Плянета Ді-Пі - Самчук Улас

Такий незбагнутий епізод історії Европи, що про нього навіть страшно думати.

Сьогодні також ми гостили у нас наших друзів Олекси і Надії Веретенченків. Розуміється, що говорилося переважно про поезію.

6 серпня. Учора ми дістали повідомлення з Америки, що для нас через міжнародний допомоговий комітет, вислані афідевіти і також гроші на переїзд до ЗСА. Повідомляє нас про це наш незнаний друг професор Гайдак з Міннесоти, а нашим "спонзором" добродієм-поручителем є також незнаний наш друг фармер з Міннесоти Антін Кирилюк, до якого ми, приїхавши туди, можемо заїхати, як додому. Яка чудова вість! Невже вона справдиться на ділі? Будемо бачити.

Під враженням цієї вістки, ми з Танею пішли на Дунай (ми були в таборі), після обідали у Бжеських з Кремянця, а вечеряли у Варварових з Рівного. Оце повернулися на село, скоро перша година ночі, на станції в Ульмі стояв величезний військовий потяг.

8 серпня. Нічого нового, написав лишень передмову до збірника про Аркадія Любченка. Їду до Ульму. Учора весь день провели з Танею вдома у Льонзе.

9 серпня. Понеділок. Знов Ульм… Минулої суботи тут також, ходили з Костюками на Дунай. Дістав і читав журнальчик – орган новоутвореної Української революційно-демократичної партії переважно наших "східняків" під проводом мого друга Багряного, "Наша боротьба". Читав і сердився. Дуже пахне сімнадцять-вісімнадцятим роками часів Винниченка. "Сили прогресу", "революція чи реставрація", "революційно-робітничий рух", "інтернаціональний капіталізм". Тріскотня непотрібних фраз в непотрібному місці, з непотрібною метою. Мушу написати відповідь.

14 серпня. Оце вернулися вчора з Ульму й відпочиваємо. Святкували там день народження мого хрещеника Тодя, були Шерех, Веретенченки, Нитченки, Багряні, Степаненки, за вийнятком Шереха, всі з дружинами. Гарно гостилися, гарно минав час, я багато дискутував з Багряним з приводу їх "Наша боротьба". Єдине в цьому приємне, що Багряний не сердиться, дарма що я не жалував аргументів, щоб ту їх "боротьбу" по можливості краще розчистити й спацифікувати.

А тепер ось весь день удома в Льонзе, писав статтю у відповідь "Нашій боротьбі" – "Невільники фрази". З моттом Шевченка "Несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слів, велику силу".

"Читаємо страшні слова: "сили прогресу", "революція чи реставрація", "революційно-робітничий рух", "інтернаціональний капіталізм". У одній маленькій статті Р. Б. 1946, терпеливий і невибагливий читач знайде стільки страшних фраз, повних революційної тріскотні, що заплющивши очі, можна дуже плястично уявити собі 1917 рік зо всіма його пренаївними соціялістичними аксесуарами.

Було б усе гаразд. Нема потреби людям, що милуються антикварними об’єктами, перешкоджати жити і тішитись життям за їх вподобою, однак, що маємо робити, коли ті вилинялі, вивітрені слова і гасла, які в дійсності так трагічно заважили на терезах долі нашого нещасного народу, бо, не дивлячись на цілу вбогість їх морального змісту, принесли з собою і колективізм, і знищення традицій, і 1933 рік, і безконечні черги за всім, що потребує людина, і нарешті макабричну ненависть між людьми, наслідком якої і є ця наша мільйонна еміграція, не дивлячись на це все, ті дивні слова, переховавшись у певних мозках, вилазять і тут між нами в таборах на вигнанню і то не для чого іншого, як з наміром ще більше затроювати і так густо затроєну атмосферу наших взаємин…"

– так та стаття починалася, а знов так ось кінчалася:

"І взагалі, ви напевно, коли будете мати шматок здорового глузду, забудете всі ті дикі слова, якими легковажно засмічуєте нашу жалюгідну дійсність. Бо стосується це не тільки вас "революційних", а також інших "контрреволюційних" і навіть таких, що захочуть ломати з вами списи за "реакцію", доказуючи, що не ви, а вони мають рацію. Ще гірше, коли ті люди, озброївшись куснями каблів, захочуть доказувати на ваших плечах свої "переконання…" Тоді вже буде ефект повний, бо "визвольна боротьба", переходить з ваших блискучих теорій до блискучої практики, але, на жаль, в рямцях вашого табору.

Думаю, що вам з такими "братніми тенденціями" не буде легко стати в одну лаву проти справжнього вашого ворога, яким є в цей момент ані американський капіталізм, ані режим Франка, а ви самі добре знаєте хто.

"Великих слів – велика сила і більш нічого". Знаємо і без зайвих слів, що ми тут і хто ми тут, вчора і завтра і яке наше "ідеологічне" кредо. Всі ми однаково вигнані, однаково поневолені. Ніяких тут "капіталістів" (чого дуже шкодуємо), а, на превеликий жаль, самі пролетарі, що мають хіба торбу і те, що в торбі. І без зайвих слів, всі ми розуміємо, що нам потрібно тільки і тільки справжньої, великої, всеобіймаючоі солідарности, однаково в теорії, так і практиці. Все ми творимо тільки тоді якусь силу, коли вона буде зосереджена в чомусь одному проти чогось одного. Але коли, задля якихось там безглуздих теорій, ми завалимо себе партіями, то це буде солідарність лебедя, щупака і рака, що взялись були витягати воза з болота.

