом, Я. Мамонтовим, з редактором ж. Нове мистецтво В. Хмурим. Все це справляє на нього велике враження. Там же друкує свою першу статтю.
Тим часом почалися арешти, заарештували сина проф. М. Слабченка, а потім і самого Ю. Бойка, перевізши його до Миколаєва. Після 6-х місяців брутальних знущань на допитах, страшного животіння в переповнених камерах в'язниці, нарешті, випущений, він повертається до Одеси. В цей час з'являється друком його перша, справді наукова праця про Молодий театр в журналі Життя і революція, що підсилило становище автора, який далі відвідує університет без формального дозволу, складає всі іспити і, з величезними труднощами діставши диплом, переїздить до Маріюполя, далі до Харкова. Тоді вже йшов розгорнутий наступ Москви на українську культуру. Попрацювавши тут недовго на посаді викладача української мови та літератури, переїжджає до Херсону, де викладає ті ж предмети в одному навчальному комбінаті.
У Херсоні Ю. Бойко працює над темою про творчість М. Коцюбинського. Шукаючи порад і матеріялу, знайомиться з відомим українським клясиком Миколою Чернявським. Довідавшись про конкурс на аспірантуру в Інституті Т. Шевченка при Академії Наук в Харкові, Ю. Бойко їде до столиці.
По розгромі кадрів шевченкознавців ЦК партії вирішив знову підсилити цю ділянку новими кадрами фахівців. Це потрібно було в зв'язку з відзначенням у наступному, 1934 році, 120-х роковин з дня народження ї. Шевченка. Готувалось також відкриття пам'ятника Кобзареві в Харкові, видання 10-титомника його творів та низки праць і фільму про поета.
Праця Інституту проходила в умовах постійних небезпек: вічно когось арештовували, когось цькували, звільняли з праці, проте Ю. Бойко знайшов на тій праці багато корисного для себе. Тут було багато джерельної літератури, оригінали творів Шевченка, до яких наш науковець ставився як до святощів, редагування різних збірників, писання передмов. Тут же він написав свою працю Як працював М. Коцюбинський над першою частиною твору "Фата моргана". Уривок з цієї ж праці тоді ж надрукував у Літературній газеті, а повністю помістив у 1937-му році в харківському Літературному журналі.
У Києві Ю. Бойко знайомиться з П. Филиповичем та М. Зеровим. Але незабаром нашого молодого науковця роблять ворогом народу й позбавляють праці. Шукаючи виходу з ситуації, Ю. Бойко друкує свою статтю про Т. Шевченка в московському журналі Литературная учеба, який був під опікою Максима Горького. Це нібито реабілітувало нашого науковця: йому знову відкрилися можливості друкуватися в українських журналах. У 1941-му році акад. О. Білецький пише прихильну рецензію на кандидатську дисертацію Ю. Бойка про І. Франка, після чого його допускають до захисту дисертації на звання кандидата наук.
З приходом німців проф. Ю. Бойко попервах працює при відновленні Харківського університету, куди його зараховано в доценти. Також бере участь в редакції місцевої газети Нова Україна як редактор відділу літератури, науки й мистецтва.
У 1943-44 рр. опиняється в Західній Україні і в співпраці з поетом Ольжичем випускає книжку Шлях нації. На еміграції бере активну участь в культурній праці, очолює Всеукраїнський комітет відзначення 300-літньої боротьби України проти Москви (1954), співпрацює в газетах Українське слово, Свобода, Українські вісті, Наш клич, Новий шлях, Америка, Шлях перемоги, в журналах Орлик, Овид, Визвольний шлях, Самостійна Україна, Київ та багатьох інших.
У 1945-му році Ю. Бойко перший відновив на еміграції вивчення підрадянської проблематики. Одночасно занурюється в літературознавчу працю. З 1949-го року він уже проф. УВУ, потім стає деканом і кілька разів продеканом його філософського факультету. У 1965-66 рр. — ректор УВУ. Протягом 15 років проф. Юрій Бойко ніс тягар долі й недолі УВУ.
Його науковий вклад в історію української літератури є значний. Раз-у-раз він друкує нові праці, розвідки, виголошує наукові доповіді. Тож не даром саме він став професором у Людвіґ Максіміліанс університеті в Мюнхені, що є одним з найстаріших і найбільших університетів Німеччини. Працюючи там з 1962-го року, він став постійним професором славістики, здобувши диплом німецького професора. Варто згадати й те, що він донедавна мав кількох чужинців-докторан-тів з історії української літератури.
Та ось, як підсумок його невтомної наукової праці, починаючи з 1971-го року виходять його три томи літературознавчих праць.
