Ревізор - Микола Гоголь

(Поштмейстер уклоняється і виходить).

Х л е с т а к о в (розкурюючи сигарку). Поштмейстер, мені здається, теж дуже хороша людина; принаймні послужливий. Я люблю таких людей.

Ява V

Хлестаков і Лука Лукич, якого майже виштовхують з дверей. Позад нього чути майже вголос: "Чого боїшся?"

Л у к а Л у к и ч (виструнчуючись не без трепету і придержуючи шпагу). Маю честь рекомендуватися: доглядач шкіл, титулярний совітник Хлопов.

Х л е с т а к о в. А, ласкаво прошу! Сідайте, сідайте! Чи не хочете сигарки? (Подає йому сигарку).

Л у к а Л у к и ч (про себе, в нерішучості). От тобі й на! Цього вже ніяк не гадав. Брати чи не брати?

Х л е с т а к о в. Візьміть, візьміть; це пристойна сигарка! Звісно, не те, що в Петербурзі. Там, батечку, я курив сигарочки по двадцять п'ять карбованців сотенька — просто ручки собі потім поцілуєш, як викуриш. Ось вогонь, закуріть. (Подає йому свічку).

Л у к а Л у к и ч (пробує закурити і весь тремтить).

Х л е с т а к о в. Та не з того кінця!

Л у к а Л у к и ч (з переляку впустив сигару, плюнув і, махнувши рукою, про себе). Чорт забери, все! занапастила проклята лякливість.

Х л е с т а к о в. Ви, як бачу, не охочі до сигарок. А я, скажу вам, це моя схильність. От іще щодо жіночої статі, ніяк не можу бути байдужим. Як ви? Які вам більше подобаються — брюнетки чи блондинки?

Л у к а Л у к и ч. (Цілком не розуміючи, що сказати).

Х л е с т а к о в. Ні, скажіть одверто: брюнетки чи блондинки?

Л у к а Л у к и ч. Не смію знати.

Х л е с т а к о в. Ні, ні, не одговорюйтесь! Мені хочеться знати неодмінно ваш смак.

Л у к а Л у к и ч. Насмілюсь доповісти... (Набік). Ну, і сам не знаю, що кажу!

Х л е с т а к о в. А! а! не хочете сказати. Певно, вже яка-небудь брюнетка зачепила вас маленьким гачком. Признайтесь, зачепила?

Л у к а Л у к и ч мовчить.

Х л е с т а к о в. А! а! почервоніли! Бачите! бачите! Чого ж ви не говорите?

Л у к а Л у к и ч. Оторопів, ваше бла... преос... сіят... (Набік). Продав, проклятий язик, продав!

Х л е с т а к о в. Оторопіли? А в моїх очах, справді, є щось таке, що примушує торопіти. Принаймні я знаю, що жодна жінка не може їх витримати, чи не так?

Л у к а Л у к и ч. А так.

Х л е с т а к о в. От зо мною предивний випадок: у дорозі зовсім витратився. Чи не можете ви мені дати триста карбованців позичково?

Л у к а Л у к и ч (хапаючись за кишені, сам до себе). От тобі штука, якщо нема! Є! Є! (Виймає і подає, тремтячи, асигнації).

Х л е с т а к о в. Щиро дякую.

Л у к а Л у к и ч (виструнчуючись і притримуючи шпагу). Не смію довше непокоїти присутністю...

Х л е с т а к о в. Прощайте.

Лука Лукич (летить геть майже бігом і каже набік). Ну, хвалити бога! а може, не загляне в класи!

Ява VI

Хлестаков і Артемій Филипович, виструнчившись і придержуючи шпагу.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Маю честь рекомендуватися: попечитель богоугодних закладів, надворний совітник Земляника.

Х л е с т а к о в. Здрастуйте, прошу ласкаво сідати.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Мав честь супроводжувати вас і вітати особисто у довірених мойому доглядові богоугодних закладах.

Х л е с т а к о в. А, так! пам'ятаю. Ви дуже добре почастували сніданком.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Радий старатись на службу вітчизні.

Х л е с т а к о в. Я,— признаюсь, це моя пристрасть,— люблю хорошу кухню. Скажіть, будь ласка, мені здається, начебто вчора ви були трохи нижчі на зріст, чи не правда?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Дуже можливо. (Помовчавши). Можу сказати, що не шкодую нічого і ревно