Можете, коли вам це спричиняє особливу органічну радість і життьову конечність, займатися вдома такими мудрощами. Можете ділитись на схід, на захід, можете навіть при нагоді відгризати за це собі носи (без носа людина може бути все ще потрібною), але будьте готові дружньо і однодушно, з одною думкою і одним серцем, стати до спільної лави там, куди вас покличе батьківщина.

Все ж решта – фраза. Все решта – зайвий баляст".

Це було моє переконання, але воно не збігалося з переконанням моїх друзів з обох воюючих таборів – багрянівців-бандерівців. Моя логіка на них не діяла. Для них більше промовляв шматок кабля (казали, що такою зброєю воювали бандерівці проти Дацька), ніж моя філософія. Розбити комусь носа (казали, що так постраждав котрийсь з бандерівців), вважалося більшим національним подвигом, ніж національна солідарність… Приказка "лихо з розуму" з’явилася не безпідставно, особливо, коли ці поняття переплутано.

Не переконаний, що мою статтю "Українські вісті" помістять.

Крім "Невільників фрази", почав писати, чи краще переробляти написане, "Сонце з заходу" – роман на тему боротьби в Закарпаттю. А як же з "Ост"-ом? Іноді треба міняти теми… На певний час. Для вісвіження думки.

Були з Танею в лісі, читав новопоявлену німецьку газету "Neue Zeitung". Починає поволі оживати нова німецька преса з дуже непевним виявом настроїв. Стільки років маршерувалося під певну команду і враз "вільний крок". Нечуване. Можна стратити крок взагалі.

Тікає швидко, безповоротно, порожній, зайвий час. Нічого нового, нічого цікавого…

Корнталь біля Штуттґарту

Но зла Юнона, cyчa дочка,

Розкудкудакалась, як квочка…

І. Котляревський

19 серпня. Бух, тарах і враз нове… Минуло ось п’ять днів і за цей час безліч іншого. Ціла подія. Довго це збиралося і враз є. Наш Старий Ульм розбито на дев’ять груп і розсипано по селах біля Штуттґарту по приватних квартирах. Ми залишили Ульм в суботу 17 липня, о годині першій, тягаровими автами УНРРИ. Слізне прощання з Льонзе, з Куницями, пакування, вантаження… Того ж дня, біля години п’ятої, прибули до містечка Корнталю біля Штуттґарту… Гарна місцевість, прекрасні родинні будиночки, нас 150 люда, розмістились по приватних мешканнях, у яких перед нами були поляки, що їх забрали і примістили в якихось казармах.

Кажуть, ми виграли. Спочатку звідсіль виселено власників німців і оселено поляків, тепер виселено поляків і оселено нас. Кажуть, ніби на бажання самих німців. Поляки не були дуже чемні з їх гарними будиночками і вони надіються, що ми будемо чемніші. Спробуємо виправдати їх довір’я.

Було з цим чимало непорозумінь, нас чомусь приписали до третьої групи переселенців, а ми хотіли до другої. Коли ж ми обстояли наші вимоги, виринула інша справа. Нам приділили мешкання, що видалось нам не відповідним. Нарешті і це полагоджено і ми маємо простору, з двома широкими вікнами кімнату першого поверху елегантного будинку зі збираними, але все таки меблями… З газовою кухнею і прекрасною ванною, яку маємо ділити з доктором Юрієм Стефанівським, який житиме на другій половині цього ж поверху, де матиме також свою лікарську амбуляторію. Верхній поверх цього особняка займають нам незнайомі, але інтелігентні і приємні люди, здається, зі Львова.

Це вже щось, далебі, як вдома, ціла оселя наші люди, багато нових, давніх і дуже давніх друзів, тут також наші куми Костюки з Тодьом, тут Варварови, тут Нитченки, тут Степаненки. Затишно, тихо, спокійно. Сідай і працюй.

Минулі дні багато чищення, розпаковування речей, вішання картин, розбираня пошти, якої не мав часу переглянути в Ульмі… І між тим, мій старий, давній, ще з Берліна двадцятих років, кореспондент Микола Селешко з Гановера, повідомляє, що:

"Новий шлях" має зв’язки з інж. Д. Андрієвським… Я вже через нього дістав був завдання зв’язатись з Вами. Бойкові також напишу, що зв’язок з Вами маю. Там, здається, перевидали "Волинь", або мають перекладати її на англійську мову. Точно не написали. Поза тим, "Волинь" перекладається на французьку мову і може бути видана в Бельгії. Ви обдумайте собі свої умови і передайте їх через мене. Рівночасно, передайте повновласти в тій справі інж. Андрієвському, (Ing. D. Andrrievsky, Bruxelles, 58 rue de l’Aquedlc), щоб заступав там Ваші інтереси. "Новий шлях" домагається другої частини Вашого "щоденника", щоб його видати окремою книжкою. З тими справами поспішайте і пишіть мені порученою поштою"…

Також лист від Романа Смаль-Стоцького. Повідомляє, що нас можуть скоро викликати до американського консуляту в Франкфурті…

Отаке. Це вже щось, як успіх…

Тим часом втома, ми гарно покупалися у ванні і йдемо до ліжка. Минулі ночі не багато і не міцно спалося.

20 серпня. На стінах "нашої" кімнати фотознімки мого рідного Дерманя, маємо також і картини з Києва, але не маємо до них рамок, тому вони спочивають у пакунках. Не знаємо, як довго протриває ця наша ідилія, поки що це либонь вперше, що ми потрапили в таборі в такі люксусові умови. Люди вселяються, розглядаються, порядкують, деякі щось шукають, деякі кудись їдуть, на вулиці скрізь наша мова, маємо також групу музикантів і там чути хтось вправляється на клярнеті.